Постанова 4812 № 467/1826/24

11.03.25 22-ц/812/476/25 Провадження № 22-ц/812/476/25 Суддя першої інстанції Кологрива Т.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 11 березня 2025 року м. Миколаїв Справа № 467/1826/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Травкіній В.Р., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кологривої Т.М., в залі судового засідання в с-ще Арбузинка, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, В С Т А Н О В И В: 16 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є батьком позивачки. Після розірвання шлюбу між її батьками, позивачка постійно проживає з матір`ю та перебуває на її повному утриманні. З 01 вересня 2023 року ОСОБА_2 є студенткою Миколаївського Національного аграрного університету денної форми навчання, навчання за бюджетною формою фінансування, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги. Відповідач зобов`язаний надавати матеріальну допомогу на утримання її як повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Посилаючись на викладене позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на період навчання в розмірі частки усіх видів заробітку (щомісячно), до дня закінчення нею навчання, але не більше як до досягнення нею 23 років. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно на весь час її навчання, але не більш як до досягнення нею двадцяти трьох років, починаючи з 16 грудня 2024 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідач є працездатним, платоспроможним і може та повинен надавати матеріальну допомогу на утримання своєї повнолітньої доньки, яка продовжує на теперішній час навчання, і у зв`язку з цим вона потребує матеріальної допомоги. Визначаючи розмір суми, яка підлягає щомісячному стягненню, зважаючи на батьківський обов`язок відповідача по утриманню дитини, яка продовжує навчання та її потребу в отриманні матеріальної допомоги, враховуючи інтереси останньої, можливість відповідача надавати таку допомогу, матеріальне становище відповідача, який отримує грошове забезпечення у розмірі 40 242 грн 25 коп. на місяць, виходячи із принципів розумності і справедливості, суд дійшов до висновку, що для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів наявні правові підстави, передбачені законом, а тому вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню. В зв`язку з цим суд вважає можливим призначити аліменти у розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду та до закінчення позивачем навчання чи до досягнення ним 23 років в залежності від того яка подія настане раніше. Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити частково, та стягнути з нього аліменти у розмірі 3 000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що жодного доказу позивачкою до суду не надано які саме витрати вона несе у зв`язку з навчанням, тощо, навчання є безкоштовним за державні кошти, не витрачаючи коштів на оплату навчання. Судом першої інстанції встановлено той факт, що у зв`язку з навчанням, ОСОБА_2 , вона потребує матеріальної допомоги, яку має надавати відповідач, але суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що таку допомогуповинні надавати, як мати дитини, так і відповідач, оскільки донька сторін не має можливості працювати у зв`язку із денною формою навчання. Відповідач вважає, що при визначенні розміру аліментів, необхідно взяти до уваги матеріальне становище платника аліментів, а також те, що утримання дитини на належному рівні законодавцем покладається у рівному обсязі на батьків, а також те, що дитина, яка продовжує навчання, безсумнівно потребує принаймні мінімальних витрат на власне утримання. Враховуючи, що донька відповідача є повнолітньою, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги, що відповідач зобов`язаний надавати матеріальну допомогу, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до статті 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини, а відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, відповідач з урахуванням того, що розмір призначених аліментів у цьому випадку має бути не більш як достатнім для розумного задоволення потреб дитини і не повинен призводити до обмеження матеріальних прав, інтересів та потреб відповідача, вважає, що аліменти у розмірі 3 000 грн щомісячно, будуть достатніми для належного утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, відповідатиме реаліям сьогодення та забезпечить баланс інтересів як одержувача, так і платника аліментів. На думку відповідача, наявні підстави для стягнення з нього аліментів на утримання доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн, оскільки обов`язок утримувати доньку до досягнення нею 23 років, як дитини, яка продовжує навчання, покладається на обох батьків. Відповідач проходить військову службу на Херсонському напрямку знімає там житло, що тягне за собою щомісячні, додаткові матеріальні затрати. Відповідач має іншу родину, яку як чоловік зобов`язаний утримувати та забезпечувати належним чином. Відповідач будучи мобілізованим, проходячи військову службу, забезпечує себе амуніцією та всім необхідним спорядженням самостійно. Відповідач є єдиним годувальником своєї сім`ї, утримувачем себе виконуючи бойові завдання, захищаючи кордони держави і стягнення з нього аліментів в розмірі, про який просить позивачка, критично вплине на забезпечення життя в першу чергу своє як військового та інших членів сім`ї відповідача. Навчання позивачки відбувається за бюджетною формою фінансування. З 01 вересня 2023 року знаходиться повністю на утриманні за рахунок державних коштів на видах забезпечення за навчанням бюджетної форми: грошове, продовольче, речове, квартирно-експлуатаційне, медичне забезпечення. Тобто повнолітня дитина є здобувачем вищої освіти за державні кошти та забезпечується за рахунок держави харчуванням, проживанням в гуртожитку, грошовим забезпеченням у вигляді стипендії. Позивач не надала суду доказів, що підтверджують додаткові витрати на навчання Вимоги позивачки про стягнення аліментів у зазначеному розмірі, не відповідають вимогам чинного законодавства, розмір аліментів є необґрунтовано великим, не враховує реального матеріального становища відповідача та інші істотні обставини, що мають значення для вирішення подібного роду питань. Відповідач погоджується сплачувати аліменти на утримання доньки в розмірі 3 000 грн, щомісячно. На думку відповідача утримання дитини обома батьками в рівних долях по 3 000 грн щомісячно з кожного, є достатнім. Суд першої інстанції фактично переклав обов`язок матеріально забезпечувати повнолітню доньку, яка навчається, винятково на батька. На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивачки не надходило. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. На адресу суду сторони надіслали заяви про розгляд справи без їх участі. З огляду на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України суд розглянув справу за відсутності учасників справи. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з довідкою Миколаївського Національного аграрного університету від 05 листопада 2024 року № 545 ОСОБА_2 навчається на другому курсі денної форми навчання вказаного навчального закладу на бюджетній основі, термін навчання з 01 вересня 2023 року по 30 червня 2027 року. У відповідності до довідки Арбузинської селищної ради від 18 листопада 2024 року № 2523 до складу сім`ї ОСОБА_3 , яка проживає в АДРЕСА_1 , входять ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Звіт про здійсненні відрахування та виплати військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з лютого по квітень 2024 року свідчить про те, що відповідачу були нараховані наступні виплати у лютому 28 101.70 грн, у березні 46 433.17 грн, у квітні 35 843.65 грн. За змістом довідки від 14 листопада 2024 року № 296, виданої військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідач ОСОБА_1 у жовтні 2024 року отримав виплату у розмірі 40 242.25 грн. Крім цього, відповідачем надані копії документів про придбання військового спорядження, взуття, аптечки у 2022 -2024 роках. За приписами частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання колегії суддів апеляційного суду оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. В той же час утримання дитини складається не лише з наведених витрат, які за своєю суттю є нерегулярними та направленими на задоволення конкретно визначених потреб дитини. В той же час поряд з такими витратами батьки мають забезпечувати можливість задоволення постійних, повсякденних потреб дитини, що пов`язані (але не вичерпуються) необхідністю забезпечення її харчування, проживання, придбання одягу, тощо. Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 6) інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. При вирішенні спору суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно. З висновком суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду вважаючи присуджений до стягнення розмір аліментів обґрунтованим, достатнім та таким, що відповідає потребам дитини. Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 2 статті 77 ЦПК України). Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. У частинах 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_2 яка є дочкою ОСОБА_1 , на день звернення її до суду, не досягла 23 років, продовжувала навчання, не працювала, у шлюбі не перебувала. Навчання на денній формі позбавляє ОСОБА_2 можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги. Суд першої інстанції, установивши, що дочка відповідача ОСОБА_2 продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, зобов`язаний та має можливість утримувати повнолітню дочку, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання до досягнення нею 23-річного віку. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновком суду першої інстанції про можливість сплачувати аліменти на дочку, яка продовжує навчання у визначеному судом розмірі з огляду на його майновий стан та витрати, що він несе у зв`язку з проходженням військової служби, а також позивачем не доведено, що вона потребує матеріальної допомоги, навчаючись на денній формі навчання. Між тим позиція відповідача щодо недоведеності позивачем необхідності допомоги у зв`язку з навчанням на денній формі та можливості надавати батьком матеріальну допомогу у такому розмірі, не може бути прийнята колегією суддів апеляційного суду з огляду на її необґрунтованість та недоведеність відповідними доказами на підтвердження своїх заперечень. Зокрема, чине законодавство передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. При визначенні розміру аліментів в даній справі суд першої інстанції врахував вік дитини, її потреби на повсякденне життя і навчання та можливості батьків сплачувати кошти на її утримання доки триває процес навчання. Доводи апеляційної скарги про зменшення розміру аліментів до 3 000 грн у зв`язку з тим, що відповідач несе витрати на свої потреби як військовослужбовця, є неприйнятними, оскільки такі витрати здійснюються на розсуд відповідача і не є обов`язковими з огляду на наведені норми матеріального права при визначенні розміру аліментів. Крім того, визначення способу стягнення аліментів у частці від доходів платника аліментів або в твердій грошовій сумі належить стягувачу аліментів, тобто позивачці. Доказів тих фактів, що відповідач утворив іншу сім`ю та несе витрати на її утримання, суду не надано. Щодо потреби позивача, яка навчається на денній формі навчання, у наданні такої допомоги, апеляційний суд вважає, що присуджені аліменти мають загальний характер, забезпечують щоденне задоволення життєвих потреб дочки і залежать від всіх факторів, наявних навколо дитини, яка потребує матеріальної допомоги, оскільки позивачка стверджує, що вона перебуває на утриманні матері, не може покривати всі витрати пов`язані з організацією навчанням, повсякденні витрати, пов`язані з організацією життєдіяльності та учбового процесу. Отже заперечення відповідача щодо сплати аліментів та їх розміру не підтверджені жодним доказом, який би доводив позицію відповідача, відтак така позиція залишилася недоведеною й не може бути прийнята судом. Не вбачає апеляційний суд й невідповідності визначеного судом першої інстанції розміру аліментів вимогам законодавства України. З огляду на зазначене, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно встановив, що відповідач не надав суду доказів неможливості сплати аліментів на дочку, яка продовжує навчання, в тих розмірах, які визначив суд, виходячи з принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. Враховуючи вищевказані обставини, зважаючи на принцип розумності та справедливості, апеляційний суд вважає визначений судом першої інстанції розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на утримання повнолітньої доньки, законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення суду, яке оскаржується, постановлено з дотриманням положень матеріального права та вимог процесуального закону, колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повне судове рішення складено 11 березня 2025 року