Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/8029/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/8029/24 пров. № А/857/27581/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання зарахувати період роботи до стажу державної служби (суддя суду І інстанції: Грень Н.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 26.09.2024р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 08.04.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. № 913210153579 від 20.02.2024р. в частині зменшення стажу державної служби до 18 років 05 місяців 13 днів та неврахування до стажу державної служби періоду роботи з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. на посаді секретаря Соколівської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл.; зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до стажу державної служби з 29.01.2024р., з дня призначення пенсії, ОСОБА_1 період роботи з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. на посаді секретаря Соколівської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Львівській обл. на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір (а.с.1-3, 43). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.46 і на звороті). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2024р. (з урахуванням ухвали суду від 24.10.2024р. про виправлення описки в судовому рішенні) заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії відповідача ГУ ПФ у Львівській обл. в частині зменшення стажу державної служби з 21 року 09 місяців та 08 днів до 18 років 05 місяців 13 днів та неврахування до стажу державної служби періоду роботи з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. ОСОБА_1 на посаді секретаря Соколівської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл.; зобов`язано ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до стажу державної служби з 29.01.2024р., з дня призначення пенсії, ОСОБА_1 період роботи з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. на посаді секретаря Соколівської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1211 грн. 20 коп. сплаченого судового збору (а.с.61-64, 70 і на звороті). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.73-75). В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу» після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону України № 3723-XII і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Зважаючи на ту обставину, що у позивача відсутній необхідний стаж державної служби, тому підстави для переведення її на пенсію за нормами Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» є відсутніми. Також вказаний Закон не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування; час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби в період до 04.07.2001р. (до набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування»). Спірним рішенням відповідача від 16.02.2024р. матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 приведено у відповідність, при цьому період роботи на посаді Соколівської сільської ради зараховано до стажу державної служби по 04.07.2001р.; звідси, стаж позивача на посадах державної служби становить 18 років 05 місяців 13 днів. Позивач ОСОБА_1 скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.88-89). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, починаючи з 14.06.2023р., позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській обл. як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.07.1980р. позивач працювала, зокрема: 15.04.1998р. обрана секретарем Соколівської сільської ради; 07.09.2001р. прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування; 07.09.2001р. присвоєно 11 ранг посадової особи; 10.04.2002р. обрана секретарем Соколівської сільської ради; 05.11.2004р. звільнена від займаної посади в порядку переведення на роботу в Пустомитівську районну державну адміністрацію; 08.11.2004р. прийнята на роботу в порядку переводу на посаду головного спеціаліста управління економіки; 01.07.2007р. переведена на посаду головного спеціаліста сектору інвестиційної діяльності і розвитку інфраструктури відділу економіки; 30.06.2016р. присвоєно 6 ранг державного службовця категорії «В»; 01.01.2020р. призначена на посаду провідного спеціаліста відділу економічного розвитку, інфраструктури, енергетики та інформаційної діяльності районної державної адміністрації; 26.04.2021р. звільнена з посади у зв`язку зі змінами в організації праці, скороченням штату працівників у зв`язку із реорганізацією на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Позивач звернулася до відповідача із заявою від 29.01.2024р., у якій просила перевести її на пенсію державного службовця; на підставі вказаної заяви відповідач призначив пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» (а.с.13-14). Для обрахунку пенсії позивач надала довідки №№ 5/04-31/24 та 6/04-31/24 від 26.01.2024р., однак такі пенсійним органом не враховано (а.с.15-17). В зв`язку із уточненням даних електронної пенсійної справи ГУ ПФ України у Львівській обл. прийняло рішення № 913210153579 від 20.02.2024р., яким уточнило (зменшило) стаж держаної служби позивача - 18 років 05 місяців 13 днів (а.с.21-22). Згідно цього рішення до стажу позивача не враховано період роботи: з 04.07.2001р. по 31.12.2003р., з 01.01.2004р. по 30.04.2004р., з 09.05.2004р. по 05.11.2004р.; звідси, не зараховано до стажу державної служби 03 роки 03 місяці 25 днів. 22.02.2024р. позивач повторно звернулась до відповідача із заявою з проханням переглянути рішення про перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» та врахувати довідку № 6/04-31-24 від 26.01.2024р. (а.с.20). 01.03.2024р. ГУ ПФ України у Харківській обл. прийнято рішення № 913210153579, яким було відмовлено в перерахунку пенсії з врахуванням довідки № 6/04-31/24 від 26.01.2024р. про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесеної до категорії посад державної служби, оскільки в позивача відсутній необхідний стаж державної служби (а.с.23). Не погоджуючись із рішенням відповідача про уточнення даних пенсійної справи та зменшення стажу державної служби, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. займала посади в органах місцевого самоврядування, час роботи на яких зараховується до стажу державної служби. Відтак, у відповідача не було фактичних та правових підстав для незарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в органах місцевого самоврядування та зменшення її стажу державної служби. Водночас, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом визнання протиправними дій відповідача ГУ ПФ у Львівській обл. в частині зменшення стажу державної служби з 21 року 09 місяців та 08 днів до 18 років 05 місяців 13 днів та неврахування до стажу державної служби періоду роботи з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. ОСОБА_1 на посаді секретаря Соколівської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл.; зобов`язання ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до стажу державної служби з 29.01.2024р., з дня призначення пенсії, ОСОБА_1 період роботи з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. на посаді секретаря Соколівської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Частиною 1 ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу». Відповідно до ч.1 ст.37 цього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. До 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін. Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. При цьому, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» вік та страховий стаж. Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018р. у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018р. у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019р. у справі № 607/2474/17. Як установлено під час судового розгляду, позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; на підставі заяви від 29.01.2024р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про державну службу», при цьому врахований страховий стаж 42 роки 02 місяці 07 днів. Рішенням від 16.02.2024р. відповідач привів матеріали пенсійної справи у відповідність до тривалості стажу позивача на державній службі, при цьому зарахував період роботи на посаді секретаря Соколівської сільської ради до стажу державної служби по 04.07.2001р.; стаж державної служби визначений 18 років 05 місяців 13 днів. По причині викладеного, наступні заяви позивача про перерахунок пенсії були залишені без задоволення (а.с.26-27). Отже, спірним в розглядуваній справі є питання зарахування до стажу державної служби періоду перебування особи на службі в органах місцевого самоврядування. Пунктом 4 ч.2 ст.46 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Згідно із ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III від 07.06.2001р. /Закон № 2493-III/, в редакції станом на 01.05.2016р., служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Приписами ст.ст.2, 3 Закону № 2493-III визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Відповідно до ч.7 ст.21 Закону № 2493-III пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Згідно з п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 229 від 25.03.2016р., стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. № 889-VIII. У свою чергу, відповідно до п.8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Таким чином, належить керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 283 від 03.05.1994р. /Порядок № 283/. Статтею 14 Закону № 2493-III встановлено класифікацію посад в органах місцевого самоврядування 7 категорій посад. Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування. Абз.13 п.2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених ст.14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.07.1980р. ОСОБА_1 у період з 15.04.1998р. по 05.11.2004р. обіймала посаду секретаря Соколівської сільської ради, 07.09.2001р. прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування. З огляду на наведене, оскільки час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», входить до стажу державної служби, тому правові підстави для неврахування до стажу державної служби періодів роботи позивача з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. є відсутніми. Таким чином, приймаючи рішення про приведення у відповідність пенсійної справи до записів трудової книжки і стажу державної служби, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством. При цьому, апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2018р. у справі № 351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Закону України № 889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до ст.46 Закону України № 889-VIII та п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 229 від 25.03.2016р., час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», зараховується до стажу державної служби. Звідси, стаж роботи позивача з 04.07.2001р. по 05.11.2004р. на посаді в органах місцевого самоврядування підлягає зарахуванню до стажу державного службовця. Отже, відповідач не довів правомірності своїх дій щодо зменшення стажу державної служби позивача. Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача. Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача частково задоволені у визначений спосіб. Враховуючи результат апеляційного розгляду, а також керуючись приписами ст.139 КАС України, колегія суддів вважає, що понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України у Львівській обл. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2024р. в адміністративній справі № 380/8029/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 14.03.2025р.