Постанова 4805 № 286/2197/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/2197/24 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л. Категорія 10 Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2025 року м. Житомир Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Григорусь Н.Й. суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М. з участю секретаря судового засідання Журавської Д.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 286/2197/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гришковця А.Л. у м.Овруч в с т а н о в и в : У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом, в якому просила визнати житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 0,2017 га, кадастровий номер 1824280900:01:001:0034, яка розташована за вище вказаною адресою, спільною сумісною власністю подружжя, а також визнати за нею та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину даного нерухомого майна. Позов мотивований тим, що 22.06.2012 між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, від якого вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період шлюбу з відповідачем за спільні кошти по договорах купівлі-продажу від 09.07.2014 на його ім`я було придбано житловий будинок та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 0,2017 га, кадастровий номер 1824280900:01:001:0034, які розташовані по АДРЕСА_1 . Оскільки, вказане майно придбане ними в шлюбі, тому є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак їй у вказаному майні належить 1/2 частина. Посилаючись на вказані обставини, просила задовольнити позовні вимоги. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 18 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 0,2017 га, кадастровий номер 1824280900:01:001:0034, яка розташована в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаних житлового будинку та земельної ділянки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання відшкодування судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення до суду із даним позовом. Так, позивачка мала об`єктивну можливість та обов`язок (презумпцію) знати (довідатися) про свої майнові права як у шлюбі, так і після його припинення та ефективно захищати їх у договірному чи судовому порядку, що повністю узгоджується з висновком Верховного Суду щодо тлумачення і застосування норми закону про позовну давність, наведеним у постанові від 27.06.2018 у справі №619/894/16-ц. Також, на думку скаржника, місцевим судом порушено його право на рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, оскільки без виходу до нарадчої кімнати суд відмовив у прийнятті його відзиву на позовну заяву. Відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги вважала необґрунтованими та в її задоволенні просила відмовити. Відповідач ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутності. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Судом встановлено, що сторони з 22.06.2012 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 07.06.2016 (справа №286/1236/16-ц). 09 липня 2014 року ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу №2-1314 та №2-1318 від 09.07.2014 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 0,2017 га, кадастровий номер 1824280900:01:001:0034, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5). 05.02.2024 ОСОБА_4 знята із зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_1 у зв`язку із вибуттям до нового місця проживання (а.с. 4) і з 12.02.2024 вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11). Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оскільки вказані житловий будинок та земельна ділянка придбані сторонами під час перебування у шлюбі, тому вони в контексті норм ст. 60, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю подружжя, тобто сторін по справі. Зважаючи, що за відповідачем вже зареєстровано право власності на спірне майно, місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Посилання ОСОБА_2 на порушення місцевим судом його процесуальних прав, є надуманими і непереконливими. Як вбачається із матеріалів справи ухвалою судді від 10.06.2024 у даній справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання на 15.08.2024, яке в подальшому було відкладено за клопотанням ОСОБА_2 на 24.09.2024, і відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі (а.с. 15, 18, 19). Згадану ухвалу відповідачем отримано 20.06.2024 (а.с. 16). І тільки 24.09.2024, тобто через три місяці відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, клопотання про поновлення строку для подання відзиву, а також доказів надіслання цього відзиву позивачці не надав (а.с. 22-24). Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати на підставі ч.ч. 4, 5 ст. 259 ЦПК України ОСОБА_2 обґрунтовано відмовлено у прийнятті відзиву, як поданого з порушенням порядку та строків для його подання (а.с. 26 зворот). Колегія суддів констатує ту обставину, що ОСОБА_2 мав більш ніж достатньо часу для підготовки і подачі до суду відзиву на позовну заяву відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, проте не скористався своїм процесуальним правом. За приписами ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відхиляючи доводи відповідача щодо спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення до суду із даним позовом, оскільки спір щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна виник між сторонами лише в лютому 2024 року (дата зняття позивача з реєстрації), а до цього відповідач не заперечував і не оспорював право позивача на спірну квартиру. При цьому місцевим судом враховано правові висновки у спірних правовідносинах, які наведені у відповідних постановах Верховного Суду, за якими у частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними. Вибіркові посилання скаржника на висновки Верховного суду України у постанові від 27.06.2018 у справі №619/894/16-ц, є некоректними, оскільки обставини у цій справі та справі, що є предметом апеляційного розгляду, не є тотожними. Отже, доводи щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. Суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відтак, у відповідності до положень ст.375 ЦПК України колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 листопада 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 13 березня 2025 року.