Ухвала КАС ВС № 420/31722/24

УХВАЛА 17 березня 2025 року м. Київ справа №420/31722/24 провадження №К/990/3976/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Смоковича М. І., суддів: Желєзного І. В., Мацедонської В. Е., перевіривши касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНОД» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Національний банк України, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, у с т а н о в и в : 31 січня 2025 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд». Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2025 року залишив касаційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), надавши заявнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом: - надання до суду касаційної інстанції зазначення підстав пропуску процесуального строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів; - документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі. Недоліки скарги усунуто в установлений судом строк. Враховуючи, що автор касаційної скарги вперше звернувся до суду касаційної інстанції у встановлені процесуальним законом строки, а після повернення касаційної скарги не допустив надмірного зволікання, суд, із урахуванням положень частини третьої статті 329 КАС України, дійшов висновку про поважність причин пропуску цього строку та наявність підстав для його поновлення. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі автор, як на підставу касаційного оскарження, покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, автор касаційної скарги покликається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 10 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, пункту 6 частини четвертої статті 4, статті 16 Закону України «Про виконавче провадження». Варто зазначити, що Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 806/872/17, від 05 грудня 2024 року у справі № 383/465/23 досліджувалось питання застосування пункту 10 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Водночас, зазначена автором касаційної скарги стаття 16 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає представництво сторін у виконавчому провадженні. При цьому, вказана автором касаційної скарги норма містить перелік частин, однак автор чітко не зазначає щодо питання застосування якої саме частини статті 16 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Отже, автор скарги не конкретизував норму права у сув`язі спірних правовідносин. Також, варто зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який, на думку автора касаційної скарги, буде підставою для відкриття касаційного провадження. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими покликання автора касаційної скарги на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга належить залишенню без руху з установленням автору касаційної скарги строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням передбачених статтею 328 КАС України підстав, на яких подається касаційна скарга. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, у х в а л и в :

1. Визнати поважними причини пропуску Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі № 420/31722/24 і поновити цей строк.

2. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі № 420/31722/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНОД» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Національний банк України, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

3. Надати скаржнику строк у десять днів із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується. Суддя-доповідач М. І. Смокович Судді І. В. Желєзний В. Е. Мацедонська