Постанова 4814 № 550/1122/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 550/1122/24 Номер провадження 22-ц/814/1015/25Головуючий у 1-й інстанції Литвин В.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у режимі відеоконференції у м.Полтаві справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2024 року (час ухвалення судового рішення з 10:50:21 год до 10:52:36 год; дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд у с т а н о в и в : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь моральну шкоду, завдану смертю сина ОСОБА_2 , в розмірі 300 000 гривень. В обґрунтування позову зазначала, що 23.01.2022 потяг № 2 сполученням Івано-Франківськ-Костянтинівка скоїв наїзд на її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер. Внаслідок смерті сина позивачці заподіяно моральну шкоду. ОСОБА_3 життєвий устрій непоправно змінено з незалежних від неї обставин. До смерті сина в неї було звичне життя, в якому син займав важливе місце. Вона втратила можливість тривалого життєвого зв`язку з своєю дитиною, який відновлено бути не може. На момент загибелі синові було всього 22 роки і попереду в нього було все життя. Позивачка відчуває невимовний сум, біль та страждання. Окрім навчання в Полтавському будівельному технікумі транспортного будівництва, працював у ТОВ «Нова Пошта», отримував офіційні доходи та допомогав матері. Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, то попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Щодо характеру та обсягу страждань емоції, пов`язані зі смертю, є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість. Передчасна смерть сина стала різкою психотравматичною подією для позивачки. Страждання пов`язані зі смертю сина, є не «одномоментними», а «триваючими», тому що його втрата є непоправною подією. Втрата дитини є найтяжчою втратою для будь-якої людини. Вважає, що такий розмір є розумним і справедливим, і зможе хоча б частково допомогти в організації її життя після тяжкої втрати. Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 200 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 019 гривень. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не врахував відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження понесення позивачкою моральних страждань, пов`язаних зі смертю сина. При цьому, судом не надано належної оцінки доводам відповідача щодо порушення потерпілим Правил безпеки руху на залізничному транспорті, що спричинило наїзд на нього поїзда і, як наслідок, настання його смерті. Вважає що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідача АТ «Українська залізниця» як володільця джерела підвищеної небезпеки обов`язку відшкодувати позивачу моральну, спричинену смертю сина. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що згідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 (а.с.15). Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 28.01.2022 вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15 зворот). Згідно з висновком експерта № 100 від 15.02.2022 смерть ОСОБА_2 настала внаслідок гострої крововтрати, яка розвинулась при травмі голови, тулубу, кінцівок, з розривами внутрішніх органів, прижиттєві травми пішохода утворилися від дії тупих предметів, якими могли бути виступаючі частини рухомого залізничного транспорту з достатньою силою прикладення для їх утворення, стосовно живої особи носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що в даному випадку призвели до смерті потерпілого (а.с.4-7). Як вбачається з постанови слідчого відділення ВП № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 23 березня 2022 року про закриття кримінального провадження, досудовим розслідуванням встановлено, що 23.01.2022 року о 09:51 годині, на непарній залізничній колії поблизу с. Іскрівка Полтавського району Полтавської області (87 км + 34 м, пікет № 3) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , студент Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва, житель АДРЕСА_1 , потрапив під швидкісний електропотяг № 2 сполученням «Івано-Франківськ-Костянтинівка». У результаті зіткнення ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, несумісні з життям, та загинув на місці. У ході проведення досудового розслідування встановлено, що будь-яких порушень експлуатації залізничного транспортну з боку машиніста потягу № 2 сполученням «Івано-Франківськ-Костянтинівка» ОСОБА_4 не встановлено, а загиблий ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.1, п. 2.5, п. 2.20 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України» затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54, зареєстрованим Міністерством юстиції України 24.03.1998 № 193/2633; кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12022170450000019 від 23.01.2022, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 13-14). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61-19345св19) дійшов висновку, що АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Беручи до уваги те, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок його грубої необережності, а саме: порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, суд визнав наявність підстав для зменшення розміру моральної шкоди до 200 000 гривень. Крім того, суд зазначав, що сам факт загибелі сина позивачки під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань останньої, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до вимог ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до положень статей ст. 76, 77, 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(груп і однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу(групи доказів). Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Під моральною шкодою згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-цзазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових(службових) обов`язків на підставі трудового договору(контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки-роботодавець. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.1193 ЦК України). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч.2 ст.1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23) еквівалентом моральної шкоди виступають гроші. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. Колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, оскільки такий розмір визначений з врахуванням принципу розумності та справедливості, з врахуванням характеру й обсягу моральних страждань позивачки та з врахуванням встановлених у цій справі обставин. Доводи скарги про недоведеність позивачкою факту заподіяння їй моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними, оскільки сам лише факт загибелі сина позивача, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою за участі поїзда, як джерела підвищеної небезпеки, шляхом його смертельного травмування, свідчить про заподіяння позивачці - матері померлого, глибоких і тривалих моральних страждань, пов`язаних з невідворотною втратою близької людини. Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», залишити без задоволення. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 05 березня 2025 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов