Постанова 4875 № 922/4793/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2025 року м. Харків Справа №922/4793/24 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І., за участю секретаря судового засідання Ярош В.В., за участю представників: позивача (в режимі відеоконференції) Мосійчук Я.І., довіреність №24701/25-0021 від 24.01.2025 року, свідоцтво серія PH№1306 від 04.11.2017 року; першого відповідача не з`явився; другого відповідача не з`явився; третього відповідача не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (вх.№156Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.01.2025 року у справі №922/4793/24, за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127), до

1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),

3. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), про стягнення 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн,- ВСТАНОВИВ: АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (позивач) надало Господарському суду Харківської області позовну заяву №0000606/35756-24 від 26.12.2024 року до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просить суд: 1) стягнути з ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) як із солідарного із ТОВ «Торговий дім Агродар» (код 36036864) боржника за генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 року на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (код 0032112) заборгованість за генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 року по кредиту, процентам за користування кредитом, комісії за управління кредитом з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн; 2) стягнути з ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) як із солідарного із ТОВ «Торговий дім Агродар» (код 36036864) боржника за генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 року на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (код 0032112) заборгованість за генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 року по кредиту, процентам за користування кредитом, комісії за управління кредитом з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн; 3) стягнути з ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) як із солідарного із ТОВ «Торговий дім Агродар» (код 36036864) боржника за генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 року на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (код 0032112) заборгованість за генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 року по кредиту, процентам за користування кредитом, комісії за управління кредитом з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн; 4) судові витрати покласти на відповідачів; 5) залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ТОВ «Торговий дім Агродар» (код 36036864). Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.01.2025 року (повний текст підписано 06.01.2025 року, суддя Ольшанченко В.І.) повернуто Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» позовну заяву та додані до неї документи з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 та ст.173 Господарського процесуального кодексу України Позивач з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права та невідповідність висновків обставинам справи, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.01.2025 року і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вимоги банку, що заявлені у позовній заяві, можуть бути об`єднані відповідно до положень ч. 1 ст. 173 ГПК України, оскільки пред`явлені вимоги до поручителів: - пов`язані між собою спільними фактичними обставинами, на яких ґрунтуються вимоги позивача (мають спільну підставу виникнення вимог) - невиконання одного і того ж основного зобов`язання; - мають спільну правову підставу вимог - посилання на норми права, на яких ґрунтуються позовні вимоги однакове для кожної вимоги до відповідачів; - пов`язані між собою спільними доказами, що надані на підтвердження обставин виникнення та невиконання забезпеченого основного зобов`язання у відповідній сумі (генеральною угодою (з усіма додатками, що є її невід`ємною частиною), платіжними документами, довідками (виписками) з рахунків розрахунками заборгованості); є однорідними, оскільки виникли фактично як з одних і тих же підстав (невиконання зобов`язання за одними і тими ж кредитними правочинами), так і з аналогічних підстав (невиконання зобов`язань за аналогічними договорами поруки) та пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів. Також, оскільки вимоги банку, що містяться в позовній заяві є однорідними, та в ухвалі судом першої інстанції не встановлено заборон об`єднання позовних вимог, передбачених ч.4 та ч.5 ст. 173 ГПК України, в суду першої інстанції не було правових підстави для повернення позовної заяви. Скаржник вказує, що об`єднання позовних вимог до поручителів надасть можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати кредитору процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. Апелянт зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що «позивачем не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, як того вимагає п. 8 ч. З ст. 162 ГПК України» спростовуються самою позовною заявою. Скаржник наполягає, що відсутні підстави для висновку про невірне формулювання у позовній заяві позовних вимог всупереч вимогам п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України, оскільки такі вимоги виконано. Крім того, наведені в ухвалі твердження суду не можуть бути підставою для повернення позовної заяви. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз`яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв`язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є ухвала про повернення позовної заяви, що передбачена п.6 ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 2 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4793/24. Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 27.01.2025 року. Незареєстрованим в електронному суді учасникам справи ухвала суду направлена засобами поштового зв`язку. 30.01.2025 року матеріали справи №922/4793/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду. 31.01.2025 року від позивача надійшли документи, а саме матеріали позовної заяви з додатками, що були повернуті заявнику оскаржуваною ухвалою. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 року призначено справу №922/4793/24 за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до розгляду в судове засідання. Запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду. Повідомити учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно ст.197 Господарського процесуального кодексу України. Доведено до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті. Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 07.02.2025 року. Незареєстрованим в електронному суді учасникам справи ухвала суду направлена засобами поштового зв`язку. Другий відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№1901 від 11.02.2025 року), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Так, з аналізу позовної заяви вбачається, що в даному випадку позивачем заявлено 3 окремі позовні вимоги до трьох різних відповідачів, що ґрунтуються на різних підставах окремих договорах поруки, які є різними правочинами, відповідно встановлюють різні права, обов`язки, юридичні наслідки для окремих сторін. Звертає увагу, що за такий незначний проміжок часу (строк розгляду справи) неможливо повно і всебічно дослідити обставини справи у трьох різних правовідносинах та вивчити і проаналізувати такий обсяг доказів. Позивач, ознайомившись з відзивом другого відповідача надав письмові пояснення (вх.№2465 від 25.02.2025 року), в яких звертає увагу суду, що обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення/дотримання правил об`єднання/роз`єднання позовних вимог, а тому не має вирішального значення у застосуванні положень ч.1, ч.6 ст. 173 та п.2 ч.5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні 27.02.2025 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання повідомлялись належними чином шляхом направлення на їх адреси засобами поштового зв`язку та до електронного кабінету копій ухвал. Крім того згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4). Ухвали суду у даній справі були розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання і їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про розгляд скарги за відсутності відповідачів. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві та поясненнях доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Суд першої інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу вказав, що позивачем об`єднано позовні вимоги за трьома різними договорами, які не пов`язані між собою підставою виникнення та поданими доказами. Сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню взаємних прав і обов`язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, оскільки у цьому випадку під час розгляду справи суд повинен буде надати оцінку умовам кожного з укладених договорів та правової природи кожного з них, встановити обставини щодо виконання відповідачем умов вищевказаних договорів за вказаний позивачем у позові період, оплати отриманих послуг, обставини укладання та виконання сторонами договорів поруки. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає поверненню без розгляду з огляду на те, що джерелом і підставами виникнення спірних правовідносин сторін є господарські договори, кожен із яких, породжує різні взаємні права та обов`язки, що обумовлено відмінністю у предметах їх регулювання. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною першою статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. У цьому висновку суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, неодноразово викладеної в постановах від 24.04.2023 року у справі №916/1522/22, від 04.04.2023 року у справі №911/1757/21, від 30.03.2023 року у справі №910/4501/22, від 19.12.2022 року у справі №921/318/22 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 року у справі №911/414/18. За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. Крім цього, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті (об`єднанні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам). За спеціальним правилом, викладеним у пункті 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу) У той же час аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами частини шостої статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо. Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження. Тоді як підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, наведених саме в частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України. Тобто, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов. Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №902/434/19 та від 02.12.2020 року у справі №908/420/20. Також суд зазначає, що на час постановлення місцевим судом оскаржуваної ухвали статтею 174 чинного ГПК України, не передбачено повернення позовної заяви з таких мотивів, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору. У цьому висновку суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2019 року у справі №910/9302/19, від 24.11.2020 року у справі №910/3748/20, від 31.03.2021 року у справі №910/16780/20, від 24.12.2021 року у справі №911/2291/21. Крім цього обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення/дотримання правил об`єднання/роз`єднання позовних вимог, а тому не має вирішального значення у застосуванні положень частин першої, шостої статті 173 та пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України. А тому великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об`єднання позовних вимог. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 року у справі №904/8655/17. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана ухвала свідчить, що суд першої інстанції, відмовляючи у поновлені строку, підійшов до вирішення питання формально, без урахування конкретних обставин справи та відповідної судової практики, у зв`язку з чим було порушено право особи на справедливий суд. Щодо об`єднання позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. Позовна заява є процесуальним документом банку, який містить матеріально-правові вимоги про стягнення заборгованості за одним і тим же основним зобов`язанням одного і того ж позичальника, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агродар» (далі - позичальник), з трьох поручителів, а саме: ОСОБА_1 (поручитель-1), ОСОБА_2 (поручитель-2); ОСОБА_3 (поручитель-3). Порука поручителя-1 виникла на підставі укладеного між ним банком та позичальником договору поруки №68116Р12 від 16.03.2016 року (договір поруки-1); поручителя-2 на підставі укладеного між ним банком та позичальником договору поруки №68116Р13 від 16.03.2016 року (договір поруки-2); поручителя-3 на підставі укладеного між ним банком та позичальником договору поруки №68116Р14 від 17.03.2016 року (договір поруки-3), які іменуються разом договори поруки. Підставою звернення банку з позовними вимогами до поручителів є не лише невиконання зобов`язань за забезпечувальними правочинами (договорами поруки), але й, насамперед - невиконання зобов`язань за основним правочином (кредитним), що визначає умови виконання основного зобов`язання, забезпеченого порукою, про що зазначалось у позовній заяві. Так, з аналізу змісту норм, що мітяться в параграфі 3 «Порука» Цивільного кодексу України вбачається, що порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий (акцесорний) характер поруки стосовно основного зобов`язання. Відповідно, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель Основним договором, яким встановлено обсяг зобов`язань позичальника, забезпечення виконання яких здійснюють всі поручителі, є генеральна кредитна угода від 16.03.2016 року №68116N, з усіма додатками, що є її невід`ємною частиною. В межах генеральної угоди між кредитором та позичальником укладено вісім кредитних договорів, які є чинними та згідно із ст. 1 та пп. 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 генеральної угоди є додатками до генеральної угоди та її невід`ємними частинами Розглядаючи вимоги до поручителів, суд повинен встановити обставини щодо виконання одного і того ж основного договору - генеральної угоди на підставі одних і тих же доказів, що надані банком на підтвердження обставин виникнення та невиконання забезпеченого поручителями основного зобов`язання у відповідній сумі. Наведені у позовній заяві правові підстави позову (посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача) є однаковими для вимог банку до всіх поручителів. Таким чином, заявлені банком позовні вимоги до поручителів є однорідними. Також слід зазначити, що право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачено у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов`язання (такі висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справі №1519/2-3165/11 і від 19.06.2019 року у справі №523/8249/14-ц). Також колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що невірне формулювання у позовній заяві позовних вимог всупереч вимогам п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України, не може бути підставою для повернення позовної заяви. Крім того посилання на те, що позивачем не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, як того вимагає п. 8 ч. З ст. 162 ГПК України, то воно спростовується самою позовною заявою. Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала про повернення позовної заяви на підставі ч. 13 ст. 176, ч. 4 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України винесена з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального права. Таким чином, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 129 Конституції України, для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, ухвала Господарського суду Харківської області від 06.01.2025 року у справі №922/4793/24 підлягає скасуванню, а справа з урахуванням положень ч.3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України підлягає переданню на розгляд суду першої інстанції. Керуючись статтями 240, 269, 270, п.6, ч.1 ст.275, п.1 ст. 280, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.01.2025 року у справі №922/4793/24 скасувати. Справу №922/4793/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 10 березня 2025 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя В.В. Россолов Суддя О.І. Склярук