Окрема думка КЦС ВС № 127/25459/22

Окрема думка судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І., 19 березня 2025 року м. Київ справа № 127/25459/22 провадження № 61-12278св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., закрив касаційне провадження у справі № 127/25459/22 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

1. У справі, що переглядалася, ключовим є питання про те, чи вважається підписаним процесуальний документ (позов, апеляційна та касаційні скарги тощо), якщо підпис міститься у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа? 1.1. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України). 1.2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (частина друга статті 175 ЦПК України). 1.3. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи (частина третя 356 ЦПК України). 1.4. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи (частина третя статті 392 ЦПК України). 1.5. Необхідно розмежовувати такі конструкції як: «підписання», «наявність підпису» та «відсутність підпису». По своїй суті процедура підписання документу має своїм наслідком те, що документ вважається підписаним, тобто, таким, що містить підпис, незалежно від того, де такий підпис розміщений (на початку чи в кінці документа, перед чи після додатків до документа. Принциповим є наявність усіх елементів підпису, які дають змогу ідентифікувати автора, зокрема, зазначення прізвища, імені, по батькові (повність або скорочено) та графічного зображення власне підпису (парафу). 1.6. Аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що: чинне цивільне процесуальне законодавство не містить вимог щодо місця розташування підпису в апеляційній скарзі або інших процесуальних документах; норми, які регулюють процесуальну форму, зокрема, встановлюють вимоги до форми та змісту відповідного процесуального документа (позову, апеляційної та касаційної скарги тощо), не повинні допуски такого тлумачення, результатом якого є «нові» формальні вимоги до процесуального документа; підстави для настання процесуально-правових наслідків у вигляді повернення відповідного процесуального документа (позову, апеляційної чи касаційної скарги) повинні бути визначені імперативно, вичерпно та не допускати розширювального тлумачення; процесуально-правових наслідків у вигляді повернення відповідного процесуального документа (позову, апеляційної чи касаційної скарги) не повинні наставати за ті дії (бездіяльність), які не порушують будь-яких імперативних процесуально-правових норм. Протилежний висновок свідчить про порушення принципу правової визначеності; проставлення підпису у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа не має та не може мати процесуально-правовим наслідком непідписання відповідного процесуального документа; місце розташування підпису заявника не в змозі змінити юридичну силу такого документу в контексті підтвердження виконання певної дії. Процесуальний закон імперативно визначає наявність підпису у документі, безвідносно до місця його розміщення.

2. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». 2.1. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо тих чи інших аспектів розуміння статті 55 Конституції України. 2.2. Конституційний Суд України, зазначав, що, зокрема: (1) «частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів місті Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп); (2) «судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану» (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); (3) «згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8). Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 3.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010); (4) «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (пункт 2.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012); (5) «за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя» (пункт 2.5. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). 2.3. Як свідчить тлумачення норм Конституції України в ній міститься конституційні цінності (конституційні права та свободи, що передбачені в розділі 2 Конституції України), які складають зміст конституційного ладу. 2.4. У чому ж особливість конституційних цінностей (конституційних прав та свобод), що складають зміст конституційного ладу?! Конституційні цінності складають фундамент конституційного ладу. 2.5. Аналіз норм Конституції України дозволяє стверджувати, що: обмеження конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України, допускається тільки у разі, якщо це передбачено Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України); обмеження конституційних прав і свобод, що закріплені в розділі 2 Конституції України, не допускається за жодних умов щодо прав і свобод, передбачених статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Тобто, обмеження конституційних прав і свобод можуть мати місце тільки стосовно прав і свобод, що не охоплюються переліком, що закріплений у частині другій статті 64 Конституції України; обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України, може відбуватися: а) в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 64 Конституції України); б) на підставі закону (наприклад, частина третя статті 30 Конституції України) в) на підставі рішення суду (зокрема, частина друга статті 39 Конституції України) обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України мають бути тимчасовими, із зазначенням строку дії. 2.6. Тлумачення статті 55 Конституції України свідчить, що: право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; повернення апеляційної чи касаційної скарги або ж закриття апеляційного чи касаційного провадження внаслідок проставлення підпису у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа очевидно є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

3. Тому касаційному суду належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, які зроблені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 930/191/23 (провадження № 14-72цс24) та ухвалі Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 930/771/23 (провадження № 61-13478 сво 23). Суддя В. І. Крат