Ухвала КЦС ВС № 369/14817/23

УХВАЛА 11 березня 2025 року м. Київ справа № 369/14817/23 провадження № 61-2391ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила змінити спосіб стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на неповнолітню ОСОБА_3 , 2013 року народження, з 900 грн на частину з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття. Рішенням Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/5 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дати набрання рішенням суду законної сили. У задоволенні решти вимог відмовлено. 25 лютого 2025 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року і ухвалити нове рішення з урахуванням нових обставин у справі. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України. Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності цивільних правовідносин. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами визнаються справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Предметом позову у цій справі є зміна способу стягнення аліментів, отже, справа, на судові рішення у якій подана касаційна скарга, є малозначною в силу закону. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив. Верховний Суд, врахувавши предмет спору, правовідносини сторін та доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції, не знаходить обставин, які б могли бути підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, відмовити. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська