Постанова 4818 № 638/4229/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2025 року м. Харків справа № 638/4229/23 провадження № 22-ц/818/524/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б. за участю секретаря: Смелянець К.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідач: Харківська міська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Харківської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про внесення змін до актового запису цивільного стану, - за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м.Харкова від 20 серпня 2024 року, постановлене суддею Скотарем А.Ю. в с т а н о в и в: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в інтересах малолітніх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просила встановити факт того, що смерть ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) внести зміни до актового запису №7161 від 15 травня 2014 року про смерть ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінивши дату смерті з ІНФОРМАЦІЯ_2 на дату ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 20 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Встановлено факт того, що смерть ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з Харківської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн у рівних частках по 268,40 з кожного відповідача. Стягнуто з ОСОБА_1 недоплачений при поданні позовної заяви до суду судовий збір у розмірі 1073,60 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нові рішення, якими відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, датою смерті внесена на підставі лікарського свідоцтва, інших документів на момент реєстрації не було. Внесення змін до актового запису про смерть проводиться відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», за наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження у судовому порядку. Внесення змін до актового запису проводиться за заявою в т.ч. спадкоємців померлого. Позивачем не надано доказів того, що вона зверталась до відповідного органу ДРАЦС із заявою про внесення змін до актового запису про смерть ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , також не надано вмотивованої відмови цього органу, відсутня копія свідоцтва про смерть. Крім того належність ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей, до кола осіб, які відносятся до певної черги спадкоємців за законом не надано. Наголошує, що встановлення такого факту призведене до зміни спадкування. Також позивачка звернулась до суду із позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до частин 1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що від встановлення вірної дати смерті ОСОБА_7 залежить обсяг спадкових прав малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , в інтересах яких позивачка, як законний представник, звернулась до суду. Судом на підставі висновку експерта встановлено, що смерть ОСОБА_8 настала не пізніше 10:00 - 10:40 ІНФОРМАЦІЯ_2, отже вказана дата не відповідає даті смерті, що зазначена у актовому записі про смерть ОСОБА_7 , тому позовна заява в частині встановлення факту, що смерть ОСОБА_7 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 має бути задоволена. Вимоги про зобов`язання Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (зараз Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) внести зміни до актового запису про смерть ОСОБА_7 задоволенню не підлягають. Судовим розглядом встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 7162 від 15.05.2014 (а.с.7) З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 7161 від 15.05.2014 (т. 1, а.с. 8). З Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 є ОСОБА_10 та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 5, 6). Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , 25.04.2014 зареєстрував шлюб із ОСОБА_1 , актовий запис № 80, прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу змінено на ОСОБА_12 (т. 1, а.с. 13). З Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження вбачається, що батьком ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 є ОСОБА_13 , матір`ю ОСОБА_14 ; батьком ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 є ОСОБА_15 , матір`ю ОСОБА_16 ; батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_11 є ОСОБА_15 , матір`ю ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 14-16 ). Таким чином ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до ч. 2 ст. 26 СК України померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 є неповнорідним братом ОСОБА_13 , останній є батьком ОСОБА_17 , що є батьком малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , отже ОСОБА_9 є двоюрідним дідом з боку батька малолітніх дітей, за захистом прав яких позивачка звернулась до суду. Як убачається зі спадкових справ, після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_2 , на яку 05.03.2015 державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину двоюрідному брату померлої ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_10 . Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 , свідоцтво про право на спадщину не видано. На час розгляду справи власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.2015 (т. 1 а.с. 23). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 наголошувала, що встановлення факту смерті сина ОСОБА_9 після матері ОСОБА_7 є необхідним для оформлення спадщини її неповнолітніми дітьми після смерті ОСОБА_9 . Малолітні діти позивачки є кровними родичами (двоюрідними онуками) та спадкоємцями померлого ОСОБА_9 Як убачається з матеріалів спадкової справи №463/2014, відкритої 21.05.2014 року, спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняв ОСОБА_18 (двоюрідний брат). До складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_2 , свідоцтво про право власності на яку видано ОСОБА_18 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна убачається, що вказана квартира за договором купівлі - продажу від 21.10.2015 року відчужена ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_9 відкрита спадкова справа №464/2014 року. із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , ОСОБА_18 відмовлено у вчинені нотаріальної дії, через відсутність документів, що підтверджують родинні відносини. Даних про оформлення ОСОБА_19 свідоцтва про право на спадщину матеріали справи не містять. Проте ОСОБА_19 наразі померла. Спадщину після її смерті прийняла ОСОБА_5 . Чинний ЦПК України визначає чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами ДРАЦС у може бути видано свідоцтво про смерть: -встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); -встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); - оголошення фізичної особи померлою (статті 305, 309 ЦПК України). Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України визначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України №545 від 08 серпня 2006 року(далі - Інструкція). Крім того, пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. При цьому у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Встановлення певного факту завжди породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб. Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно вимог ст. 1258 ЦК України Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Статтями 1261 - 1265 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. Згідно ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців. Предметом вимог позивача було встановлення факту смерті ОСОБА_7 в іншу дату з метою надання її малолітнім дітям права на спадкування після смерті ОСОБА_7 , як спадкоємців ОСОБА_9 , що помер після відкриття спадщини, але не встиг її прийняти. Разом з тим, як зазначено вище, спадщина після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вже прийнята іншими особами у шестимісячний строк після прийняття спадщини ще у 2014 році.. При цьому жодних вимог майнового характеру позивач в межах даної справи не заявляла. Колегія суддів звертає увагу, що за наявності спадкоємців, які прийняли та оформили спадщину після ОСОБА_7 , ще у 2014 році, встановлення факту смерті спадкодавця ОСОБА_7 до смерті спадкоємця першої черги ОСОБА_9 не є ефективним способом захисту. Встановлення такого факту не призведе до поновлення прав позивачки, а потягне за собою спір про право на спадщину. Вимог про право на спадкове майно, частина якого наразі зареєстрована за іншою особою, ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ще у 2015 році, позивачем не заявлено. Таким чином встановлення такого факту не призведе до поновлення прав позивача, оскільки встановлення факту смерті ОСОБА_7 до смерті спадкоємця першої черги - сина ОСОБА_9 необхідно їй для оформлення спадщини, яка вже прийнята іншими спадкоємцями з отримання ними свідоцтва про право на спадщину. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно дійшов висновку про задоволення позовних вимог у зазначеній частині. Тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового, про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 2частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Харківської міської ради - задовольнити. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина