Постанова Київський апеляційний суд № 357/11584/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2025 року м. Київ Справа 357/11584/24 Провадження№22-ц/824/2930/2025 Резолютивна частина постанови оголошена 12 березня 2025 року Повний текст постанови складено 12 березня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Сушко Л.П. секретаря: Желепи В.В. сторони: позивач Білоцерківська міська рада відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року у справі за заявою секретаря Білоцерківської міської ради про забезпечення позову до подання позовної заяви, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року секретар Білоцерківської міської ради Володимир Вовкотруб звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю загальною площею 22,2 кв.м. 1991 року побудови за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1514905632103). Обґрунтовуючи причини необхідності вжиття вказаних заходів, заявник зазначає, що Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради були отримані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1514905632103, тип об`єкта: нежитлову будівлю загальною площею 22,2 кв.м, адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене майно було зареєстроване 22.03.2018 державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Київської області Гезем А.Г., індексний номер рішення: 40293393, власник: ОСОБА_1 . Проте, в районі житлового будинку № 27/4 , самовільно розташована тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності, а саме: павільйон по продажу продовольчих товарів, загальною площею 24 кв.м., власником якої є ФОП ОСОБА_1 . Вказано, що Виконавчий комітет БМР рішень стосовно присвоєння адреси об`єкту нерухомості не приймав, будівельний паспорт, містобудівні умови та обмеження чи архітектурно-планувальне завдання для будівництва нежитлової будівлі не надавались. Вказана земельна ділянка надавалась ОСОБА_1 в строковий земельний сервітут під розміщення тимчасової споруди, а отже будь-яке будівництво не допускається. Таким чином, ОСОБА_1 здійснила реєстрацію речового права власності на тимчасову споруду, під виглядом нежитлової будівлі, нібито побудованої в 1991 році. Внаслідок таких неправомірних дій відповідачем грубо порушено права Білоцерківської міської територіальної громади, в особі Білоцерківської міської ради щодо володіння користування земельною ділянкою комунальної власності. Зазначає, що маючи негативний досвід у ряді схожих судових справ невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року заяву Білоцерківської міської ради Київської області про забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю загальною площею 22,2 кв.м. 1991 року побудови за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1514905632103), що належить ОСОБА_2 . Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходи в з того, що гідно приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. В частині 1 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення. З матеріалів справи вбачається про наявність спору стосовно права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності та стосовно державної реєстрації речового права на спірний об`єкт нерухомості, про що вказує заявник та надає відповідні докази на підтвердження заявлених вимог. Реєстрація речового права власності на спірний об`єкт дає можливість власнику відчужити це майно в будь-який момент, а тому в разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза ускладнення виконання рішення суду в майбутньому, якщо заявлений позов буде задоволено. Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, враховуючи наслідки невжиття таких заходів та принцип тимчасовості заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви повністю. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Зокрема зазначає про те, що судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи в контексті вжиття заходів забезпечення позову та способу забезпечення. Судом не враховано, що будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду позивач не надав. Більше того, Білоцерківська міська рада в подальшому звернулася до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності. Тобто позовна вимога про скасування реєстраційної дії, не відповідає обраному виду забезпечення позову. Таким чином, твердження позивача про те, що існує необхідність в накладенні арешту на майно з метою подальшого запобігання укладення ОСОБА_3 правочину на зміну власника спірного майна є надуманим. Відповідно, врахування зазначеної обставини судом першої інстанції є безпідставним. У відзиві на апеляційну скаргу представник Білоцерківської міської Ради Голуб В.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги. В судовому засіданні в режимі відеокнференцзв`язку представник Білоцерківської міської ради Голуб В.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість постановленої ухвали. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Судова повістка, яка надсилалися ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 . Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступного висновку. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України). Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23). У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21 із посиланням на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначено, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) констатовано про відсутність підстав для відступу від висновків, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2022 року у справі № 910/11069/21 та від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21 та на які містилося посилання при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі Білоцерківська міська рада зазначала необхідність забезпечення можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке вона вважає порушеним. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що ОСОБА_1 здійснила реєстрацію речового права власності на тимчасову споруду, під виглядом нежитлової будівлі, нібито побудованої в 1991 році. Внаслідок таких неправомірних дій відповідачем грубо порушено права Білоцерківської міської територіальної громади, в особі Білоцерківської міської ради щодо володіння користування земельною ділянкою комунальної власності. Зазначає, що маючи негативний досвід у ряді схожих судових справ невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 375071947 від 19.04.2024, 22.03.2018 державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. прийнято рішення з індексним номером: 40293393, яким за ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно: нежитлова будівля літера «А», загальною площею 22,2 кв.м., рік побудови 1991, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1514905632103). Вказана реєстрація здійснена на підставі довідки ТОВ «Да Вінчі Груп», технічного паспорта 190318233 від 19.03.2018. Згідно з листом Управління містобудування та архітектури БМР № 577/01-07 від 21.05.2024, виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради рішень стосовно присвоєння адреси: АДРЕСА_1 , загальною площею 22,2 кв.м., не приймалось, будівельний паспорт, містобудівні умови та обмеження чи архітектурно-планувальне завдання для будівництва нежитлової будівлі загальною площею 22,2 кв.м., 1991 року побудови, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не надавались. Згідно з наявною інформацією по АДРЕСА_2 , розміщується тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , площею 24 кв.м., термін дії паспорту прив`язки тимчасової споруди закінчився 01.07.2019 та не був продовжений. В матеріалах справи міститься копія паспорта прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 від 21.11.2014, з якого вбачається про закінчення терміну його дії 01.07.2019. Отже, між сторонами існує спір, який стосується нерухомого майна щодо якого застосовано заходи забезпечення позову; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав заявника, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнє рішення суду за наслідками розгляду спорі між сторонами; співмірність обраного заявником виду забезпечення позову з майбутніми позовними вимогами. Після забезпечення у цій справі позову до подання позовної заяви Білоцерківська міська рада подала до суду першої інстанції позов до ОСОБА_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності, припинення права власності, закриття розділу в Державному реєстрі речових прав, який перебуває на розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (справа № 357/12203/24). Тобто Білоцерківська міська рада довела, а ОСОБА_1 не спростувала, що заявник має на меті захистити своє право власності на указане в заяві про забезпечення позову майно, яке вважає порушеним. З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши наявність спору між учасниками справи щодо відповідного майна, а також існування підстав для забезпечення позову, суди першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю загальною площею 22,2 кв.м. 1991 року побудови за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1514905632103), що належить ОСОБА_2 . З таким висновком судів першої колегія суддів погоджується. Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог заявника (позивача). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовим рішенням районного суду про забезпечення позову і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого судового рішення, яке відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості. Доводи апеляційної скарги про те, що позовна вимога про скасування реєстраційної дії, не відповідає обраному виду забезпечення позову є безпідставними, оскільки, Білоцерківська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 не тільки з вимогою про скасування реєстраційної дії, а й вимогами припинення права власності, які спрямовані на захист майнових прав, які заявник вважає порушеними. Доводи апеляційної скарги про те, що Білоцерківська міська рада, не обґрунтувала доказами необхідність забезпечення позову у цій справі не дають суду апеляційної інстанції підстав для скасування ухвали, оскільки підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно до конкретного випадку, а суди першої інстанції встановив, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Враховуючи викладене, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, колегія суддів вважає, що у суду першої були наявні підстави для задоволення заяви та застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно, що належить на праві власності відповідачу. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач Л.П. Сушко