Окрема думка Велика Палата ВС № 990SСGС/25/24

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кривенди О. В. до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24) за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 08 жовтня 2024 року № 2942/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07 серпня 2024 року № 2403/2дп/15-24 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад доводів скаржниці ОСОБА_1 08 листопада 2024 року звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просила скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 08 жовтня 2024 року № 2942/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07 серпня 2024 року № 2403/2дп/15-24 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржуване рішення). Заявниця на обґрунтування поданої нею скарги зазначала,що та обставина, що ухвала про арешт майна від 16 липня 2021 року постановлена нею без виклику ОСОБА_2 , власника майна, не позбавила його можливості реалізувати процесуальні права, адже його адвокат Клименко С. Ю. подав клопотання про скасування арешту майна. Відповідно не було підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Правила Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) чітко не врегульовують, в якому саме порядку потрібно розглядати заяву судді про самовідвід. Тож застосування ВРП правил статті 81 КПК України, які регулюють порядок відводу суду (судді), так само як і висновку Великої Палати Верховного Суду у нерелевантній постанові від 29 серпня 2019 року (провадження № 311-312сап19) в оцінці її дій щодо розгляду заяви про самовідвід у справі № 495/5614/21 як дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є безпідставним. З огляду на те, що за результатами дисциплінарного провадження не встановлено умислу та грубої (очевидної) недбалості в її діях, скаржниця вважала, що оскаржуване рішення є безпідставним та неналежно вмотивованим. Стислий виклад позиції учасників справи щодо скарги ВРП 05 грудня 2024 року із застосуванням системи «Електронний суд» направила до Великої Палати Верховного Суду відзив, у якому просила залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Обставини справи ОСОБА_1 Указом Президента України від 05 серпня 2020 року № 313/2020 призначена на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Клименко С. Ю. подав до ВРП дисциплінарну скаргу, й ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП (далі - Друга Дисциплінарна палата) від 21 лютого 2024 року № 520/2дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1 з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г», «ґ» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Ухвалою від 20 березня 2024 року № 833/2дп/15-24 Друга Дисциплінарна палата за власною ініціативою відповідно до статті 49 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1 за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Зазначені дисциплінарні справи були об`єднані в одну. Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 02 серпня 2024 року № 2403/2дп/15-24 суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження. Друга Дисциплінарна палата зробила висновок, що суддя допустила порушення вимог частини першої статті 172 КПК України. Неповідомлення власника майна ОСОБА_2 про судове засідання з розгляду клопотання слідчого, яке відбулося 16 липня 2021 року, і невжиття заходів для його повідомлення, що позбавило власника майна можливості реалізувати надані йому процесуальні права. Такі дії судді ОСОБА_1 дисциплінарний орган кваліфікував як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, як-от: інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Друга Дисциплінарна палата також виснувала, що суддя ОСОБА_1 допустила порушення статті 81 КПК України щодо порядку вирішення питання про самовідвід, оскільки самостійно розглянула заяву про самовідвід від розгляду клопотання у кримінальній справі, а не передала заяву для розгляду іншому судді, як цього вимагає частина третя статті 35 цього Кодексу. Такі дії судді ОСОБА_1 дисциплінарний орган кваліфікував як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, ? порушення правил щодо відводу (самовідводу). Друга Дисциплінарна палата не встановила в діях судді складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «г», «ґ» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Не погодившись із рішенням Другої Дисциплінарної палати, суддя ОСОБА_1 подала скаргу, яку обґрунтовувала тим, що її дії не містять ознак істотного порушення норм процесуального права, оскільки не унеможливили реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав. За результатами розгляду скарги ВРП залишила без змін рішення Другої Дисциплінарної палати. ВРП зробила висновок, що суддя ОСОБА_1 не вжила жодних заходів задля забезпечення права ОСОБА_2 , власника майна, арешту якого стосувалося клопотання слідчого у кримінальному провадженні, знати про судове засідання, в якому вирішуватиметься питання про накладення арешту, та взяти в ньому участь. У суду була можливість повідомити ОСОБА_2 про судове засідання, оскільки в матеріалах справи були відомості щодо його контактного номера телефону. Тож розгляд та задоволення суддею ОСОБА_1 клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна ВРП кваліфікувала як вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII,що призвело до істотного порушення прав ОСОБА_2 , зокрема, на здійснення підприємницької діяльності, яка безпосередньо пов`язана з використанням арештованого майна. ВРП також погодилася з висновками Другої Дисциплінарної палати про порушення суддею ОСОБА_1 статті 81 КПК України внаслідок розгляду заяви про свій самовідвід. Відхиливши твердження скаржниці про добросовісність тлумачення нею норм КПК України, ВРП визнала правильною кваліфікацію таких дій судді як дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕЛИКІЙ ПАЛАТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ Ухвалою від 13 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 . Постановою від 20 лютого 2025 року Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення скаргу ОСОБА_1 , а рішення ВРП від 08 жовтня 2024 року № 2942/0/15-24 - без змін. Як аргументи ухвалення постанови наведено таке. За приписами КПК України розгляд клопотання про арешт майна міг відбутися за умови обов`язкового повідомлення його власника. У такій конкретній ситуації надання суддею ОСОБА_1 переваги процесуальним нормам щодо порядку (засобів) повідомлення особи та щодо строків вчинення процесуальної дії над нормами, які гарантують дотримання прав особи в кримінальному провадженні, не є виправданим, оскільки це суперечить завданням кримінального судочинства. Виснувавши, що суддя вчинила дії, які виходять за межі простої суддівської помилки і які є проявом грубої недбалості, Велика Палата погодилася з висновком ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 допустила очевидне істотне порушення норм процесуального права, не повідомивши власника майна про розгляд клопотання слідчого про арешт цього майна, чим вчинила дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків). Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у разі подання слідчим суддею або суддею, який здійснює судове провадження одноособово, заяви про самовідвід питання про самовідвід має і може вирішувати інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК України. Втім, суддя ОСОБА_1 заявила самовідвід, який самостійно розглянула та постановила ухвалу від 29 липня 2021 року про задоволення заяви про самовідвід у справі № 495/5614/21.Порушення суддею ОСОБА_1 правил щодо відводу (самовідводу) є проявом недбалості, а не суддівської помилки, оскільки нормативно-правове регулювання питання про самовідвід є чітким, недвозначним, чого не могла не розуміти кваліфікована суддя. Відтак розглянувши самостійно заяву про самовідвід, суддя ОСОБА_1 свідомо допустила порушення норм процесуального права, що містить склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку. Оцінка загальних засад міжнародного права та національного законодавства, які регулюють притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Згідно з пунктом 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) відповідна дисциплінарна справа стосовно судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень. У пункті 66 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої 17 листопада 2010 року, звернуто увагу на те, що рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов`язків або серйозних проступків. Відповідаючи на питання, за яку саме поведінку суддя має притягатися до дисциплінарної відповідальності, КРЄС у Висновку від 19 листопада 2002 року № 3 (2002) про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, виснувала, що для виправдання дисциплінарного провадження порушення має бути серйозним та кричущим (пункти 59, 60). Повинен бути запроваджений фільтр під час вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження, бо інакше судді часто ставатимуть об`єктом дисциплінарного розгляду, ініційованого незадоволеною стороною процесу (пункт 67). Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року). У Висновку від 16 жовтня 2015 року № 18 (2015) про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях КРЄС стосовно цивільної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності («каральна відповідальність») підкреслила, що основним засобом виправлення судових помилок, за винятком недобросовісності судді, повинно бути апеляційне оскарження. Тлумачення закону, оцінка доказів і фактів, які робить суддя, щоб розглянути справу, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності судді, крім випадків злочинного, умисного порушення зобов`язань або, можливо, грубої недбалості. Якщо суддею було вчинено серйозні неналежні діяння, суддя повинен нести більш сувору відповідальність, наприклад, шляхом застосування дисциплінарного стягнення та, за потреби, притягнення до кримінальної відповідальності. У таких випадках потрібно діяти виважено задля збереження суддівської незалежності (пункти 33, 37). У пункті 83 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року № JUD-UKR/298/2017 зазначено, що, у принципі, суддя не повинен нести відповідальність за дії, вчинені внаслідок звичайної недбалості, оскільки це може негативно позначитися на його/її суддівській незалежності. Відповідно потрібно обмежити перелік підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності умисними діями або діями внаслідок грубої (очевидної) недбалості. Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (пункт 19 Спільного висновку щодо проєкту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (пункт 35 цього Спільного висновку). У Висновку КРЄС від 06 грудня 2024 року № 27(2024) про дисциплінарну відповідальність суддів зауважено, що відповідальність суддів тісно пов`язана з їхньою незалежністю. Якщо суддівська відповідальність не є чітко та адекватно врегульованою - підривається незалежність суддів. Це відбувається за обставин, коли судді можуть зіткнутися з потенційно негативними наслідками для їхніх гарантій перебування на посаді та/або кар`єрних перспектив за незрозумілих обставин. Дисциплінарна відповідальність має важливе значення для притягнення суддів до відповідальності перед суспільством за неправомірну поведінку на посаді. Це є засобом, за допомогою якого суспільство може гарантувати, що судова влада виконує свої функції належно, тим самим зміцнюючи довіру громадськості до правосуддя. Суддівська відповідальність стала темою, що викликає велике занепокоєння в останні роки. У кількох рішеннях європейських судів встановлено, що виконавча влада використовувала дисциплінарні заходи, щоб змусити замовкнути або усунути суддів, які ухвалювали рішення не на її користь (пункти 2, 3). У пункті 13 зазначеного Висновку КРЄС виокремили основні принципи належного застосування дисциплінарної відповідальності суддів: a. Дисциплінарна відповідальність є потрібною для підтримки довіри до судової влади; b. Дисциплінарна відповідальність не повинна підривати незалежність судової влади; c. Дисциплінарна відповідальність є важливою для забезпечення належного здійснення правосуддя відповідно до принципу верховенства права; d. Обсяг дисциплінарної відповідальності має бути чітко визначений для того, щоб відповідати принципу верховенства права; е. Процесуальні інституції, залучені до дисциплінарного провадження, повинні дотримуватися принципу поділу влади та належного відправлення правосуддя; f. Правомірна реалізація суддею своїх законних прав не повинна підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності; g. Будь-яке дисциплінарне стягнення, що накладається на суддю, має бути пропорційним. КРЄС підкреслила важливість наявності надійних гарантій на конституційному або законодавчому рівні щодо дисциплінарної відповідальності суддів, а також застосування цих гарантій на практиці. Незалежність суддів повинна бути належно захищена від свавілля та неналежної дисциплінарної практики, що застосовується до суддів. Матеріальні та процесуальні правила повинні бути закріплені в законі (пункт 18). КРЄС наголосила на важливості порогового критерію для розмежування проступку, який потенційно виправдовує застосування дисциплінарних санкцій, від інших форм неналежної поведінки (пункт 29). Суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарний проступок лише за умови, що такий проступок буде доведено (пункт 35). Усі пом`якшувальні та обтяжуючі обставини конкретної справи мають бути враховані для того, щоб чітко визначити відповідальність судді з урахуванням конкретних обставин, за яких вчинено дисциплінарний проступок (пункт 41). Резюмуючи, відзначимо, що за умовами міжнародних актів суддя не повинен нести відповідальність за дії, вчинені внаслідок звичайної недбалості, інакше це порушуватиме гарантії незалежності суддів. Натомість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відбувається в разі, якщо суддя вчинив дії або допустив бездіяльність умисно чи внаслідок грубої необережності. На рівні національного законодавства питання щодо дисциплінарної відповідальності судді врегульовано Конституцією України, Законом № 1402-VIII, Законом № 1798-VIII. У Конституції України закріплено принцип незалежності судової влади, а також задекларовано, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Тому притягнення судді до будь-якого виду юридичної відповідальності має здійснюватися лише з чітким дотриманням принципу незалежності судової влади, а також винятково на підставах, у межах та в спосіб, визначених законодавством. Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора. Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIII). Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді. У статті 51 згаданого Закону передбачено, що суддя, щодо якого ухвалено рішення, має право оскаржити таке рішення до ВРП, яка за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін. У статті 52 Закону № 1798-VIII йдеться про те, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене суддею, стосовно якого (якої) воно було ухвалено, та скасоване винятково з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків (частина перша статі 52 Закону № 1798-VIII). Підстави дисциплінарної відповідальності передбачені у статті 106 Закону № 1402-VIII. Так, згідно з частиною першої цієї статті суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з таких підстав: 1) умисне або внаслідок недбалості: а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; […] д) порушення правил щодо відводу (самовідводу). Види дисциплінарних стягнення визначені у статті 109 Закону № 1402-VIII, яким, зокрема, є попередження (пункт 1 частини першої). Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2023 року (провадження № 11-395сап21), аналіз суб`єктивних та об`єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов`язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків. Кваліфікація діяння - це правова оцінка конкретного вчинку, яка полягає у встановленні відповідності між ознаками вчиненого діяння та визначеними законом ознаками правопорушення. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Склад дисциплінарного проступку судді - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і можуть бути поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного проступку, якщо між його діянням і наслідками є причинний зв`язок. Відповідно до Узагальнення практики розгляду ВРП та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами справ 2017-2021 років) під час визначати наявність в діях судді вини як елемента складу дисциплінарного проступку потрібно з огляду на те, що наявність вини є обов`язковим елементом складу дисциплінарного проступку. У разі, коли відповідно до припису закону форма вини та/або настання негативних наслідків чітко визначені, дисциплінарний орган повинен їх встановити і зазначити у рішенні. Оцінка форми та ступеня вини судді є обов`язковим етапом кваліфікації його діяння, від якого залежить зміст рішення дисциплінарного органу - як щодо притягнення або відмови в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, так і щодо вибору виду дисциплінарного стягнення. Суддя, в діях якого є склад дисциплінарного проступку, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності винятково за умови, що він вчинив такий проступок умисно або через грубу недбалість і зазначений проступок спричинив серйозні наслідки. Тобто невстановлення принаймні одного з елементів складу проступку виключає дисциплінарну відповідальність. Водночас суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наявності в його діях звичайної недбалості або добросовісної помилки, що не спричинило настання серйозних наслідків. Отже, будь-яке провадження стосовно суддів, зокрема й дисциплінарне, має здійснюватися із дотриманням принципу незалежності судової влади, а також загальних принципів правовладдя (верховенства права) та правової визначеності. Застосування дисциплінарних стягнень у жодному разі не може бути способом покарання судді або втручання в суддівську незалежність. Потрібно чітко розмежовувати порушення, учинене суддею умисно чи внаслідок грубої недбалості, від порушення, зумовленого іншими факторами, наприклад добросовісною суддівською помилкою чи звичайною недбалістю, зумовленою, зокрема, надмірним навантаженням. У кожному конкретному випадку Дисциплінарна палата та ВРП має встановлювати наявність усіх складових дисциплінарного проступку, а також урахувати всі обставини, які зумовили певну поведінку судді за конкретних умов. За обставинами цієї справи ВРП зробила висновок про те, що у діях судді ОСОБА_1 є склад дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а» та «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Велика Палата Верховного Суду повинна була перевірити, чи було вчинено дисциплінарне правопорушення, якими є фактичні підстави цього проступку; чи містить діяння, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1 , ознаки дисциплінарного проступку; чи є обґрунтовані підстави для визнання судді винною у вчиненні дисциплінарного проступку; чи немає обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність судді за ті дії, які вона вчинила. Щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та вважала, що суддя ОСОБА_1 допустила очевидне істотне порушення норм процесуального права, не повідомивши власника майна про розгляд клопотання слідчого про арешт цього майна; такідії виходять за межі простої суддівської помилки та є проявом грубої недбалості. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з таких підстав. Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, умисне або внаслідок недбалості - незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду. Тож правила підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII визначають три самостійних склади дисциплінарних проступків: 1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя; 2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; 3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду. Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а», є негативні наслідки діяння судді, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із цим діянням. Такими наслідками в разі допущення іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя є: а) унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; б) порушення правил щодо юрисдикції; в) порушення правил щодо складу суду. Вочевидь, ВРП, розглядаючи скарги на дії суддів за підпунктом «а», має відмежовувати істотні порушення процесуального права, які є підставою для апеляційного та касаційного перегляду справи й скасування рішення суду, та істотні порушення норм процесуального права, які становлять склад проступку, передбаченого підпунктом «а», зокрема це істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що: а) унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; б) призвело до порушення правил щодо юрисдикції; в) призвело до порушення правил щодо складу суду. Поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного правопорушення є оціночним та не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень. Таке порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають труднощів у їхньому застосуванні, тобто його синонімом є грубе порушення. Отже, з огляду на формулювання правила підпункту «а», потрібно вважати істотними (для цілей встановлення наявності в діях судді складу передбаченого цим пунктом дисциплінарного проступку) порушення норм процесуального права, що призвели до наслідків у вигляді унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, порушення правил щодо юрисдикції або складу суду. Істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя має бути умисним або вчиненим унаслідок грубої недбалості, яка полягає у нехтуванні своїми службовими обов`язками, є проявом байдужого і безвідповідального ставлення до них. Так, прояви суддівського свавілля потрібно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність свідчить про те, що суддя діяв сумлінно - з належним ставленням до власних обов`язків установив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною. Ключовим для кваліфікації дій за таким складом дисциплінарного проступку є визначення прав та обов`язків учасників процесу, реалізація яких була унеможливлена внаслідок допущення суддею порушень норм процесуального права. Відповідно істотна особливість дисциплінарного проступку у формі вчинення істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, полягає в тому, що обов`язковою кваліфікуючою ознакою цього дисциплінарного проступку є причинно-наслідковий зв`язок між істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя та унеможливленням реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Такий зв`язок має бути прямим, неминучим та самостійно зумовленим порушенням норм процесуального права. Своєю чергою, невстановлення конкретних прав та обов`язків, реалізація яких була унеможливлена діями судді, має визнаватися підтвердженням й відсутності ознак такого дисциплінарного проступку. Отже, обов`язковою умовою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності із цих підстав є наявність у його діях такої форми вини, як умисел або груба недбалість. Іншою обов`язковою умовою є настання для особи істотних негативних наслідків, тобто таких, які можуть істотно вплинути на якісний характер життя особи, а їх виправлення може потребувати залучення додаткових часу, фінансів, спеціалістів. У постанові від 21 січня 2021 року (справа № 11-260сап20) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що істотні негативні наслідки мають полягати не в самому лише неправильному застосуванні суддею приписів закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні в результаті цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров`ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали. За обставинами цієї справи, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП про те, що, не повідомивши власника майна про судове засідання з розгляду клопотання слідчого про накладення арешту, суддя порушила вимоги частини першої статті 172 КПК України, що позбавило власника майна можливості реалізувати надані йому процесуальні права, тому суддя ОСОБА_1 вчинила дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Відповідно до частин першої-другої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Отже, розгляд клопотання про арешт майна, яке було тимчасово вилучене здійснюється за умови повідомлення, зокрема, власника майна, неявка якого не перешкоджає розгляду клопотання. Натомість розгляд клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може здійснювати без повідомлення, зокрема, власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Згідно з частиною шостою статті 173 КПК України ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. У дисциплінарній справі встановлено, що 16 липня 2021 року розгляд клопотання про арешт майна у справі № 495/5614/21 (провадження № 1-кс/495/1753/2021) відбувся без участі власника майна ОСОБА_2 , а у матеріалах справи немає доказів повідомлення його або його адвоката Клименка С. Ю. про розгляд клопотання. Суддя ОСОБА_1 визнала факт, що ОСОБА_2 (його адвокат) не був повідомлений про розгляд клопотання. Відповідно до частини першої статті 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Втім, враховуючи стислі строки розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна - не пізніше двох днів з дня його надходження до суду - надіслання засобами поштового зв`язку повістки про виклик не забезпечило б оперативного повідомлення власника майна про розгляд зазначеного клопотання з огляду на необхідність певного часу на пересилання поштової кореспонденції. Відомостей про наявність у власника арештованого майна електронної пошти чи факсимільного зв`язку та про обізнаність із цими відомостями слідчим суддею ОСОБА_1 . Дисциплінарна палата та ВРП не встановили. Також дисциплінарні органи не аналізували технічні та фінансових спроможності суду, а саме наявності державного фінансування для здійснення виклику власника майна телеграмою чи поштовою повісткою. ВРП вважала достатнім для здійснення належного повідомлення власника майна той факт, що до клопотання про накладення арешту майна було додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань, у якій зазначений номер його телефону. Проте, Дисциплінарна палата та ВРП не аналізували, чи були в суду технічні можливості для повідомлення особи телефоном, а також не врахували, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку судді чи працівників суду здійснювати повідомлення учасників процесу за допомогою власних засобів зв`язку. Відповідно з огляду на невстановлену дисциплінарними органами беззаперечну можливість слідчого судді повідомити власника майна про розгляд клопотання слідчого про накладення арешту на його майно та умисне нехтування суддею цим обов`язком, а також враховуючи стислі строки розгляду цього клопотання (в результаті пропуску яких таке майно повертається особі, у якої його вилучено), надання суддею ОСОБА_1 переваги дотриманню процесуальних норм щодо строків вчинення процесуальної дії над нормами щодо порядку (засобів) повідомлення особи, не можна вважати діями, що свідчать про умисел чи грубу (очевидну) недбалість в поведінці названої судді. За браком вини притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є непропорційним і таким, що суперечить принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України). Також, як вже нами відзначалося, обов`язковою умовою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII є настання для особи істотних негативних наслідків, тобто таких, які можуть істотно вплинути на якісний характер життя особи, а їх виправлення може потребувати залучення додаткових часу, фінансів, спеціалістів. Водночас частиною сьомою статті 173 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, треті особи мають право оскаржити судове рішення щодо арешту майна. Відповідно до частини першої статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Аналіз зазначених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що, установивши стислі строки розгляду клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, законодавець передбачив процесуальні гарантії захисту прав підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника або володільця майна, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна, зокрема право на апеляційне оскарження ухвали про накладення арешту на майно та звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна. Отже, на нашу думку, самий лише розгляд відповідного клопотання за відсутності власника майна, належно не повідомленого про час і місце судового засідання, автоматично не свідчить про унеможливлення реалізації цією особою своїх процесуальних прав як ознаку дисциплінарного проступку в діях судді. У цій справі дисциплінарні органи не встановили, як порушення процесуальних норм щодо розгляду клопотання про арешт майна без належного повідомлення власника цього майна позбавило його можливості реалізувати процесуальні права, враховуючи те, що його адвокат Клименко С. Ю. подав клопотання про скасування арешту майна. До того ж власник майна мав право на оскарження відповідної ухвали в апеляційному порядку. Отже, Дисциплінарна палата та ВРП не встановили настання таких істотних негативних наслідків для ОСОБА_2 , як власника арештованого майна, виправлення яких потребувало б значних додаткових зусиль з його боку. Як результат, неврахування наведених обставин, на наше переконання, оскаржуване рішення ВРП суперечить принципу гарантування суддівської незалежності у тому аспекті, що суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наявності в його діях звичайної недбалості або добросовісної помилки, що не спричинило настання серйозних, невідворотних негативних наслідків, які мають реальний, а не ймовірний характер, враховуючи також й те, що арешт, накладений 16 липня 2021 року, скасовано 23 липня 2021 року за клопотанням адвоката власника майна. Твердження ВРП, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду про те, що «…безумовно, у разі належного повідомлення власника майна, він був спроможний навести свою позицію, яка вказувала б на відсутність підстав для накладення арешту на його майно, використовуючи яке він здійснював підприємницьку діяльність у літню пору року в селищі Затока Одеської області» має характер припущення, яке не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності. Також припущенням є й наступний висновок ВРП, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про те, що «Твердження судді ОСОБА_1 про те, що виклик власника майна в судове засідання в порядку, визначеному КПК України, фактично неможливий через присічні строки розгляду такого клопотання, її припущення щодо можливого неотримання особою повістки про виклик, вказують на значну суспільну шкідливість поведінки судді, оскільки вона допускає, що може не дотримуватися вимог процесуального закону щодо виклику осіб у судове засідання, що могло б вплинути на повноту дослідження обставин справи, у цілях формального дотримання строку розгляду клопотання слідчого, прокурора». Дисциплінарні органи не аналізували дії судді ОСОБА_1 у вирішенні подібного роду клопотань, які потребують розгляду у стислі строки, й не встановили, що її дії щодо розгляду клопотань без виклику учасників справи мають постійний, систематичний характер, а тому не могли стверджувати про значну суспільну шкідливість поведінки судді, тим паче на майбутнє. Дисциплінарні органи, а також Велика Палата Верховного Суду, вважали помилковим посилання судді ОСОБА_1 на рішення ВРП від 15 лютого 2024 року № 463/0/15-24 «Про скасування повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 грудня 2023 року № 1214/3дп/15-23 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_4 та закриття дисциплінарного провадження», оскільки підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності встановлюються в межах конкретної дисциплінарної справи. Відмінним в оцінці наявності складу дисциплінарного проступку в аналізованих справах ВРП вважала лише те, що обставини, які могли об`єктивно перешкодити слідчому судді виконати вимоги частини першої статті 172 КПК України, істотно відрізняються у Печерському районному суді міста Києва, що є найбільш завантаженим судом України, та в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області. Наголошуємо, що рівність усіх перед законом, що передбачено в частині першій статті 24 Конституції України, впливає на регулювання усіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях). Мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним приписам, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004). Отже, усі судді судової системи України мають єдиний правовий статус і є рівними перед законом. Жодні прояви дискримінації є неприпустимими. Застосування дисциплінарним органом різних критеріїв під час визначення складів одного і того ж дисциплінарного проступку в діях різних суддів не відповідає принципу правової визначеності. На нашу думку, обставини, які слугували підставою для відкриття дисциплінарного провадження за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII стосовно суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,були подібними, якихось особливих відмінностей не було, оскільки в обох випадках судді розглянули клопотання про накладення арешту без повідомлення власників майна, тобто не дотрималися приписів частини першої статті 172 КПК України. Така обставина, як навантаження судді ОСОБА_1 , не досліджувалася та не оцінювалася дисциплінарними органами, тому відмінний підхід до суддів був обґрунтований винятково тим, що Печерський районний суд міста Києва є найбільш завантаженим судом України, видається неспроможним. Резюмуючи, висловлюємо переконання в тому, що у діях судді ОСОБА_1 не було недбалості чи умисного порушення процесуального закону під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, а також порушення, допущене нею, не має характеру істотного, оскільки воно не унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав, що в сукупності підтверджує відсутність у її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та вважала, що суддя ОСОБА_1, яка самостійно розглянула заяву про самовідвід, внаслідок недбалості свідомо допустила порушення правил щодо відводу (самовідводу). З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з таких підстав. Підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, умисне або внаслідок недбалості - порушення правил щодо відводу (самовідводу). У пункті першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом. Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта», найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, заява № 11/1987/134/188, § 48). У рішенні від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» ЄСПЛ з посиланням на його усталену практику підкреслив, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, зокрема, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (параграф 49). У пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН № 2006/23 від 27 липня 2006 року, зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Згідно зі статтею 15 Кодексу суддівської етики суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного рішення у справі. Неупередженість як вимога до суду означає, що суд, який розглядає справу, повинен бути безстороннім суб`єктивно, тобто жоден його член не повинен мати будь-якої особистої заінтересованості та упередженості. Судді мають бути вільні від особистих симпатій, уподобань, схильностей. Вважається, що суддя є безстороннім, якщо немає доказів, які свідчили б про протилежне. Тобто під час розгляду справ існує презумпція неупередженості суддів. Суд також має бути безстороннім об`єктивно, тобто має бути достатньо гарантій, що виключають будь-які законні сумніви стосовно цього. Суддя не буде об`єктивно безстороннім також у випадку залежності. Залежність суддів зберігатиметься до того часу, поки не буде встановлено механізми, які б усували можливості незаконного впливу на суддів особами, які мають певні важелі впливу і можуть їх використовувати для вигідних результатів вирішення справи поза процедурами здійснення судочинства. Межа між цими двома поняттями не є герметичною, оскільки не лише сама поведінка судді може, з точки зору зовнішнього спостерігача, породити об`єктивно виправдані сумніви у його неупередженості (об`єктивний підхід), але й може свідчити про його особисте переконання (суб`єктивний підхід). Тому застосування одного з цих критеріїв, або ж обох, буде залежати від конкретних обставин, пов`язаних зі спірною поведінкою судді. Тож головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. У національному кримінальному процесуальному законодавстві питання про відвід (самовідвід) слідчого судді врегульоване, зокрема, статтями 75, 76, 80, 81 КПК України. У статті 75 КПК України передбачені обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні. Так слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою. Статтею 76 КПК України врегульовано питання недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні. Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Відвід повинен бути вмотивованим. Відповідно до частин першої, другої статті 81 КПК України у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює. У дисциплінарній справі встановлено, що 29 липня 2021 року до провадження судді ОСОБА_1 надійшло клопотання адвоката Клименка С. Ю., подане в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12021162240000801 (справа № 495/5614/21). Суддя ОСОБА_1, пославшись на потребу у забезпеченні умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо об`єктивності та неупередженості слідчого судді, з метою повного та всебічного розгляду справи, а також дотримання учасниками процесу своїх процесуальних прав, з огляду на морально-етичні міркування й на те, що вона як слідча суддя раніше накладала арешт на майно ОСОБА_2 у цьому ж кримінальному провадженні та надавала оцінку підставам для накладення арешту, що, на її думку унеможливлює розгляд нею такого клопотання повторно, заявила самовідвід, який сама ж розглянула та ухвалила 29 липня 2021 року про задоволення заяви про самовідвід у справі № 495/5614/21. ВРП, з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду, виснувала, що суддя ОСОБА_1 мала належну кваліфікацію, яка дозволяла їй правильно тлумачити правила статті 81 КПК України, які зрозуміло сформульовані. Свідоме порушення суддею ОСОБА_1 правил відводу (самовідводу) є проявом недбалості, а не суддівської помилки, оскільки нормативно-правове регулювання питання про самовідвід є чітким, недвозначним, що мала розуміти кваліфікована суддя. З висновками про те, що питання про самовідвід слідчого судді є чітким, недвозначним, а також про те, що порушення суддею ОСОБА_1 правил розгляду відводу (самовідводу) є проявом недбалості, а не суддівської помилки, ми не погоджуємося з огляду на таке. Відповідно до Узагальнення практики розгляду ВРП та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ стосовно суддів (за матеріалами справ 2017-2021 років), вирішуючи питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за підставою, передбаченою підпунктом «д», дисциплінарний орган має надати всебічну оцінку дотриманню суддею як вимог законодавства щодо забезпечення неупередженого розгляду справи, так і встановленого законом порядку розгляду питання про відвід (самовідвід); діяння може бути вчинено суддею як навмисно, так і внаслідок недбалості. Нагадаємо, що відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, відбулося не за скаргою певної особи, як-от, учасника справи № 495/5614/21, а за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати відповідно до статті 49 Закону 1798-VIII. У цій дисциплінарній справі дисциплінарний орган мав надати всебічну оцінку дотриманню суддею як вимог законодавства щодо забезпечення неупередженого розгляду справи, так і встановленого законом порядку розгляду питання про відвід (самовідвід). Втім, Дисциплінарна палата та ВРП не оцінювали заявлений суддею ОСОБА_1 самовідвід в аспекті дотримання суддею вимог законодавства щодо забезпечення неупередженого розгляду справи. На наш погляд, заявлений суддею самовідвід був достатньо вмотивований. До того ж задоволення заяви про самовідвід не мало наслідком незгоду з ним учасників справи № 495/5614/21. Підставою для відкриття дисциплінарного провадження за підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII та подальшого притягнення судді до дисциплінарної відповідальності слугувало винятково недотримання суддею ОСОБА_1 встановленого законом порядку розгляду питання про самовідвід, яке, на думку дисциплінарних органів, було свідомим проявом недбалості. Втім, поза увагою дисциплінарних органів залишилося те, що часто судді місцевих загальних судів одночасно розглядають цивільні, кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення, а також виконують функції слідчого судді. У Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України), Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та в КПК України порядок вирішення самовідводу врегульований по-різному. Так, у частині дев`ятій статті 40 ЦПК України передбачено, що питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом. Аналогічно це питання врегульоване й у КАС України, відповідно до частини другої статті 40 якого питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом. Натомість у статті 81 КПК України врегульовано порядок вирішення судом відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, та передбачено, що його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. Тож статтею 81 КПК України чітко врегульовано лише порядок вирішення питання про відвід судді й не зазначено, що питання про самовідвід вирішується у такому ж порядку, як і відвід. Застосовуючи норми частини першої статті 81 КПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2019 року, провадження № 11-312сап19, дійшла висновку, що під заявленням відводу потрібно розуміти подання суддею заяви про самовідвід або подання особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, заяви про відвід. Враховуючи наведений висновок, погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду у цій справі про те, що у разі подання слідчим суддею або суддею, який здійснює судове провадження одноособово, заяви про самовідвід, питання про самовідвід має і може вирішувати інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК України. Проте, все ж таки потрібно констатувати, що саме законодавець у КПК України чітко не визначив процедури розгляду заяв про самовідвід судді (слідчого судді). Практика судів з розгляду заяв про самовідвід у кримінальному провадженні є різною. Водночас ми переконані, що прогалини законодавства, недостатня урегульованість питання на нормативному рівні не можуть слугувати підставами для притягнення судді, слідчого судді до дисциплінарної відповідальності. Наведене виключає кваліфікацію складу дисциплінарного проступку, що ставився судді ОСОБА_1 у провину, оскільки суддю не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві України та за намагання їх подолати у недозволений законом спосіб. Здійснюючи правосуддя, суддя, безумовно, має право на власне тлумачення закону, зокрема й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння, якщо таке тлумачення є добросовісним, а дії судді не мають ознак умислу чи грубої недбалості. Не кожна суддівська помилка містить склад дисциплінарного проступку і має призводити до відповідальності. Дисциплінарні органи не встановили умислу в діях судді ОСОБА_1 під час самостійного вирішення власної заяви про самовідвід слідчого судді, а висновок про те, що порушення правил самовідводу є проявом недбалості, є непереконливим з огляду на недостатнє та нечітке врегулювання процедури розгляду заяв про самовідвід судді (слідчого судді) у КПК України. Вочевидь, суддя неправильно зрозуміла зміст процесуального законодавства щодо правил здійснення самовідводу, втім потрібно враховувати, що суддя ОСОБА_1 розглядала всі види судових проваджень: як цивільні та кримінальні справи, так і справи про адміністративні правопорушення, правила яких передбачають відмінний порядок розгляду питання про самовідвід у стислі строки. Тож така суддівська помилка не виглядає як свідоме порушення імперативних приписів законодавства, не є свідомим спотворенням права або перекручуванням його змісту, а скоріше є звичайним суддівським недоглядом, викликаним неуважністю та недостатністю практичного досвіду як судді. Вважаємо, що допущені суддею ОСОБА_1 процесуальні порушення під час розгляду питання про самовідвід у справі № 495/5614/21 є наслідком не недбалості, а добросовісної суддівської помилки щодо власного тлумачення, розуміння нею норм процесуального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин та які дійсно можуть бути сприйняті як такі, що мають неоднозначне тлумачення під час їхнього системного аналізі, що унеможливлює застосування дисциплінарної відповідальності судді в порядку дисциплінарного провадження. ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ Вважаємо, що у ВРП не було достатніх підстав для твердження, що суддею ОСОБА_1 під час розгляду справи №495/5614/21 умисно допущено такі істотні порушення, які б свідчили про унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а також про порушення правил щодо відводу (самовідводу), що свідчить про вчинення нею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Наголошуємо, що не кожна суддівська помилка становить склад дисциплінарного проступку, що може бути наслідком дисциплінарного стягнення, яке негативно впливає на суддівську кар`єру через звичайний недогляд. На нашу думку, суддя ОСОБА_1 припустилася помилок, які не мали характеру умислу чи грубої недбалості та, які не унеможливили реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав, що виключає притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Резюмуючи викладене, переконані, що скаргу ОСОБА_1 потрібно було задовольнити, а оскаржуване рішення ВРП від 08 жовтня 2024 року № 2942/0/15-24 - скасувати. Судді: С. О. Погрібний М. І. Гриців Ж. М. Єленіна О. В. Кривенда