Постанова 4851 № 520/27084/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 р. Справа № 520/27084/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 25.11.24 у справі № 520/27084/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області (далі та текстом також відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною відмову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області у наданні ОСОБА_1 публічної інформації копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних; 2) зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області надати ОСОБА_1 публічну інформацію копії всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних (з приховуванням, ретушшю інформації, яка відображає персональні дані інших осіб та/або у вигляді витягів тощо). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною, оформлену листом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області від 25.09.2024 за №5501-5572/5518 відмову у доступі ОСОБА_1 до публічної інформації про використання протягом 01.01.2023-28.02.2023 бюджетних коштів на оплату праці публічних службовців Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області в частині відсоткового значення розміру такого виду грошового забезпечення згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 за №704 як надбавка за спеціальні умови проходження служби та в частині відсоткового значення розміру такого виду грошового забезпечення згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 за №704 як премія. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області повторно розглянути і вирішити по суті запит ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду у цій справі та з урахуванням приписів ч.2 ст.21 Закону України від 13.01.2011 за №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації". Позов у решті вимог залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині формулювання резолютивної частини, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем. Звертає увагу на відсутність підстав для повторного розгляду запиту позивача відповідачем, оскільки такий відповідачем розглянуто та у його задоволенні відмовлено, а отже спірним є сам результат розгляду запиту у формі відмови у наданні інформації; суд, визнаючи таку відмову протиправною, повинен вчинити конкретні дії з метою відновлення порушеного права позивача, а саме зобов`язати відповідача надати відповідну інформацію, яка запитувалася. За результатами апеляційного розгляду позивач просить змінити резолютивну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та задовольнити позовні вимоги у спосіб, визначений позивачем у позовній заяві. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про безпідставність доводів позивача з огляду на дискреційні повноваження органу публічної інформації як розпорядника відповідної інформації. Вказує, що у період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина. Апеляційну скаргу просить залишити без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позивних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує про неврахування судом першої інстанції того, що запитувана позивачем інформація стосується використання бюджетних коштів для оплати праці працівників ДСНС у Кіровоградській області, проте ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 60-річний пенсіонер, з II групою інвалідності, зареєстрований та проживає у Харківській області та не працівником відповідного правоохоронного органу. Уважає, що суд мав роз`яснити позивачу його право звернення до територіальних органів ДСНС в Харківській області з метою отримання інформації для подальшого перерахунку пенсії органами ПФУ. Окрім того, зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що позивач посилається в позові на доказ виникнення спірних правовідносин у справі № 520/27084/24, якого не існує та яким не порушено права позивача. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до відповідача з заявою про доступ до публічної інформації та з проханням надати копії всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, у тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 року, що сторонами не заперечується. У відповідь на вказане звернення відповідачем складено лист від 25.09.2024 за № 5501-5572/5518, яким фактично відмовлено у наданні запитуваної публічної інформації у зв`язку із тим, що під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України запитувана інформація не може бути надана через відсутність конкретики стосовно категорії посад, а з метою захисту особового складу в складний період інформацію буде надано після закінчення дії воєнного стану в Україні. Уважаючи порушеними свої права такою відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оформлена листом від 25.09.2024 за № 5501-5572/5518 відмова відповідача у доступі до публічної інформації про використання бюджетних коштів на оплату праці публічних службовців за окремими видами грошового забезпечення згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 за №704 за період 01.01.2023-28.02.2023 вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України не відповідає, оскільки не містить визначених національним законом України мотивів, а тому є протиправною. Разом з цим, з огляду на дискреційні повноваження відповідача у відповідній сфері, керуючись приписами ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зобов`язав відповідача повторно розглянути по суті запит позивача з урахуванням висновків суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Статтею першою Закону України від 02.10.1996 за №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі Закон №393/96-ВР) визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно зі статтею 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до положень статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону. Статтею 15 Закону №393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Статтею 19 Закону №393/96-ВР визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: - об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Згідно з положеннями статті 5 Закону України від 02.10.1992 за №2657-XII "Про інформацію" (далі за текстом - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. Разом з цим положеннями статті 20 Закону №2657-XII інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Статтею третьою Закону України від 13.01.2011 за №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI) визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації. Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію. У розумінні ч.1 ст.1 Закону №2657-ХІІ інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Звідси слідує, що за суттю інформацією є відомості та дані, а формою існування - матеріальні носії або електронне відображення. За визначенням, наведеним у ст.1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно з абзацами 10, 11 ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця. У рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 за №2-рп/2012 указано, що до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (ч.2 ст.11 Закону №2657-ХІІ). У рішенні Конституційного Суду України від 30.10.1997 за №5-зп до конфіденційної інформації віднесено інформацію про фізичну особу в частині відомостей про майновий стан та інші персональні дані. Статтею 20 Закону № 2657-ХІІ за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Статтею 21 Закону № 2657-ХІІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом (частина друга). Аналогічні за змістом положення містяться і у ч.1 ст.6 Закону №2939-VI. Відмінність правової категорії "інформація" від правової категорії "документ" зумовлює необхідність виокремлення із загального обсягу інформації конкретного документа окремої частини стосовно інформації з обмеженим доступом та окремої частини стосовно інформації з іншим режимом обігу та надання для ознайомлення інформація, доступ до якої не обмежений (ч.8 ст.6 Закону № 2939-VI). Окрім того, ст.101 Закону №2939-VI не виключає випадку правомірного надання інформації про персональні дані у знеособленій формі. Частиною 2 ст.6 Закону №2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Звідси слідує, що юридично значимими факторами у процедурі обігу інформації (тобто критеріями запровадження обмежень) є: 1) публічний інтерес у забезпеченні недоторканності інформації (національна безпека, територіальна цілісність, громадський порядок, запобігання заворушенням, запобігання кримінальним правопорушенням, охорона здоров`я населення, захист репутації, збереження конфіденційності, авторитет правосуддя, неупередженість правосуддя); 2) рівень загрози реального настання ймовірної шкоди та межа істотності ймовірної шкоди; 3) баланс між наслідками ситуації/випадку нерозголошення інформації та наслідками ситуації/випадку поширення інформації в аспекті значення інформації для суспільства. Тобто запровадження обмеження доступу до конкретної інформації (у тому числі і за окресленою ч.5 ст.6 Закону №2939-VI категорією) повинно відбуватись за обов`язкового дотримання умов ч.2 ст.6 Закону №2939-VI та з урахуванням фізичної змоги надання інформації у знеособленій формі та у частині документа. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Аналіз положень Закону України №2939-VІ засвідчує існування підстав для виокремлення таких ознак конфіденційної інформації: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (ч.ч 1, 2 ст. 13 Закону № 2939-VI); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (ч. 5 ст. 6 Закону № 2939-VI). Отже, положення ч.2 ст.6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до публічної інформації, а не підстави для надання такого доступу, адже ст.1 Закону № 2939-VI запроваджена презумпція відкритості публічної інформації, тому тягар доведення легітимності обмеження доступу до публічної інформації покладається саме на розпорядника публічної інформації. За таких умов відмова у наданні інформації може бути кваліфікована в якості правомірної та обґрунтованої у разі, якщо розпорядником у листі-відповіді зазначено, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за матеріалами справи дійсною метою подання ОСОБА_1 відповідного звернення є практична реалізація наміру отримання інформації про показники відсоткового значення таких видів грошового забезпечення згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 як надбавка за особливості проходження служби та премія для подальшого використання у межах судових спорів стосовно перерахунку розміру раніше призначеної пенсії у порядку ст.63 Закону України від 09.04.1992 за №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб) станом на 01.02.2023. За правовим характером запитувана позивачем публічна інформація стосується використання бюджетних коштів для оплати праці публічних службовців, що підтверджується відповідачем як в апеляційній скарзі, так і у відзиві на апеляційну скаргу позивача. Відповідно до приписів ч.5 ст.6 Закону №2939-VI не може бути обмежено, зокрема, доступ до інформації про здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який спосіб (крім випадків, обумовлених Законом України "Про державну таємницю" ч.2 ст.23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Існування таких випадків у межах спірних правовідносин судом не виявлено. Стосовно правових наслідків дії правового режиму воєнного стану колегія суддів зазначає, що згідно зі ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Суд зауважує, що положення ст.40 Конституції України стосуються права направлення письмових звернень та права особистих звернень до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, а норми Закону №2939-VI фактично спрямовані на подальший розвиток положень ст.40 Конституції України. Проте положення Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за №64/2022 не стосуються дії ст.40 Конституції України. Водночас колегія суддів зауважує, що відповідач у листі-відмові від 25.09.2024 взагалі не наводить обставин, за яких можна було б упевнитися, що надання (розголошення) запитуваної інформації може завдати істотної шкоди національним інтересам чи інтересам конкретного публічного службовця, а шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Крім того, колегія суддів ураховує, що позивач просив надати знеособлену інформацію (тобто інформацію без наведення персоніфікованих (персональних) даних), що не заперечується відповідачем у відзиві на позов. Так, згідно з ч.8 ст.6 Закону №2939-VI обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Отже, у разі наявності у запитуваних документах конфіденційної інформації суб`єкт владних повноважень не позбавлений фізичної можливості надання копій запитуваних документів із застосуванням будь-якого прийнятного розумного технічного способу знеособлення інформації з документу. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за встановлених обставин, оформлена листом від 25.09.2024 за № 5501-5572/5518 відмова відповідача у доступі до публічної інформації про використання бюджетних коштів на оплату праці публічних службовців за окремими видами грошового забезпечення згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 за №704 за період 01.01.2023-28.02.2023 вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України не відповідає, оскільки не містить визначених національним законом України мотивів, а тому є протиправною. Щодо доводів відповідача про те, що запитувана позивачем інформація стосується використання бюджетних коштів для оплати праці працівників ДСНС у Кіровоградській області, проте ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 60-річний пенсіонер, з II групою інвалідності, зареєстрований та проживає у Харківській області та не працівником відповідного правоохоронного органу, колегія суддів зазначає, що це не може бути підставою для відмови у наданні публічної інформації та, окрім того, наведені відповідачем обставини не були підставою відмови у наданні інформації, яка запитувалася відповідачем. У пункті 68 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні. Стосовно висновків суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті запит позивача з урахуванням висновків суду, колегія суддів зазначає таке. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За приписами пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Колегія суддів зазначає, що ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні з апеляційною скаргою позивачем не надано доказів прийняття відповідачем наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі наказів про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та наказів про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, а тому покладення на відповідача обов`язку надати позивачу копії відповідних наказів не є належним та ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах. З урахуванням наведеного, з огляду на дискреційні повноваження відповідача у відповідній сфері, керуючись приписами ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача повторно розглянути по суті запит позивача з урахуванням висновків суду. Окрім того, щодо посилання позивача на те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, колегія суддів уважає за необхідне зауважити на те, що запитувана інформація стосується використання бюджетних коштів для оплати праці) виплати грошового забезпечення) працівників ДСНС у Кіровоградській області, і така оплата праці працівників бюджетних утсанов включає в себе посадовий оклад, налбавки, доплати, премії та матеріальні допомоги. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Доводи апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів відхиляє як такі, що в ході апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. З урахуванням приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі № 520/27084/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк