Ухвала КЦС ВС № 296/9519/24

УХВАЛА 19 березня 2025 року м. Київ справа № 296/9519/24 провадження № 61-2898ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 16 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, відповідно до якого просила визнати незаконним рішення, дії чи бездіяльність Виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу місцевого самоврядування, при розгляді заяви від 10 лютого 2022 року, якими порушено цивільні права ОСОБА_1 , із зазначенням суті порушень, що полягають у неналежному здійсненні відповідачем контролю за розглядом її заяви, та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 160 000 грн. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що виконавчий комітет незаконно відмовив надати висновок департаменту містобудування та земельних відносин, не здійснив контроль під час розгляду її заяви від 10 лютого 2022 року, оскільки порушив строки розгляду заяви, розглянувши її через 150 днів 14 липня 2022 року. Крім того вказувала, що відповідач допустив істотні порушення законодавства під час складання проекту рішення (супровідний лист №25/Д-136 від 22 вересня 2022 року). Також відповідачем не враховані документи, долучені до заяви від 10 лютого 2022 року, а саме: викопіювання з генерального плану, викопіювання «червоних ліній», акти обстеження та фотографії забудови, а також рішення сесій міської ради від 28 травня 2005 року № 193 про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва житла, від 28 травня 2003 року №193 про передачу у приватну власність земельної ділянки для садівництва, від 21 червня 2012 року № 400 про надання дозволу на складання проєкту землеустрою для будівництва гаражів. ОСОБА_1 вважала, що висновок проєкту рішення Житомирської міської ради «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 21 квітня 2022 року не відповідає нормам чинного законодавства. Стверджує, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду у розмірі 160 000 грн, оскільки вона зазнала погіршення стану здоров`я, перенесла душевні страждання та була позбавлена можливості реалізовувати звички та бажання, що призвело до погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки, які призвели до погіршення життєвих зв`язків. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що спір у даній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Роз`яснено позивачці, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Житомирським окружним адміністративним судом. Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що позивачкою подано на вирішення суду публічно-правовий спір фізичної особи з органом місцевого самоврядування, предметом якого є перевірка законності дій та рішень чи бездіяльності такого органу, прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. 02 березня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 16 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року. Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому необґрунтовано відмовили у відкритті провадження у цивільній справі. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, що підтверджено, зокрема, висновками Верховного Суду у постановах від 03 червня 2021 року в справі № 2-1210/11, від 08 червня 2021 року в справі № 2-1207/2011. Судами попередніх інстанцій становлено, що 10 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирської міської ради із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га, з метою оформлення права власності для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . Рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2022 року № 541 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі статті 39 Земельного кодексу України, статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», плану зонування території м. Житомира, затвердженого рішенням міської ради від 04 квітня 2017 року №579, у зв`язку із невідповідністю містобудівній документації (земельна ділянка розміщена в зоні мішаної багатоповерхової забудови та громадської забудови та в санітарно-захисній зоні об`єктів транспорту). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада та її виконавчий комітет в межах своєї компетенції приймають рішення. Положеннями статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У частині першій статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів місцевих рад належить підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, організація і здійснення землеустрою, погодження проєктів землеустрою. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21 березня 2018 року в справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року в справі № 820/4439/17 вказала, що у випадку якщо особа звертається до відповідних органів місцевого самоврядування із заявами для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Таким чином, вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заявлена у розглядуваній справі, підлягає розгляду адміністративним судом за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року в справі № 180/1560/16-а (провадження № 11-1123апп19) вказала, що вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував, що під час вирішення судом позовних вимог заявлених ОСОБА_1 підлягає дослідженню правомірність дій відповідача щодо розгляду заяви позивачки про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що охоплює встановлення судом обставин дотримання процедури розгляду клопотання та надання оцінки правомірності прийнятого за її результатами рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 . Водночас ці обставини не пов`язані із визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб. З урахуванням встановлених обставин, наведених норм матеріального та процесуального права та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі з тих підстав, що заявлений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, та усталеній судовій практиці. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди із судовими рішеннями. Оскарженими судовими рішеннями не порушено право ОСОБА_1 на доступ до суду, оскільки відмовивши у відкритті провадження у цивільній справі, суди вказали в порядку якого судочинства та яким судом може бути вирішено заявлений нею спір. Зі змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень. Оскільки у відкритті касаційного провадження відмовлено, не підлягає розгляду клопотання ОСОБА_1 про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 16 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 296/9519/24. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников