Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/7672/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/7672/24 пров. № А/857/2230/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року з питань забезпечення адміністративного позову, постановлену суддею Манзій О.П. у м. Тернополі у порядку письмового провадження у справі №500/7672/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому просив: -визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову на військову службу під час мобілізації; -визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №281 від 05.10.2024 про призов на військову службу під час мобілізації в особливий період та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 , перед цим витребувавши його. -визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №288 від 05.10.2024, назва якого позивачу не відома в силу незалежних від нього причин, перед цим витребувавши його; -визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №330 від 12.11.2024, назва якого позивачу не відома в силу незалежних від нього причин, перед цим витребувавши його; -визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №320 від 13.11.2024, назва якого позивачу не відома в силу незалежних від нього причин, перед цим витребувавши його; -визнати протиправними та скасувати всі накази ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , які були винесені у період з 02.10.2024 по 24.12.2024, стосуються проходження ОСОБА_1 служби у Збройних Силах України і номера, дати реєстрації та назви яких позивачу не відомі з незалежних від нього причин, однак перед цим витребувати вище перераховані накази у вище перелічених відповідачів. Позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наступних індивідуальних актів: наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №281 від 05.10.2024 про призов ОСОБА_1 під час мобілізації в особливий період та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 ; всіх наказів ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , які були винесені у період з 02.10.2024 по 24.12.2024, що стосуються проходження ОСОБА_1 служби у Збройних Силах України, номера, дати реєстрації та назви яких позивачу не відомі з незалежних від нього причин, в тому числі наказів командира Військової частини НОМЕР_2 №288 від 05.10.2024 та № 330 від 12.11.2024, а також наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №320 від 13.11.2024. Подана заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що у разі невжиття вказаних заходів забезпечення позову у результаті участі у бойових діях до прийняття рішення у даній справі він може загинути або отримати травми чи каліцтва, чого б не відбулося, якби не були винесені спірні накази. Заявник, заперечуючи поширення на нього норми п.10 ч.3 ст. 151 КАС України, зазначає, що до винесення наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №281 від 05.10.2024 він не був військовослужбовцем. Відповідно, такий наказ не був виданий заявнику як військовослужбовцю, а тому відсутні перешкоди для зупинення дії цього рішення, на підставі якого відбувається проходження військової служби у ЗСУ у зв`язку із загальною мобілізацією. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення вимог заяви про забезпечення позову. Відповідачі правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень. Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами. У зв`язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України) Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Апеляційним судом встановлено, що предметом спору у цій справі є перевірка законності мобілізації позивача. Як слідує із заяви про забезпечення позову, заявник вказує на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову та ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане згодом не можливим без вжиття таких заходів забезпечення позову. Разом з тим, суд зазначає, що протиправність оскаржених дій та рішень відповідачів може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті. Колегія суддів наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим. Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що забезпеченням позов шляхом зупинення дії наказів щодо призову, направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, судом фактично буде знівельовано прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано чинитимуться перешкоди відповідачам для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Колегія суддів вважає, що при вирішенні спірного питання, необхідно керуватися положенням п.10 ч.3 ст. 151 КАС України, згідно якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Обраний заявником спосіб забезпечення позову зупинення дії оскаржуваних рішень за своїм змістом прямо заборонений п.10 ч.3 ст. 151 КАС України. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Оцінюючи решту доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії, параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене свідчить на користь висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. В контексті наведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Відмова у задоволенні такої заяви не є обмеженням доступу до правосуддя, так як не перешкоджає подальшому судовому розгляду вимог позову у спосіб, що наведений позивачем у відповідному позові. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до положень частини третьої статті 154 та пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 154, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року з питань забезпечення адміністративного позову, постановлену у справі №500/7672/24, - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний