Ухвала КАС ВС № 320/33664/23

УХВАЛА 20 березня 2025 року м. Київ справа №320/33664/23 адміністративне провадження №К/990/8583/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України, Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними та скасування рішень в частині,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до адміністративного суд із адміністративним позовом до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України (далі - відповідач 1), Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 2), в якому просив: - визнати протиправним та нечинним ч. 7 ст.11 Критеріїв та методики оцінки кандидатів на посаду Директора Національного антикорупційного бюро України, затверджених протоколом Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України від 08.11.2022 №5; - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України, що оформлене протоколом від 25.02.2023 №18, яким вирішено: «Кандидати, які не відповідають критерію доброчесності:

1. ОСОБА_3 .

2. ОСОБА_1.

3. ОСОБА_4 .

4. ОСОБА_11.

5. ОСОБА_5 .

6. ОСОБА_13.

7. ОСОБА_6 .

8. ОСОБА_7 .

9. ОСОБА_8 ». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України, що оформлене протоколом від 25.02.2023 № 18 в частині віднесення до кандидатів, які не відповідають критерію доброчесності ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючи із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 14 частини третьої статті 7 та абзацу 2 пункту 7 частини шостої статті 7 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»,та статті 5 КАС України. Стосовно посилань скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, слід зазначити наступне. Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови апеляційний суд визнав протиправним та скасував рішення Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України, оформленого протоколом від 25.02.2023 № 18 в частині віднесення ОСОБА_1 до кандидатів, які не відповідають критерію доброчесності . Відмовляючи ОСОБА_1 у визнанні протиправним та скасуванні рішення Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України, оформленого протоколом від 25.02.2023 № 18, в частині щодо інших осіб, а саме: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, позаяк названі особи не приймали участі у даній справі, як позивачі, натомість в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту порушені права, свободи та інтереси саме позивача. Суд зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів оскаржуваними рішенням (дією, бездіяльністю) суб`єкта владних повноважень. Відповідно до висновку, сформованого у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30.10.2019 у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11.11.2020 у справі № 640/19903/19, від 26.07.2021 у справі № 420/2068/19 та багатьох інших. Висновки Верховного Суду щодо права на судовий захист є наскрізними та є застосовними до будь-якого юридичного спору, переданого на розгляд адміністративних, цивільних, господарських судів. Щодо посилань скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 14 частини третьої статті 7 та абзацу 2 пункту 7 частини шостої статті 7 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», суд касаційної інстанції зазначає. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з нормою абзацу 2 пункту 7 частини шостої статті 7 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», якою встановлено, що рішення Конкурсної комісії можуть бути оскаржені до суду лише з питань додержання встановленого цим Законом порядку організації та проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного бюро. Касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування вищевказаних норм судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 9901/6118/19, від 16.10.2018 року у справі №9901/415/18. Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Скаржник посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 9901/6118/19, № 9901/415/18, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України, Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними та скасування рішень в частині- залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько В.М. Соколов , А.Г.Загороднюк Судді Верховного Суду