Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/37083/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2025 р. Справа № 520/37083/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Тітов О.М.) від 11.12.2024 року по справі № 520/37083/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" до Харківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ТОВ "Авто Тренд", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив: визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2023/000557/2 від 06.11.2023; визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані рішення № UA807000/2023/000557/2 від 06.11.2023 та № UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року по справі № 520/37083/23 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2023/000557/2 від 06.11.2023. Визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Харківської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" судовий збір у сумі 8304 (вісім тисяч триста чотири) грн 90 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Харківської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" судові витрати на правничу допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисяч) грн 00 коп. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що у результаті порівняння задекларованого за ціною угоди рівня митної вартості оцінюваних товарів з рівнем митної вартості ідентичних та подібних товарів, було встановлено, що рівень митної вартості товару згідно ЄАІС: товар № 6 6,28 дол. США/кг., задекларований рівень митної вартості 4,34 дол. США/кг., що підтверджується доданими до відзиву витягами з ЦБД ЄАІС Держмитслужби із зазначенням рівня цін, номерів митних декларацій, умов поставки, країни походження та ін. Також вказав про відсутність копії митної декларації країни відправлення з перекладом (згідно ст. 254 МКУ), а наданий лише супровідний документ. Вказує, що відсутні банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг за маршрутом Китай-Гданськ; у рахунку на оплату № 8189 від 31 жовтня 2023, є транспортне-експедиторське обслуговування лише за маршрутом Гданськ-Маркі та м.Маркі- м/п Ягодин. Посилається на те, що відсутні каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) за контрактом виробника товару;

5. Автотранспортна накладна надана від особи, яка не транспортувала товар (Primachenko Vladislav), а також відсутність висновку експерта щодо перевезеного товару. Щодо рішення про коригування митної вартості № №UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023, відповідач посилається на те, що у результаті порівняння задекларованого за ціною угоди рівня митної вартості оцінюваних товарів з рівнем митної вартості ідентичних та подібних товарів, було встановлено, що рівень митної вартості товару згідно ЄАІС: товар № 6 6,28 дол. США/кг., задекларований рівень митної вартості 3,68 дол. США/кг. Це підтверджується доданими до відзиву витягами з ЦБД ЄАІС Держмитслужби із зазначенням рівня цін, номерів митних декларацій, умов поставки, країни походження та ін. Вказує, що: наявні рішення про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству; відсутні каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; транспортний рахунок на оплату від 24.11.2023 № 9143 та довідка про транспортні витрати від 24.11.2023 № 12334 надано від особи, яка безпосередньо не здійснювала перевезення згідно даних CMR; відсутній переклад експортної декларації що суперечить вимогам ст. 254 МКУ; відсутній договір на транспортно-експедиторське обслуговування з особою, зазначеною в CMR; відсутні банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» та умовам п. 4.1.3 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 07.02.2023 № ЄФ568023; відсутній договір щодо морського перевезення; відсутні банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати морського фрахту, передбачений умовами коносаменту № HYSF2023090668; згідно транспортного рахунку на оплату від 24.11.2023 № 9143 та довідки про транспортні витрати від 24.11.2023 № 12334 вартість фрахту складає 41020,29 грн за 40 ф контейнер за маршрутом Ningbo-Gdansk, що суперечить інформації, зазначеної в листі ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 27.07.2023 № 15/15-02-05/7/3408. На підставі цього, що прийняті рішення про корегування митної вартості товару є правомірними. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також від представника позивача до суду надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 15.11.2022 між ТОВ "Авто Тренд" та виробником товару NINGBO EBI BEARINGS & AUTO PARTS INDUSTRY CO. LTD., (Китай) укладено прямий контракт № HU15112022, за умовами якого продавець продає, а Покупець купує товар запасні частини, матеріали для ремонту автомобілів на умовах FOB Нінгбо, Китай. Асортимент товару визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту. (п. 1.1 контракту). Ціна товару, що поставляється, встановлюється у доларах США за одиницю товару і визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Ціна товару включає вартість упаковки, маркування, доставки до місця призначення та навантаження на судно, вартість експортних митних процедур, мит, податків, що сплачується при вивезенні (п. 3.2. контракту). Стосовно рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2023/000557/2 від 06.11.2023 судом встановлено, що у зв`язку з виконанням зазначеного контракту декларантом в інтересах позивача було подано до Харківської митниці електронну митну декларацію, яку було прийнято митним органом з присвоєнням їй номера №23UA807200015505U7. До митної декларації № 23UA807200015505U7 від 06.11.2023 було додано: Контракт № HU15112022 від 15.11.2022; Додаткова угода до контракту №1; Інвойс № ТТ23ЕВІ0198 від 02.08.2023; Пакувальний лист до інвойсу; Сертифікат про походження товару від 31.08.2023; Платіжна інструкція № 000934799 від 10.04.2023; Платіжна інструкція № 001060692 від 18.08.2023; Коносамент № ZH230800065Е від 15.08.2023; Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR б\н від 31.10.2023; Договір про транспортне-експедиторське обслуговування № ЄФ568023 від 07.02.2023, укладений між експедитором та ТОВ Авто Тренд; Рахунок щодо сплати вартості перевезення № 8189 від 31.10.2023; Довідку про витрати на транспортування вантажу № 8327_1 від 31.10.2023; Заявка до договору про транспортне-експедиторське обслуговування 15.08.2023. 06.11.2023 декларантом від відповідача отримано повідомлення, в якому запропоновано надати додаткові документи. Позивач звернувся до Харківської митниці листом № 5 від 06.11.2023 з проханням дозволити митне оформлення відповідно до вимог ст. 55 МК України. За результатами проведеного контролю митної вартості товару відповідачем видано рішення про коригування митної вартості товару № UA807000/2023/000557/2 від 06.11.2023, відповідно до якого митна вартість товару № 6 позивача визначена митницею за другорядним методом (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів)) на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС. Позивач не погоджуючись із завищенням митної вартості звернувся до Харківської митниці, щодо випуску товару у вільний обіг під гарантійне зобов`язання згідно із ч. 7 ст. 55 МК України та надав нову митну декларацію № № 23UA807200015581U7 від 06.11.2023 та додатково сплатив мито у розмірі 5031,36 грн та ПДВ у розмірі 21131,71 грн. На звернення позивача до митного органу з заявою від 06.12.2023 щодо скасування рішення про коригування митної вартості товару до якої було долучені додаткові документи, відповідач надіслав лист від 13.12.2023 про відмову у скасуванні рішення про коригування митної вартості товару, у якому відсутні зауваження щодо поданих додаткових документів. Стосовно рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023 судом встановлено, що декларантом в інтересах позивача було подано до Харківської митниці електронну митну декларацію, яку було прийнято митним органом з присвоєнням їй номера № 23UA80720006645U6. До митної декларації № 23UA80720006645U6 було додано: Контракт № HU15112022 від 15.11.2022; Інвойс № ТТ23ЕВІ0488 від 19.09.2023; Пакувальний лист б\н до інвойсу; Сертифікат про походження товару від 10.10.2023; Платіжна інструкція № 000997498 від 14.06.2023; Платіжна інструкція № 001102188 від 04.10.2023; Коносамент № HYSF2023090668 від 26.09.2023; Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR б\н від 23.11.2023; Договір про транспортне - експедиторське обслуговування № ЄФ568023 від 07.02.2023 р., укладений між експедитором та ТОВ Авто Тренд; Рахунок щодо сплати вартості перевезення № 9143 від 24.11.2023; Довідку про витрати на транспортування вантажу №12334 від 24.11.2023; Заявка до договору перевезення від 18.09.2023; Копія митної декларації країни відправлення від 21.09.2023. 28.11.2023 декларантом від відповідача отримано повідомлення, в якому запропоновано надати додаткові документи. Позивач звернувся до Харківської митниці з листом № 14 від 28.11.2023 з проханням дозволити митне оформлення відповідно до вимог ст. 55 МК України. За результатами проведеного контролю митної вартості товару відповідачем видано рішення про коригування митної вартості товару № UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023, відповідно до якого митна вартість товару позивача визначена митницею за другорядним методом (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів)) на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС. Позивач не погоджуючись із завищенням митної вартості звернувся до Харківської митниці, щодо випуску товару у вільний обіг під гарантійне зобов`язання згідно із ч. 7 ст. 55 МК України та надав нову митну декларацію № 23UA807200016693U0 від 28.11.2023 та додатково сплатив мито у розмірі 101441,76 грн. та ПДВ у розмірі 426055,42 грн. На звернення позивача до митного органу з заявою від 06.12.2023 щодо скасування рішення про коригування митної вартості товару до якої було долучені додаткові документи, відповідач надіслав лист від 15.12.2023 про відмову у скасуванні рішення про коригування митної вартості товару, у якому відсутні зауваження щодо поданих додаткових документів. Не погодившись з прийнятими митним органом рішеннями про коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що під час розгляду справи зі змісту наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що підприємством позивача було надано до митного оформлення необхідний перелік документів, передбачений ч.ч. 1-2 ст. 53 Митного кодексу України. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України). Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України). Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію). Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України). Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. Крім того, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій. Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, відповідно до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України. При цьому, слід враховувати, що ст. 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16. Надаючи оцінку правомірності прийняття митним органом рішення № UA807000/2023/000557/2 від 06.11.2023, колегія суддів зазначає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно з наказом МФУ від 24 травня 2012 року № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Колегія суддів зазначає, що законом не визначено доказ (докази), виключно якими імпортер повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому рахунок на оплату транспортних послуг, довідка про транспортні витрати, договір про надання транспортних послуг є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення. Аналогічні висновки щодо законодавчого визначення переліку документів, якими підтверджуються транспортні витрати в межах заявленої імпортером митної вартості товарів викладений у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 по справі № 804/16553/14. Судовим розглядом встановлено, що позивачем (його декларантом) до митного органу надано договір про транспортно-експедиторське обслуговування № ЄФ568023 від 07.02.2023, укладений між ТОВ «Авто Тренд» та експедитором ТОВ «Євро Форвардінг», за умовами якого експедитор зобов`язується організувати за рахунок Клієнта транспортно-експедиторське обслуговування, перевезення експортно-імпортних вантажів по території України і в міжнародному сполученні (п.1.1). Умовами договору також визначено, що при необхідності для виконання своїх зобов`язань за договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та другими організаціями. Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями є транспортний документ коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна (2.1.1). Експедитор надає клієнту серед іншого довідку про транспортні витрати для пред`явлення в митні органи (п. 2.1.6). З матеріалів справи судом встановлено, що експедитором ТОВ «Євро Форвардінг» було організоване міжнародне морське перевезення від Китаю до Польщі, на підтвердження чого до митниці надано коносамент № ZH230800065E від 15.08.2023 та організоване автоперевезення, до виконання якого було залучено автомобільного перевізника, яким згідно CMR від 31.10.2023 був PE PRYIMACHENKO VLADYSLAV. У зв`язку з тим, що позивач мав взаємовідносини саме з експедитором ТОВ «Євро Форвардінг» до митниці надано довідку про транспортні витрати, а також рахунок на оплату саме від ТОВ «Євро Форвардінг». У зв`язку з цим, доводи апелянта про те, що автотранспортна накладна надана від особи, яка не транспортувала товар, є помилковими, оскільки саме перевізник PRYIMACHENKO VLADYSLAV і здійснював транспортування товару, що підтверджується відповідно оформленою CMR. Щодо доводів про те, що у рахунку на оплату № 8189 від 31.10.2023 є транспортне обслуговування лише за маршрутом Гданськ- м. Маркі та м. Маркім\п. Ягодин, судовим розглядом встановлено, що в графі 2 рахунку на оплату окремо зазначено «транспортне обслуговування за межами території України», що свідчить про те, що ця графа включає транспортне обслуговування повністю за межами України. В свою чергу, після розмитнення та доставки товару на склад, позивачем оплачено послуги експедитора та підписано акт виконаних робіт. На підтвердження вартості перевезення та експедиторських послуг до митниці разом із заявою на перегляд рішення додатково надіслано акт виконаних робіт № 8595 від 07.11.2023 та платіжне доручення № 11926 від 14.11.2023. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем були включені всі складові до розрахунку митної вартості товару, а сума витрат на транспортування товару (вага брутто 7469 кг.) до кордону України в розмірі 48759,98 грн. підтверджена належними доказами. Щодо посилання апелянта на відсутність висновку експерта щодо перевезеного товару, як на підставу винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що приписами законодавства, яке регулює спірні правовідносини не встановлено імперативного обов`язку імпортера проводити експертизу щодо перевезеного товару. Що стосується правомірності прийняття рішення № UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023, судовим розглядом встановлено, що позивачем (його декларантом) до митниці надано договір про транспортно-експедиторське обслуговування № ЄФ568023 від 07.02.2023, укладений між ТОВ «Авто Тренд» та експедитором ТОВ «Євро Форвардінг». Також судовим розглядом встановлено, що експедитором ТОВ «Євро Форвардінг» була організовано міжнародне морське перевезення від Китаю до Польщі, на підтвердження чого до митниці надано коносамент № HYSF2023090668 від 26.09.2023 (тобто договір щодо морського перевезення) та організовано автоперевезення і залучено до виконання замовлення автомобільного перевізника, яким згідно CMR від 23.11.2023 був BELMORTRANS. При цьому, ТОВ «Авто Тренд» не мало взаємовідносин з перевізниками і у зв`язку з тим, що ТОВ «Авто Тренд» мало взаємовідносини саме з експедитором ТОВ «Євро Форвардінг» до митниці було надано довідку про транспортні витрати, а також рахунок на оплату саме від ТОВ «Євро Форвардінг» і оскільки ТОВ «Авто Тренд» не укладало угод з перевізниками, не є стороною в цих угодах, надати будь-які документи від імені перевізників, позивач не має можливості. Також судом встановлено, що після розмитнення та доставки товару на склад, позивачем оплачено послуги експедитора та підписано акт виконаних робіт. На підтвердження вартості перевезення та експедиторських послуг до митного органуа додатково надіслано акт виконаних робіт № 9060 від 28.11.2023 та платіжне доручення № 12069 від 30.11.2023, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що транспортні витрати до кордону з Україною підтверджені належним чином. Що стосується доводів митного органу про те, що згідно транспортного рахунку на оплату від 24.11.2023 № 9143 та довідки про транспортні витрати від 24.11.2023 № 12334 вартість фрахту складає 41020,29 грн за 40 ф контейнер за маршрутом Ningbo-Gdansk, що суперечить інформації, зазначеної в листі ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 27.07.2023 № 15/15-02-0517/3408», суд зазначає, що такий лист не є нормативно-правовим актом та не може застосовуватися як підстава для коригування митної вартості товарів та не може містити імперативних обов`язків для суб`єктів господарювання або митниці. Що стосується доводів митного органу про не надання перекладу митної декларації країни відправлення, суд зазначає, що копія митної декларації країни відправлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до частини 2 статті 53 МК України, а може лише додатково надаватися митному органу виключно у випадку, передбаченому частиною 3 статті 53 МК України за її наявності, проте, відсутність такого документу не впливає на митну вартість, оскільки він не містить відомостей, необхідних для перевірки митної декларації. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 815/6805/17. Крім того, судом встановлено, що на підтвердження заявленої митної вартості до відповідача разом із заявою від 06.12.2023 про перегляд рішення про коригування митної вартості товарів, позивачем додатково направлено переклад митної декларації країни відправлення, зроблений ПА «Гольфстрім» Що стосується доводів апелянта про не надання декларантом каталогів, специфікацій, прайс - листів від виробника товару, суд зазначає, що такі документи як прайс-листи складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено. Таким чином, відомості, наведені у вказаних документах виробника товару, не мають імперативного характеру, а, отже, у разі їх наявності можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2022 року у справі № 810/3667/15. Що стосується посилання митного органу на спрацювання ризиків АСАУР, що вже свідчить про наявність обґрунтованого сумніву та є підставою для витребування додаткових документів, колегія суддів зазначає, що спрацювання певних профілів ризиків таких систем саме собою не може свідчити про неправильне визначення митної вартості товару декларантом. А наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди раніше випущені товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. Таким правовий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 р. у справі № 814/1043/16. Що стосується посилання на те, що при прийнятті рішення про коригування митної вартості товару за основу взято наявну в митниці інформацію, що міститься в ціновій базі ЄАІС про ідентичний товар, митне оформлення якого вже здійснено за резервним методом визначення митної вартості, колегія суддів зазначає, що для митних цілей згідно із положеннями ст. 59 МК України під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики, 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва, 4) виробник. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Відповідно до положень Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказ Мінфіну України від 24.05.2012 № 598: «Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.» Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 р. у справі № 520/10381/2020. Судовим розглядом встановлено, що в графі 33 рішень про коригування митної вартості, що оскаржується, номер та дата митної декларації, яка прийнята в якості джерела для коригування митної вартості, та ціна в доларах США за 1 кг товару, але не міститься посилання на жодні характеристики імпортованого товару. Колегія суддів зазначає, що згідно з описом графи 33 розділу 2 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 р. № 598, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Суд зазначає, що в спірних рішеннях відповідач не зазначив наявну в митного органу інформацію щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів, яка призвела до виникнення таких сумнівів, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. В свою чергу, в межах спірних правовідносин судом встановлено, що позивачем при здійсненні митного оформлення для підтвердження митної вартості окремої поставки товару та її визначення за основним методом - ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), було надано усі документи, передбачені чинним законодавством, зокрема, ч. 2 ст. 53 МК України. Надані документи містять інформацію про товар та його ціну, у сукупності підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. Відповідачем не надано доказів того, що надані позивачем документи містять розбіжності або ознаки підробки, відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також не надано доказів на підтвердження того, що декларант у декларації митної вартості зазначив не усі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснив розрахунок. Також суд зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів в частині розподілу судових витрат. На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні рішення про коригування митної вартості товару є протиправним та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Що стосується заявленого позивачем клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17. Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України. Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Авто Тренд» та ТОВ «ЗМЗ ПС» було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 18/12-23 від 18.12.2023, який було надано до Харківського окружного адміністративного суді разом з позовною заявою. Відповідно до умов договору № 18/12-23 від 18.12.2023 ТОВ «Авто Тренд» доручає, а ТОВ «ЗМЗ ПС» приймає на себе зобов`язання надавати професійну правову допомогу, а саме: - юридичні послуги по представництву інтересів позивача в Харківському окружному адміністративному суді, Другому апеляційному адміністративному суді, Верховному суді України за позовом ТОВ «Авто Тренд» до Харківської митниця про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2023/000557/2 від 06.11.2023, № UA807000/2023/000469/2 від 28.11.2023. Пунктом 3.3. договору встановлена орієнтовна вартість з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, яка складає 3000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача надано до суду: акт виконаних робіт від 30.01.2025; платіжну інструкцію; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Так, 30.01.2025 між ТОВ «Авто Тренд» та ТОВ «ЗМЗ ПС» підписано акт прийому-передачі виконаних послуг. Вартість послуг з підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 520/37083/23 склала 3000,00 грн. і була оплачена позивачем 30.01.2025. Колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям. Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналізуючи зміст наданих позивачу послуг (складання відзиву на апеляційну скаргу), відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, час витрачений адвокатом, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської митниці залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року по справі № 520/37083/23 залишити без змін. Стягнути з Харківської митниці (код ЄДРПОУ 44017626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (код ЄДРПОУ 38493680) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень) 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко