Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/3941/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/3941/24 Номер провадження 22-ц/814/1205/25Головуючий у 1-й інстанції Шатілова Л. Г. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2024 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд у с т а н о в и в: У жовтні 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь Банка заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.08.2018 у розмірі 18 614,85 грн за станом на 11.10.2024 та судові витрати у розмірі 3 028 грн. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за укладеним кредитним договором. Заочним рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2024 року відмовлено за недоведеністю у задоволенні позову АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. АТ «Акцент-Банк», в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідачки на користь банку судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідачка, підписавши Анкету-заяву, приєдналась до Умов і правил надання банківських послуг та зобов`язалась регулярно знайомитися зі змінами до них на сайті Банку. Розрахунком заборгованості підтверджено, що відповідачка користувалась кредитними коштами, тому була ознайомленою з Умовами і правилами надання банківських послуг в Банку та погодилась з ними. Суд безпідставно відмовив у стягненні процентів, оскільки відповідачка користувався кредитними коштами, погодилась з Умовами і правилами надання банківських послуг, підписавши анкету-заяву, а також підписала паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко обумовлені всі умови кредитування, строки та процентна ставка. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2012 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву, згідно якої просила відкрити рахунок і надати банківські послуги (а.с.8). На виконання умов анкети-заяви від 24.12.2012 банк відкрив ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 та видав картки: № НОМЕР_2 , строком дії до жовтня 2021 року; № НОМЕР_3 , строком дії до липня 2027 року; № НОМЕР_4 , строком дії до липня 2027 року; № НОМЕР_5 , строком дії до грудня 2031 року (а.с.16). Згідно з довідкою за лімітами, наданою АТ «АКЦЕНТ - БАНК», ОСОБА_1 за кредитним договором з 20.08.2018 встановлено кредитний ліміт 00 грн, який 06.03.2019 збільшено до 2 600 грн, 10.07.2019 - до 5 000 грн, 12.08.2019 до 8 000 грн, 28.06.2023 до 10 921,67 грн, а 26.10.2023 до 11 000 грн (а.с.17). Згідно розрахунку, наданого АТ «Акцент-Банк», загальна сума заборгованості за станом на 11.10.2024 становить 18 614,85 грн, з яких: 10 921,67 грн - заборгованість за кредитом; 7 693,18 грн - заборгованість за відсотками (а.с.6-7). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Вказував, що позивачем не надано доказів на підтвердження відкриття рахунку на підставі анкети-заяви від 24.12.2012, видачі відповідачці кредитної картки та розміру наданого їй кредиту, належних та допустимих доказів ознайомлення відповідачки з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також доказів погодження сторонами істотних умов кредитного договору в письмовій формі, оскільки в матеріалах справи взагалі відсутній договір № б/н від 20.08.2018, на підставі якого позивач просить стягнути заборгованість. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним. Якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 сформульований такий правовий висновок: «З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України). Зважаючи на те, що відповідачка як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що Банк не довів належними і допустимими доказами згоду відповідачки з Умовами і правилами надання банківських послуг, які долучені до справи. Отже, є правильними висновок суду першої інстанції, що Банком не доведені належними і допустимими доказами вимоги про стягнення з відповідачки нарахованих процентів за кредитним договором. Слід також звернути увагу, що матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту (а.с.9) підписаний відповідачкою, однак у розділі сьомому цього паспорту зазначено, що наведені у ньому правила (інформація) надані 20 серпня 2018 року і є чинними до 01 січня 2019 року (а.с.9 зворот), проте заборгованість нарахована банком за період з 20.08.2018 по 11.10.2024. Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року (справа № 393/126/20) викладений такий правовий висновок. «Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України). Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачає наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.» Отже, надана у справу світлокопія паспорта споживчого кредита не є доказом укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми. Перевіряючи обгрунтованість вимог Банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредита, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року. Матеріали справи місять: довідку за картами, яка свідчить про надання відповідачці кредитних карт; довідку за лімітами, яка свідчить про збільшення кредитного ліміту на карті відповідачки та виписку по картці, яка свідчить про користування відповідачкою кредитними коштами. Судом першої інстанції правильно встановлено, що із довідки, виданої АТ «А-Банк» вбачається, що відповідачці відкрито рахунок № НОМЕР_6 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 строком дії до жовтня місяця 2021 року; № НОМЕР_3 , строком дії до липня місяця 2027 року, № НОМЕР_4 строком дії до липня місяця 2027 року, № НОМЕР_5 строком дії до грудня місяця 2031 року (а.с.16). Відповідно до довідки за лімітами клієнту ОСОБА_1 кредитний договір №б/н (внутрішньобанківський референс SAMAВWFC00001691624) від 20 cерпня 2019 року за період з 20.08.2018 по 11.10.2024 встановлювався ліміт у розмірі: 20.08.2018 0 грн, 06.03.2019 2 600 грн, 10.07.2019 5 000 грн, 12.08.2019 8 000 грн, 28.06.2023 10 921,67 грн, 26.10.2023- 11 000 грн (а.с.17). Достовірність відомостей, зазначених у виписці по рахунку, у довідках про зміну кредитного ліміту, презюмується. Дослідивши дані, що містяться у виписці по рахунку, апеляційний суд встановив, що за період з 16.12.2020 по 24.10.2023 ОСОБА_1 використано 31 249,07 грн кредитних коштів і повернуто на картковий рахунок 12 976,00 грн. Отже, враховуючи сукупний розмір витрачених відповідачкою коштів 31 249,07 грн, і сукупний розмір сплачених відповідачкою коштів за весь період користування коштами у розмірі 12 976,00 грн, слід визначити заборгованість за тілом кредита у сумі 18 273,07 грн. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17. Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Оскільки позивачем заявлена позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредитом у розмірі 10 921,67 грн, а суд не може вийти за межі позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача саме 10 921,67 грн заборгованості по тілу кредита. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог банку в повному обсязі не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). На підставі вище вказаного рішення суду в частині відмови у стягненні тіла кредиту слід скасувати, ухваливши нове рішення в цій частині про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованості за кредитом (тілом) у розмірі 10 921,67 грн. Відповідно ст. 141 ЦПК України та враховуючи відсоток задоволених позовних вимог 58,67%, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору у розмірі 18 614,85 х 58,67% = 1 776,53 грн, а також 4 542 х 58,67% = 2 664,79 грн, а всього 4 441,32 грн. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2024 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованості за тілом кредиту скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення по суті позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 10 921 грн 67 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 441,32 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 10 березня 2025 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов