Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/28383/24

Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2025 р. Справа № 520/28383/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/28383/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області з нарахування позивачу податку на нерухоме майно. - скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПСУ у Харківській області за № 1298447-2412-2006-UА63020030000094096 від 25 червня 2024 року та № 1298450-2412-2006-UА63020030000094096 від 25 червня 2024 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області з нарахування позивачу податку на нерухоме майно. Скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПСУ у Харківській області за № 1298447-2412-2006-UА63020030000094096 від 25 червня 2024 року та № 1298450-2412-2006-UА63020030000094096 від 25 червня 2024 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн. Колегія суддів звертає увагу, що в рішенні суду першої інстанції визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області з нарахування позивачу податку на нерухоме майно в той час як з тексту рішення вбачається, що спірні податкові повідомлення-рішення складені Головним управлінням ДПС у Харківській області, тобто має місце описка, яка відповідно до ч. 1 ст. 253 КАС України може бути виправлена судом, який постановив судове рішення. Таким чином, колегія суддів зазначає, що обставини у цій справі стосуються дій Головного управління ДПС у Харківській області з нарахування позивачу податку на нерухоме майно. Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, вважає його таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи та просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що інформація про передачу зазначеного об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу, що належить позивачу на праві власності, використовується у господарській діяльності ФГ "РІЧФІЛД" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. Крім того, позивачем не подавались до контролюючого органу довідки за формою 20-ОПП за податкові періоди 2021-2022 про те, що нежитлові будівлі використовуються в господарській діяльності, таким чином відсутні підстави не враховувати зазначені об`єкти нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності у 2021-2022 роках у складі об`єктів оподаткування по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на підставі п. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ "Річфілд", єдиним учасником і головою якого є позивач основним видом діяльності за КВЕД є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культурі насіння олійних культур. Позивач є власником частини (73%) будівлі сільськогосподарського призначення, підклас 1271.9, площею 1186 кв. м., згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу 131535682, від 20.07.2018 року, номер запису про право власності 27124344, розташованої за адресою: с. Сніжків Богодухівського району Харківської області, вул. Промислова, буд. 4, яка призначена для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності. Зазначену будівлю сільськогосподарського призначення позивач використовує для товарного виробництва сільськогосподарської продукції (шляхом внесення до складеного капіталу Фермерського господарства «Річфілд»), що підтверджено Описом документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи», від 02.08.2018 року, записом в якому підтверджений факт передачі будівлі згідно пункту 5.2 Статуту ФГ «РІЧФІЛД» до складеного капіталу. Факт цільового використання належної позивачу частини будівлі підтверджується, зокрема, Актом обстеження будівлі від 27.09.2024, копія якого долучена до цього позову. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, зазначені будівлі, які належать на праві приватної власності позивачу, відносяться до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 1271), клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства». 09 липня 2024 року позивач отримав від ГУ ДПС України у Харківській області податкові повідомлення-рішення за № 1298447-2412-2006-UА63020030000094096 та № 1298450-2412-2006- UА63020030000094096 від 25 червня 2024 року, якими йому було нараховано податок на нерухоме майно (нежитлове приміщення площею 1186 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ) за 2021 рік у сумі 92 578,75 грн. та за 2022 рік - у сумі 77 148,95 грн. 30.07.2024 позивач подав до ДПС України скаргу на вказані податкові повідомлення-рішення, за результатом розгляду якої рішенням №28624/6/99-00-06-01-03-06 від 23.09.2024 податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС України у Харківській області № 1298447-2412-2006-UА63020030000094096 та № 1298450-2412-2006-UА63020030000094096 від 25 червня 2024 року залишено без змін, а скарга без задоволення. Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що покладення обов`язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки суперечить підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Харківській області. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Встановлена пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Застосування пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачає наявність таких умов: - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель); - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку). Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, а також, зокрема у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19. Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. При цьому, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Загальні підходи щодо визначення поняття "сільськогосподарського виробника" сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема від 01.04.2021 у справі № 820/6752/16, від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17, від 24.04.2020 у справі № 540/2206/19, від 10.04.2020 у справі № 823/1751/17. У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 № 2238-III під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Також, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції". Згідно ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Застереження в п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження. Поряд з цим, поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у п. п. 14.1.235п. 14.1 ст. 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України. Вказане свідчить, що в розумінні пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації. Слід також зазначити, що Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року № 457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво. Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 № 820/3556/17, від 10.04.2020 № 823/1751/17, від 24.04.2020 № 540/2206/19 від 17.02.2021 № 820/3707/17 та від 22.04.2021 № 822/3289/17. Верховний Суд в постановах від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23-а, від 24.07.2024 у справі № 400/2283/20 аналізуючи положення підпункту ж 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення сільськогосподарський товаровиробник, зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно). Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Верховний Суд, розглядаючи подібну за предметом спору справу №540/2206/19, у постанові від 24.04.2020 року та вирішуючи питання щодо пільги фізичної особи, передбаченої підпунктом «ж», зазначив, що на користь висновку, що нормою пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 року №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи. У цій справі позивач наполягає на тому, що він здійснює фермерську діяльність, займається сільськогосподарською діяльністю і є сільськогосподарським товаровиробником, а тому звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Як встановлено судом першої інстанції, позивач є єдиним учасником і головою Фермерського господарства Річфілд", видами діяльності якого є основним видом економічної діяльності за КВЕД 01.11. Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Факт цільового використання належної позивачу частини будівлі підтверджується, зокрема, Актом обстеження будівлі від 27.09.2024, копія якого долучена до матеріалів справи. Зазначене підтверджує, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Позивач є власником частини (73%) будівлі сільськогосподарського призначення, підклас 1271.9, площею 1186 кв. м., згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу 131535682, від 20.07.2018 року, номер запису про право власності 27124344, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна будівля сільськогосподарського призначення, підклас 1271.9, нежитлова будівля літ "А-1", прибудова - літ. "а" за адресою АДРЕСА_1 , власником є ОСОБА_1 . За технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля може належати до об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у п.п. "ж" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки матеріали справи містять документи щодо приналежності об`єктів нерухомості до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, у позивача був зареєстрований необхідний вид діяльності (КВЕД) сільськогосподарського товаровиробника, об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, при цьому, такі об`єкти не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку. Вказане нерухоме майно використовувалось безпосередньо позивачем в процесі виробництва, що не спростовується відповідачем належними доказами. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.07.2024 по справі № 400/2283/20, від 24.07.2024 № 400/2283/20. Щодо посилань відповідача на те, що позивачем не подані до контролюючого органу повідомлення за формою № 20-ОПП, колегія суддів зазначає, що не подання суб`єктом господарювання повідомлення за формою № 20-ОПП є підставою для накладення штрафу чи віднесення платника податків до Критеріїв ризиковості платника податку, проте не може слугувати доказом того, що такі об`єкти не використовувалися у сільськогосподарській діяльності. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, а відтак прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області № 1298447-2412-2006-UА63020030000094096 та № 1298450-2412-2006- UА63020030000094096 від 25 червня 2024 року про визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік у сумі 92 578,75 грн. та за 2022 рік - у сумі 77 148,95 грн є протиправними і підлягають скасуванню. Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та не узгоджуються із правовим регулюванням спірних правовідносин, позицію щодо чого неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема й у постановах, згаданих вище. Колегія суддів зауважує, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз`яснення як треба розуміти подібність правовідносин. Втім, у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові. Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова

позиція Верховного Суду буде незмінною. Доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду, а відповідно і підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 по справі № 520/28383/24 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло