Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/11129/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11129/24 Перша інстанція: суддя Бульба Н.О., повний текст судового рішення складено 17.12.2024, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №400/11129/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: 26.11.2024 ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2003 по 31.12.2015 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для грошових доходів населення наростаючим підсумком, починаючи з 01.01.2003; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2003 по 31.12.2015 за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2003 по 31.12.2015, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для грошових доходів населення наростаючим підсумком, починаючи з 01.01.2003, компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, включно з одночасним вирахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород га інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. До позовної заяви позивачкою було додано заяву про поновлення строку зверненя до суду. Обґрунтовуючи таке звернення ОСОБА_1 зазначала, що до 19.07.2022 законодавство не обмежувало будь-яким строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Також, позивачка відмічає, що наразі проходить військову службу в Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 у справі №400/11129/24 у задоволенні заяви позивачки про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав про неповажність наведених позивачкою підстав для поновлення строку звернення до суду. На виконання такого судового рішення ОСОБА_1 11.12.2024 до Миколаївського окружного адміністративного суду скеровано заяву щодо поновлення строку звернення до суду. Мотивуючи таке звернення позивачка зазначає, що до 19.07.2022 законодавство не обмежувало будь-яким строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Також, позивачка відмічає, що наразі проходить військову службу в Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №400/11129/24 в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачці. Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав, що позивачкою не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду. Не погодившись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 про повернення позовної заяви ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що до 19.07.2022 законодавство не обмежувало будь-яким строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Також, позивачка відмічає, що наразі проходить військову службу в Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону. Крім того, на думку ОСОБА_1 , запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків на час дії такого карантину. Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом військовою частиною НОМЕР_1 до апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, які викладено в оскаржуваній ухвалі від 17.12.2024 у справі №400/11129/24. Натомість, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 уважає необґрунтованими. В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги апеляційної скарги позивачки підлягають задоволенню, з урахуванням такого. Зокрема, колегією суддів установлено, що в період з червня 2020 по 18.06.2023 ОСОБА_1 проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2023 №153 ОСОБА_2 з 18.05.2023 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Уважаючи, що за час проходження військовою служби ОСОБА_1 не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення, остання звернулась до суду з даним позовом. Перевіряючи наявність поважних причин пропуску позивачкою процесуального строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2003 до 31.12.2015 колегія суддів зазначає таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком". У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті». 06.04.2023 Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023), предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності». Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Беручи до уваги наведене колегія суддів зазначає, що до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог за період з 01.01.2003 по 31.12.2015 підлягають застосуванню приписи частини першої статі 233 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022, яка не передбачає строкових обмежень щодо звернення до суду з позовом про стягнення належного їй грошового забезпечення. В контексті вирішення даного процесуального питання суд апеляційної інстанції зазначає, що суворе застосування строків звернення до суду в умовах воєнного стану може обмежувати конституційне право військовослужбовців на доступ до правосуддя, що суперечить принципу справедливості, закріпленому у статті 2 КАС України. В постанові Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24 сформовано такий правовий висновок про те, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби, а саме: - обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; - виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; - фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; - повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; - обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку. У поданій до суду першої інстанції заяві про поновлення процесуального строку позивачка повідомляла про те, що на даний час вона проходить військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону. Однак, в контексті сформованого Верховним Судом у постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 правового висновку, окружним адміністративним судом оцінку такій обставині не надано. Крім того, частинами 1-2 статті 55 Конституції України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. Суд апеляційної інстанції враховує, що повернення позовної заяви позивачці не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позовної заяви позивачці з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо неусунення недоліків позовної заяви та повернення позовної заяви позивачці не відповідають вимогам процесуального закону, є передчасними та такими, що зроблені внаслідок надто формального тлумачення норм КАС України. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Означене, з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №400/11129/24 про повернення позивачці позовної заяви та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 44, 171, 160, 161, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі №400/11129/24 про повернення позивачці позовної заяви - скасувати. Справу №400/11129/24 направити для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький