Постанова Волинський апеляційний суд № 161/19456/24

Справа № 161/19456/24 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М. Провадження № 22-ц/802/334/25 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про припинення правовідношення, визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 січня 2025 року В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ліпкевича І. В. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 17 липня 2021 року між ним та відповідачем Акціонерним товариством (далі АТ) «Ідея Банк» була укладена угода про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування С-001-116487-21-980, згідно з умовами якої йому як позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 20 000 грн зі строком дії 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації та зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 48% річних. Позивач зазначав, що користувався наданим відповідачем кредитним лімітом у період з 17 липня 2021 року по 24 листопада 2021 року. Вважає, що станом на день звернення до суду він повністю погасив кредит. Однак, відповідач не визнає повне погашення кредиту і станом на 28 листопада 2023 року обліковує за ним заборгованість у розмірі 2 356 грн 37 коп., з яких: 798 грн 42 коп. заборгованість за тілом кредиту, 364 грн 92 коп. прострочений борг, 62 грн 73 коп. строкові проценти, 1 130 грн 30 коп. прострочені проценти. Вважає, що вказана заборгованість за кредитом могла виникнути внаслідок неправомірного зарахування банком 24 листопада 2021 року платежу у розмірі 2 000 грн в рахунок комісії за обслуговування кредиту, яку банк не мав права нараховувати. Позивач також вказував, що у лютому та квітні 2024 року він звертався до банку із заявами з проханням роз`яснити чому зазначена сума платежу в 2 000 грн не була розписана на погашення кредиту та відсотків, після чого повинен був утворитись позитивний залишок за рахунками, та списати заборгованість за кредитним договором як незаконну, однак відповіді не отримав. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: 1) припинити повністю правовідношення за угодою про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування С-001-116487-21-980 від 17 липня 2021 року, що укладена між ним та АТ «Ідея Банк»; 2) визнати незаконними дії АТ «Ідея Банк» щодо нарахування та списання коштів в якості комісії за зазначеною угодою; 3) зобов`язати АТ «Ідея Банк» закрити рахунки, відкриті у зв`язку з укладенням цієї угоди; 4) стягнути з АТ «Ідея Банк» на свою користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - Ліпкевич І. В., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Суд залишив поза увагою те, що заборгованість за кредитним договором у позивача могла виникнути з вини відповідача, оскільки після останньої оплати 24 листопада 2021 року у розмірі 2 000 грн, вказана сума до 30 листопада 2023 року відповідачем не була розписана на погашення кредиту та відсотків. За вказаний період банк незаконно нараховував платежі по кредиту та списав комісію за обслуговування кредиту (яку не мав права нараховувати), тим самим призвів до утворення у позивача незаконного та штучного боргу. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавав. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що 17 липня 2021 року між сторонами по справі укладена угода про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування С-001-116487-21-980, згідно з умовами якої позичальнику встановлений кредитний ліміт у розмірі 20 000 грн зі строком дії 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації та зі сплатною відсотків за користування коштами у розмірі 48% річних (а.с.7-10). Як вбачається із наданого відповідачем розрахунку та виписки, станом на 05 листопада 2024 року заборгованість позивача ОСОБА_1 за кредитним договором становить 683 грн 40 коп., з яких: 390 грн 88 коп. основний борг, 75 грн 19 коп. прострочений борг, 29 грн 28 коп. строкові проценти, 188 грн 05 коп. прострочені проценти (а.с.36). Вказана заборгованість утворилася внаслідок того, що 15 листопада 2021 року за постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 66969460 на рахунки позивача, в тому числі відкриті у відповідача, було накладено арешт, у зв`язку з чим платіж на суму 2 000 грн 24 листопада 2021 року, про який вказував позивач у своїх позовних вимогах, не міг бути зарахований на сплату кредиту. Це відбулося лише 30 листопада 2023 року після зняття арешту. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 свої вимоги мотивував тим, що заборгованість за кредитом могла виникнути внаслідок неправомірного зарахування банком 24 листопада 2021 року платежу у розмірі 2 000 грн в рахунок комісії за обслуговування кредиту, яку банк не мав права нараховувати. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України). Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. У справі, яка переглядається, встановлено, що будь-якої комісії за обслуговування кредиту позивачу банк не нараховував. Умовами кредитної угоди (п. 7) передбачено обов`язок позивача сплачувати банку лише комісійні винагороди за користування рахунком (обслуговування кредитної картки). Водночас угода не містить умов про встановлення комісії за обслуговування кредиту, такі відомості відсутні і у паспорті споживчого кредиту. З наданої банком виписки слідує, що позивачу згідно з умовами угоди тричі нараховувалася комісія за обслуговування карткового рахунка у розмірі 25 грн 31 серпня, 30 вересня та 29 жовтня 2021 року на загальну суму 75 грн. Однак, позивач не довів, що наявна у нього перед банком заборгованість виникла у зв`язку із зарахуванням внесених ним на погашення грошових коштів у рахунок комісії, яка не передбачена умовами кредитної угоди. Доводів щодо того, чому комісія за обслуговування карткового рахунка є незаконною і яким чином вона могла вплинути на утворення заборгованості за кредитним договором у розмірі 683 грн 40 коп. позивач не навів. При цьому позивачем не спростовано наданий відповідачем розрахунок заборгованості за кредитним договором у зазначеному розмірі станом на 05 листопада 2024 року. Як встановлено судом першої інстанції, вказана заборгованість позивача перед банком утворилася внаслідок того, що 15 листопада 2021 року за постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 66969460 на рахунки позивача, в тому числі відкриті у відповідача, було накладено арешт, у зв`язку з чим платіж на суму 2 000 грн 24 листопада 2021 року не міг бути зарахований на сплату кредиту. Це відбулося лише 30 листопада 2023 року після зняття арешту. Водночас наявність протягом тривалого часу арешту, питання щодо зняття якого позивач вчасно не вирішив з виконавчою службою, мало наслідком нарахування заборгованості за кредитним договором, оскільки позивач не погасив повністю наявну у нього заборгованість за кредитом, та після зняття арешту з рахунку внесені на погашення кредиту позивачем кошти у розмірі 2 000 грн банком були зараховані. Станом на 05 листопада 2024 року у позивача наявна заборгованість за кредитним договорому розмірі 683 грн 40 коп., що підтверджується згаданим розрахунком відповідача та який позивачем не був спростований. Свого контррозрахунку заборгованості позивач не надав, аргументів щодо неправильності розрахунку відповідача не навів. Наведене свідчить, що правовідносини за кредитним договором між сторонами не припинилися, а тому підстави для припинення правовідношення між ними відсутні. При цьому як вказував відповідач у відзиві на позовну заяву, після сплати позивачем заборгованості за кредитним договором банк за його заявою припинить кредитний договір та закриє рахунок. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача закрити рахунки, відкриті позивачу, оскільки як встановлено останній не звертався до банку із заявою про закриття банківського рахунку. Направлені у лютому та квітні 2024 року заяви позивача стосувалися надання детального розрахунку заборгованості та її списання, однак, вимог про закриття рахунків позивач не заявляв, що свідчить про відсутність порушених банком прав позивача. Оскільки позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від позовних вимог у задоволенні яких судом відмовлено, тому висновок суду про відмову у задоволенні такої вимоги також є правильним. Зважаючи на вищенаведені обставини, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем цивільного права (інтересу) позивача, який не обґрунтував, які саме його права порушені безпідставним, на його думку, нарахуванням відповідачем заборгованості за кредитним договором. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у позові ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим. Наведені представником позивача доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом першої інстанції позову не знайшли свого підтвердження. Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішив спір по суті. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 січня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: