Постанова Черкаський апеляційний суд № 704/1328/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2025 року м. Черкаси Справа № 704/1328/24 Провадження № 22-ц/821/477/25 Категорія: скарга на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Новікова О.М., Гончар Н.І. за участю секретаря: Гладиш О.Ю. учасники справи: заявник : ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Тальнівська міська рада, Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації представник Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації:: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 січня 2025 року (постановлену під головуванням судді Москаленко І.В. в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області) про закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Тальнівська міська рада, Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Тальнівська міська рада, Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації. Заява мотивована тим, що вона досягла пенсійного віку і розпочала оформлення документів для отримання пенсії. Однак, виявилося, що в її документах відсутні підтвердження того, що вона проживала на території м.Тальне з 10.12.1986 по 14.08.1992. Згідно Додатку № 1 Постанови Кабінету Міністрів УРСР Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 № 106 місто Тальне віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи з ефективною еквівалентною дозою опромінення людини більше 50 мБер/рік згідно з постановами Ради Міністрів УРСР. Вказує, що встановлення місця постійного проживання за відповідною адресою необхідно їй для отримання права на пенсію із зменшенням пенсійного віку, що передбачено ч.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За таких обставин, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт її постійного проживання на території міста Тальне з 10.12.1986 по 14.08.1992. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 січня 2025 провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Тальнівська міська рада, Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації про встановлення факту , що має юридичне значення - закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Ухвала суду, зокрема, мотивована тим, що законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявниця, тому вона має можливість одержати документ, що засвідчує цей факт, звернувшись до вищевказаних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Суд дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 24 січня 2025 року, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції такою, що постановлена при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи,при невідповідності висновків суду обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального та порушенні норм процесуального права, просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 січня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Мотивація апеляційної скарги аналогічна змісту заяви про встановлення юридичного факту, крім того, зміст прохальної частини заяви містить вимогу про встановлення факту її проживання на території міста Тальне в період з 10.12.1986 по 14.08.1992, а не встановлення факту належності заявниці до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вважає хибним висновок суду про можливість одержати документ (довідку), що засвідчує цей факт, шляхом звернення до органу місцевого самоврядування у порядку, передбаченому ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки згідно даних домової книги, її паспорту у період з 10.12.1986 по 14.08.1992 вона не була зареєстрована у м. Тальне та не має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Судом проігноровано, що в матеріалах справи міститься довідка адміністратора відділу Центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Тальнівської міської ради від 09.11.2024 № 2374, яка підтверджує лише факт її реєстрації з 30.06.1977 по 18.06.1985, з 18.06.1985 по 09.12.1896, з 15.08.1992 по 30.06.2000 та з 23.09.2016 по 08.08.2018 за адресою : вул. Суворова, 39 м. Тальне та з 18.09.2002 по 15.08.2016 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що оскільки відсутня реєстрація у м. Тальне в період 10.12.1986 по 14.08.1992, встановлення факту її проживання на даній території, можливе лише в судовому порядку. Також вказує, що судом першої інстанції не в повній мірі проаналізовано практику Верховного Суду із даних питань, зокрема постанову від 07.02.2024 у справі № 700/541/22, з якої вбачається, що громадянка звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вважає, що факт її проживання на території м. Тальне в період з 10.12.1986 по 14.08.1992 підлягає встановленню в порядку окремого провадження, дані правовідносини стосуються встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, який згідно зі ст. 315 ЦПК України розглядається судами в порядку цивільного судочинства, оскільки не має ознак публічно-правового. Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Як роз`яснено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Чинне процесуальне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме проживання ОСОБА_1 в м. Тальне, в зоні посиленого радіологічного контролю у період з 10.12.1986 по 14.08.1992, заявниця зазначила, що встановлення цього факту потрібне їй для оформлення документів для призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Суд першої інстанції зазначив, що законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявниця, тому вона має можливість одержати документ, що засвідчує цей факт, звернувшись до вищевказаних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції по наступних підставах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі №569/7589/17 за заявою про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення пенсії підлягає оскарженню у встановленому законом порядку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник, а рішення відповідного органу може бути оскаржене в судовому порядку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 зробила висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. У постанові Верховного Суду від 09 серпня 2024 року, на який посилається суд першої інстанції, зауважено, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даній справі передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявниця та вона має можливість одержати документ, що засвідчує цей факт, звернувшись до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у зв`язку із чим суд дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі. Доводи скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не в повній мірі проаналізовано практику Верховного Суду із даних питань, зокрема постанову від 07.02.2024 у справі № 700/541/22, з якої вбачається що громадянка звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2024 року у справі № 539/5295/23, які узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 у справі № 162/760/17. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див.: постанови Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, провадження № 61-9003св21). Тобто правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду, тому саме вони підлягають застосуванню. Інші доводи, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення . Ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 січня 2025 року щодо закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Тальнівська міська рада, Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді О.М. Новіков Н.І. Гончар /повний текст постанови суду виготовлено 06 березня 2025 року/