Постанова 4851 № 440/9250/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 р. Справа № 440/9250/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, повний текст складено 24.12.24 по справі № 440/9250/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , №163750025626 від 08.03.2024 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проживання з чоловіком військовослужбовцем у місцевостях, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю, що підтверджено довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/31 від 14.02.2024р. а саме з 06.08.1988р. по 15.04.1991 р; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29 лютого 2024 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсійні виплати з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком (призначення пенсії) 29.02.2024р. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №163750025626 від 08.03.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проживання, як дружини військовослужбовця у місцевостях, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю з 06.08.1988 по 15.04.1991 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.02.2024, та прийняти рішення щодо призначення пенсії за віком. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права права, а також не повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи та безпідставного задоволення вимог позивача, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 по справі №440/9250/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 11 місяців 17 днів. За результатами розгляду доданих до заяви документів, до страхового стажу не зараховано період роботи згідно довідки від 12.02.2024 №1/31 з 06.08.1988 по 15.04.1991, оскільки відсутня підстава видачі, так як згідно до п. 13 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі Порядок №637), зазначено, що період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки чи відповідним підрозділом розвідувального органу. При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 1 січня 2004 р. з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідкою (додаток 4), виданою територіальним центром комплектування та соціальної підтримки чи відповідними підрозділами розвідувальних органів на підставі особової справи військовослужбовця, звільненого з військової служби, та інших документів, які підтверджують зазначений період. Зазначає, що в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, Головним управлінням вчинено дії згідно вимог законодавства України діючого на час виникнення спірних правовідносин. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т. ч. копію апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до відповідача із заявою від 29.02.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №163750025626 від 08.03.2024р. відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні про відмову відповідачем зазначено, що вік заявника складає 65 років, страховий стаж на день звернення становить 17 років 11 місяців 17 днів. За доданими документами до заяви про призначення пенсії відповідачем до страхового стажу не було зараховано період роботи згідно довідки від 14.02.2024р. № 1/31 з 06.08.1988 по 15.04.1991, оскільки відсутня підстава її видачі, так як згідно п. 13 Постанови № 637 від 12.08.1993р. період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів. При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 1 січня 2004 року з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідкою, виданою територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі особової справи військовослужбовця, звільненого з військової служби, та інших документів, які підтверджують зазначений період. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась з цим позовом до суду. Частково задовольняючи вимоги , суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №163750025626 від 08.03.2024 року, яке підлягає скасуванню. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проживання, як дружини військовослужбовця у місцевостях, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю з 06.08.1988 по 15.04.1991 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.02.2024, та прийняти рішення щодо призначення пенсії за віком. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29 лютого 2024 року та нарахування та виплати пенсійні виплати з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком (призначення пенсії) 29.02.2024р., суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень пенсійного органу. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає, зокрема, принципи, засади і механізм функціонування системи загального обов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій (преамбула закону). Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV). За приписами ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004 року). Відповідно до п. "з" ст. 56 Закону України від 05.11.91 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується також період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років. Подібні за змістом приписи містяться і у пункті 3 статті 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, до загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком, також може зараховуватись період проживання разом з чоловіком (дружиною) в місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років. Аналіз наведених вище положень наводить до висновку, що до страхового стажу (стажу роботи) зараховується зокрема період проживання дружини військовослужбовця разом з чоловіком в місцевостях, де не було можливості дружині працевлаштуватися за спеціальністю, але не більше 10 років. Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсій за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку №637 стверджується, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Так, пунктом 13 Порядку №637 (в редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. В додатку № 4 до Порядку № 637 передбачено, що в довідці повинна міститись інформація про те, що разом із військовослужбовцем проживала дружина, яка мала відповідну спеціальність і не працювала у період «з ___ по ___», у зв`язку з неможливістю працевлаштуватися за даною спеціальністю. При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 1 січня 2004 р. з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідкою (додаток 4), виданою територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі особової справи військовослужбовця, звільненого з військової служби, та інших документів, які підтверджують зазначений період. Матеріалами справи підтверджено, що до заяви про призначення пенсії позивачкою долучено довідку від 14.02.2024 № 1/31, яка видана ІНФОРМАЦІЯ_3 , про те, що прапорщик ОСОБА_2 проходив військову службу в Військовій частині п/п НОМЕР_1 з 31.10.1986 по 15.04.1991. З довідки також вбачається, що разом з ОСОБА_2 проживала дружина, яка мала спеціальність телеграфістки міжміського телефонного зв`язку та не працювала з 06.08.1988 року по 15.04.1991, у зв`язку з неможливістю працевлаштуватися за даною спеціальністю. Зазначена довідка відповідає формі, встановленій у Додатку 4 до Порядку №637, та видана уповноваженою особою, що ані позивачкою, ані відповідачем не оспорюється. З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав не зараховувати до страхового стажу позивачки період, що зазначений в довідці від 14.02.2024 № 1/31, виданої за підписом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 . Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №163750025626 від 08.03.2024 року та зобов`язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проживання, як дружини військовослужбовця у місцевостях, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю з 06.08.1988 по 15.04.1991. Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №163750025626 від 08.03.2024, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проживання, як дружини військовослужбовця у місцевостях, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю з 06.08.1988 по 15.04.1991 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 29.02.2024, та прийняти рішення щодо призначення пенсії за віком. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 по справі № 440/9250/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко