Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/5670/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 р. Справа № 440/5670/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, по справі № 440/5670/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 29 грудня 2019 року по 29 червня 2020 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати (а.с. 21-26). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі № 440/5670/24 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 29 грудня 2019 року по 16 квітня 2024 року включно, але не більш як за шість місяців. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 25 412,22 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста дванадцять гривень двадцять дві копійки). Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі №440/15067/21. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі №440/15067/21, починаючи з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати 16 квітня 2024 року У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі № 440/5670/24 скасувати та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на те, що норм КЗпП України не можуть бути застосовані з урахуванням правового регулювання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям відповідно до норм спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» та наказу МОУ №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». В той же час, застосування приписів статті 117 КЗпП України передбачає, що відшкодування компенсуються у випадку нарахованих, але не виплачених при звільнення сум, тоді як у даній справі було спірним питання нарахування індексації грошового забезпечення позивача вже після звільнення позивача із військової служби. Тобто за доводами відповідача, за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку, та стосувались на отримання належної звільненому позивачеві індексації грошового забезпечення, підстав для застосування приписів статті 117 КЗпП України немає. Окрім того, за твердження відповідача, сума індексації грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Доводячи свою позицію, відповідач посилається на правову позицію Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/4163/22 (постанова від 09.03.2023), а також на правову позицію Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20. Також відповідачем зауважено на зволікання позивача у два роки із зверненням до суду із позовом про стягнення індексації грошового забезпечення. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 грудня 2019 року № 287 /а. с. 8/ старшину за контрактом ОСОБА_1 , головного сержанта технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки, звільненого наказом командира НОМЕР_2 бригади тактичної авіації (по особовому складу) від 26 грудня 2019 року №54-РС відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я), наказано вважати таким, що справи та посаду здав 28 грудня 2019 року, та з 28 грудня 2019 року виключити зі списків особового складу частини, всіх видів утримання. Згідно з Витягом з розрахунково-платіжної відомості №17 на виплату грошового забезпечення звільненим військовослужбовцям за грудень 2019 року /а.с. 46/ ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення 199603,99 грн (в. т.ч. військовий збір у сумі 2994,06 грн) та виплачено в сумі 196 609,93 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі №440/15067/21 (реєстраційний номер в ЄДРСР 105174470) позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення". Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням раніше проведених виплат; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року (реєстраційний номер в ЄДРСР 115757978) рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі №440/15067/21 залишено без змін. 16 квітня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду у справі №440/15067/21 нараховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 83625,23 грн (в. т.ч. військовий збір у сумі 1252,38 грн) та виплачено в сумі 82370,85 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку /а.с. 9/ та витягом із розрахунково-платіжної відомості №103 /а.с. 39/. Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з принципу справедливості та співмірності, а також застосовав формулу розрахунку середнього заробітку із застосуванням критеріїв пропорційності розміру відшкодування, яку запропонував Верховний Суд у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 25412,22 грн (29,53 % від 86055,60 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. В той же час, судом першої інстанції встановлено, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була їй нарахована та виплачена на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі №440/15067/21, є протиправною, у зв`язку з чим слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі №440/15067/21, починаючи з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати 16 квітня 2024 року. Колегія суддів погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) (в редакції на момент звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає шість місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні, та такі правовідносини не припиняються прийняттям судового рішення щодо стягнення належних працівнику сум на день звільнення. Із матеріалі справи колегією суддів встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , звідки 28.12.2019 був звільнений (а.с. 8 том 1). Вважаючи, що при звільненні з позивачем не було виплачені всі належні йому суми, останній у листопаді 2021 року звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в повному розмірі, з урахуванням сплаченої суми Індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", "Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018; - зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року о 28 лютого 2018 року, з урахуванням сплаченої суми індексації грошового забезпечення включно, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", "Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі № 440/15067/21 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення". Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень). Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 по справі №440/15067/21 залишено без змін. На виконання вказаного судового рішення відповідачем нарахована до виплати сума 83 625,23 грн (витяг з розрахунково-платіжної відомості №103 на виплату індексації грошового забезпечення по рішенню суді у квітні 2024 року) (а.с. 39, 46 том 1), які за вирахування військового збору у розмірі 1,5% надійшли позивачу 16.04.2024. Таким чином, повний фактичний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено саме 16.04.2024. З приведеного вище вбачається, що відповідачем дійсно не проведено виплату всіх належних позивачу сум при звільненні, а отже не було виконано обов`язок щодо повного фактичного розрахунку із працівником, у зв`язку з чим є підстава для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку. За цих обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, оскільки вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 117 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону. З приводу розрахунку суми, яка стягнена судом першої інстанції в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, то з огляду на відсутність в апеляційній скарзі доводів щодо безпідставності обрахованої суми чи щодо зменшення її розміру, колегія суддів виходячи з приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядає. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що сума індексації грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Вказана правова позиція відповідає висновками Верховного Суду, які приведено у справі № 400/7201/21 (постанова від 19.09.2024). Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що положення статті 117 КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби не врегульовано жодним нормативно-правовим актом спеціального законодавства. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин. Такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та від 24.04.2024 у справі № 460/49364/22. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, то норми статей 116 та 117 КЗпП України як загальні поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Посилання відповідача на правову позицію Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/4163/22 (постанова від 09.03.2023), колегія суддів вважає безпідставною, оскільки за приписами частини п`ятої статі 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З приводу посилань відповідача на порушення позивачем строку для звернення до суду, з огляду на те, що до суду з вимогами про стягнення індексації грошового забезпечення позивач звернувся лише у 2023 році, тоді як звільнений зі служби у грудні 2019 року, з посиланням на постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Відтак, з огляду на те, що викладений у даній справі підхід до застосування правових норм узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23 та багато інших, які прийняті в часі пізніше, ніж постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20, висновки яких суд апеляційної інстанції помилково застосував у справі, що розглядається. Приведене вище також узгоджується із позицією Верховного Суду, яка приведена у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24. Окрім того, в апеляційній скарзі відповідача відсутні доводи з приводу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі №440/15067/21, у зв`язку з чим, в цій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядається. Інші доводи апеляційної скарги відповідача зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норм матеріального чи процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19). Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 по справі № 440/5670/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич