Постанова 4873 № 910/12623/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2025 р. Справа№ 910/12623/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Андрієнка В.В. Сітайло Л.Г. за участю секретаря судового засідання Місюк О.П. та представників: позивача - Cлуцької Н.С.; відповідача - Коваленко І.М. розглянувши матеріали апеляційної скарги Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12623/24 (суддя - Бойко Р.В.) за позовом Національної поліції України до Фізичної особи-підприємця Лоїк Інни Григорівни про стягнення грошових коштів. ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року Національна поліція України звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Лоїк Інни Григорівни про стягнення пені у розмірі 52635,15 грн та процентів за користування чужими коштами у розмірі 775606,10 грн. В обґрунтування позовних вимог Національна поліція України вказала, що Фізичною особою-підприємцем Лоїк Інною Григорівною було прострочено виконання своїх зобов`язань за договором №1НП про закупівлю мішків та пакетів (рюкзак) від 07.02.2023 з поставки рюкзаків у кількості 2382 штуки, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої за період з 21.03.2023 по 04.05.2023 пені у розмірі 52635,15 грн та нарахованих за період з 15.02.2023 по 20.04.2023 процентів за користування чужими грошовим коштами у розмірі 775606,10 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2024 відкрито провадження у справі №910/12623/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 (повне рішення складене 19.12.2024) у задоволенні позову Національної поліції України відмовлено повністю. Не погоджуючись з указаним рішенням, Національна поліція України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах. Основні аргументи апеляційної скарги зводяться до наступного: - суд першої інстанції, без врахування правової позиції Верховного Суду наведеної в постанові від 07.02.2024 у справі №910/5436/22, в порушення норм матеріального права та принципів свободи договору (п. 9.2 договору), дійшов хибного висновку, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені; - судом першої інстанції неправильно здійснено тлумачення та застосування положень договору і як наслідок, зроблено невірний висновок щодо відсутності порушення встановленого п. 5.7 договору строку на повернення суми попередньої оплати (3 банківські дні) та відповідно, відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування сумою попередньої оплати; - суд безпідставно прийняв до уваги кількість та тривалість повітряних тривог, а також відключення світла у Львівській області, оскільки виробничі потужності відповідача знаходяться в м. Львові. У Львівській області у період з 07.02.2023 по 30.04.2023 було 44 повітряних тривоги. Загальна тривалість повітряних тривог у робочі дні складає 1 день 7 годин 28 хвилини, а тому ці обставини об`єктивно не впливають на можливість відповідача виконати договірні зобов`язання у визначені строки; - спірний договір укладений під час воєнного стану, тобто після настання обставин, на які посилається відповідач в якості форс-мажорних обставин, а тому за умовами договору це не є підставою для звільнення від відповідальності. З огляду на викладені аргументи, скаржник вказує на безпідставність висновку суду першої інстанції стосовно того, що невиконання зобов`язання в строки обумовлені договором відбулося через форс-мажорні обставини. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 апеляційну скаргу у справі №910/12623/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12623/24, справу призначено до розгляду на 04.03.2025 та встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. 27.01.2025 до суду від Фізичної особи-підприємця Лоїк Інни Григорівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач заперечує проти доводів скарги позивача, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін. Зокрема відповідач зауважує, що у договорі про закупівлю сторонами було обумовлено випадки та строки, коли постачальник мав повернути покупцю сплачену ним попередню оплату, а у разі порушення постачальником відповідних зобов`язань п. 9.3 договору сторони передбачили право покупця нараховувати на таку суму попередньої оплати проценти за користування чужими грошовими коштами, в тому числі з дати їх списання з рахунку покупця. Відповідачем було прострочено зобов`язання поставки товару кожної із партій на 3 календарних дні, водночас весь товар, поставка якого була передбачена договором, був прийнятий позивачем. А тому, в силу приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України та п. 5.7 договору, з огляду на відсутність в матеріалах справи вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати та прийняття поставленого з простроченням товару, відсутні підстави для застосування до нього передбаченої п. 9.3 договору відповідальності. Крім того відповідач стверджує, що незначне порушення Фізичною особою-підприємцем Лоїк І.Г. строку поставки товару відбулося через дію для неї обставин непереборної сили (як-то, тривалість повітряних тривог через обстріли території України країною-агресором, відсутність електропостачання), що є підставою для звільнення від відповідальності. Також відповідач наголошує, що у зв`язку з постійними обстрілами та відключенням електроенергії, для уникнення несвоєчасного виконання договору про закупівлю, відповідачем було укладено договір №0103/2023 від 01.03.2023 про надання послуг з пошиття з Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський науково-дослідний інститут тактичного спорядження». Від Національної поліції України 03.02.2025 надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач вказує на неправильне застосування судом першої інстанції п. 5.7 договору до випадку передбаченого п. 9.3 договору, а також на безпідставність тверджень відповідача щодо необхідності направлення вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати. 06.02.2025 до суду від Фізичної особи-підприємця Лоїк І.Г. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач стверджує, що умовами договору сторонами було погоджено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами лише для випадків неповернення або несвоєчасного повернення сплаченої покупцем попередньої оплати за умови непоставки товару. В судовому засіданні 04.03.2025 представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити без змін оскаржуване рішення суду. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 07.02.2023 між Фізичною особою-підприємцем Лоїк Інною Григорівною (постачальник) та Національною поліцією України (покупець) укладено договір №1НП про закупівлю мішків та пакетів (рюкзак) (код згідно ЄЗС ДК 021:2015 - 18930000-7), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар оборонного призначення рюкзаки (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18930000-7), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах визначених цим Договором. У пункті 1.2 договору вказано, що загальна кількість товару, що підлягає поставці та ціна договору визначається у специфікації товару (додаток №1 до договору). Згідно п. 2.2 договору ціна договору становить 24859170,00 грн без ПДВ. Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата товару здійснюється шляхом разового безготівкового переказу коштів на рахунок постачальника, який зазначено в розділі XVII цього договору на умовах попередньої оплати у розмірі 48 відсотків від ціни договору, указаній в розділі III договору в сумі 11932401,60 грн без ПДВ. Підставою для проведення попередньої оплати є оформлений та наданий постачальником рахунок на оплату. Остаточний розрахунок у розмірі 52 відсотки 12926768,40 грн без ПДВ покупець здійснює після поставки товару, протягом поточного бюджетного періоду. Підставою для проведення остаточного розрахунку є накладна підписана уповноваженими представниками сторін. Відповідно до п. 5.1 договору постачальник зобов`язується здійснити поставку товару партіями: перша партія у кількості 1500 шт. в термін по 20 березня 2023 року включно, друга партія у кількості 3000 шт. в термін по 30 квітня 2023 року включно. Датою поставки товару вважається дата отримання його покупцем і підписання уповноваженими представниками сторін накладної (п. 5.2 договору). За умовами п. 9.2 договору за несвоєчасне виконання зобов`язання передбаченого пунктом 5.1. цього договору, з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1% ціни товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого пунктом 5.1. цього договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору. У п. 9.3 договору сторонами погоджено, що за невиконання своїх зобов`язань у визначені для отриманої постачальником попередньої оплати строки або повернення повного або часткового обсягу попередньої оплати покупцю постачальник, відповідно до вимог статей 536 та 693 Цивільного кодексу України, сплачує проценти за користування коштами, отриманими від покупця в якості попередньої оплати, у розмірі 0,1 відсотка від загальної суми попередньої оплати за кожен день користування з дня списання коштів з рахунку покупця до дня фактичного передання товару покупцю або повернення йому суми попередньої оплати. Датою повернення постачальником невикористаної попередньої оплати покупцю рахується дата надходження коштів на рахунок покупця. За невиконання або неналежне виконання зобов`язань щодо якості поставленого товару, постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 20% від ціни партії товару в якій було виявлено товар неналежної якості (п. 9.4 договору). Пунктом 11.1 договору погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо доведуть, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Обставини непереборної сили, які існували на момент укладення договору та були відомі сторонам під час укладання цього договору, не є підставою для звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором. До форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать обставини визначені у ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та які почали свою дію після укладення сторонами цього договору (п. 11.2 договору). Згідно п. 11.3 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України постраждалій стороні за цим договором (п. 11.4 договору). Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 31.12.2023, але в будь якому випадку - до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п. 14.1 договору). Відповідно до специфікації (додаток №1 до договору) поставці підлягає 4500 шт. рюкзаків про ціні 5524,26 грн/шт. загальною вартістю 24859170,00 грн без ПДВ. На виконання умов договору, Фізичною особою-підприємцем Лоїк І.Г. було поставлено Національній поліції України рюкзаки в кількості: - 33 шт. згідно накладної №5 від 23.03.2023 на суму 182300,58 грн; - 1500 шт. згідно накладної №6 від 24.03.2023 на суму 8286390,00 грн; - 177 шт. згідно накладної №7 від 06.04.2023 на суму 977794,02 грн; - 792 шт. згідно накладної №8 від 20.04.2023 на суму 4375213,92 грн; - 1116 шт. згідно накладної №9 від 28.04.2023 на суму 6165074,16 грн; - 882 шт. згідно накладної №10 від 03.05.2023 на суму 4872397,32 грн. Позивач стверджує, що товар у кількості 33 шт. (згідно накладної №5 від 23.03.2023 на суму 182300,58 грн) поставлено з простроченням на 4 дні (з 21.03.2023 по 24.03.2023). Товар у кількості 882 шт. (згідно накладної №10 від 03.05.2023 на суму 4872397,32 грн) поставлено з простроченням на 4 дні (з 01.05.2023 по 04.05.2023). У зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань в частині строку поставки товару, узгодженого сторонами в п. 5.1 договору, позивач пред`явив відповідачу претензію №4378/26/3-2023 від 28.08.2023 про сплату пені та процентів за користування чужими грошовими коштами у загальному розмірі 828241,25 грн. Фізичною особою-підприємцем Лоїк І.Г. було направлено Національній поліції України відповідь на претензію (лист від 28.09.2023), згідно якої остання вказала, що поставка товару відбулась з невеликим запізненням (4 дні) внаслідок дії форс-мажорних обставин, якими є ракетні обстріли Львівської області та м. Львів, які мали своїм наслідком щоденні відключення електроенергії. З огляду на порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині строку поставки товару та не сплату відповідачем в добровільному порядку нарахованих позивачем штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача нарахованої за період з 21.03.2023 по 04.05.2023 пені у розмірі 52635,15 грн та нарахованих за період з 15.02.2023 по 20.04.2023 процентів за користування чужими грошовим коштами у розмірі 775606,10 грн. Відповідач заперечував проти позовних вимог, вказавши на відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій, оскільки несвоєчасне виконання зобов`язань за договором зумовлено настанням обставин, які істотно вплинули на таке виконання, а саме: військової агресії російської федерації проти України, масованих ракетних обстрілів об`єктів критичної інфраструктури України та їхнє пошкодження і знищення, що спричинили тривалі відключення електроенергії, що стало перешкодою для здійснення виробничих процесів, спричинило сповільнення здійснення господарської діяльності та, як наслідок, зрив термінів постачання партії товару. За результатами розгляду спору суд першої інстанції дійшов висновку, що незначне порушення відповідачем строку поставки товару відбулося через дію обставин непереборної сили (систематичні ракетні обстріли та блек-аути, які послідували за такими обстрілами є надзвичайними обставинами, які мають невідворотний характер та не залежать від волі та дій сторін договору, проте унеможливлювали своєчасну поставку товару відповідачем, оскільки обмежували Фізичну особу-підприємця Лоїк І.Г. як в необхідних для виконання робіт ресурсах, так і в часі їх виконання), а відтак відповідач звільняється від відповідальності за таке порушення. З наведеними висновками місцевого господарського суду в їх сукупності погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне. Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України). Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Укладений між позивачем та відповідачем договір відповідно до його предмету та змісту є договором поставки, який регулюється параграфом 1 глави 30 ГК України та положеннями ЦК України про договір купівлі-продажу. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За умовами спірного договору, постачальник зобов`язався здійснити поставку товару партіями: 1 партія у кількості 1500 шт. в термін по 20.03.2023 включно; 2 партія у кількості 3000 шт. в термін по 30.04.2023 включно. Водночас, як слідує з матеріалів справи, частина 1-ї партії товару у кількості 33 шт. на суму 182300,58 грн поставлена позивачу 24.03.2023. Частина 2-ї партії товару у кількості 882 шт. на суму 4872397,32 грн поставлена позивачу 04.05.2023. Пунктом 9.2 договору сторони узгодили, що день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого п. 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору. Проаналізувавши умови договору та приписи ст. 549 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення, а тому день поставки товару не входить до періоду прострочення відповідача. Скаржник стверджує, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим та таким, що не узгоджується з приписами норм матеріального права, порушує принцип свободи договору (п. 9.2 договору) та зроблений без врахування правової позиції Верховного Суду наведеної в постанові від 07.02.2024 у справі №910/5436/22. Щодо наведених доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України) Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України). Відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки. Із встановлених обставин справи вбачається, що спірний договір фізична особа-підприємець уклала в добровільному порядку, погодилася на його умови, не оспорювала їх в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводила. Таким чином між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін. Так, відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і за загальним правилом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10.07.2018 у справі №927/1091/17) день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, адже днем прострочення виконання зобов`язання не є. Між тим, як виснував Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі №910/5436/22 (на яку покликається скаржник в апеляційній скарзі), у разі якщо сторони господарського договору, керуючись "принципом свободи договору" погодять умову про те, що день поставки товару поставленого постачальником з порушення строку також вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції, здійснення управненою стороною такого договору - покупцем нарахування постачальнику пені з урахуванням дня поставки товару буде вважатися правомірним і приписам цивільного законодавства не суперечитиме. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №922/1178/17 вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання. Оскільки у п. 9.2. договору Національна поліція України і Фізична особа-підприємець Лоїк І.Г. погодили умову про те, що день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого п. 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору, твердження позивача про те, що відповідачем допущено прострочення поставки кожної партії товару на 4 дні (з урахуванням днів фактичної поставки товару) є правомірними. З огляду на викладене протилежні висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає помилковими та такими, що зроблені з неправильним застосовуванням норм матеріального права. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Оскільки у відповідності до умов п. 5.1 договору відповідач повинен був поставити товар позивачу двома партіями у визначені терміни, однак такий товар був поставлений пізніше, Фізична особа-підприємець Лоїк І.Г. є такою, що прострочила виконання своїх зобов`язань в цій частині. Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У розділі ІХ договору (відповідальність сторін), зокрема, п. 9.3 договору сторони передбачили, що за невиконання своїх зобов`язань у визначені для отриманої постачальником попередньої оплати строки або повернення повного або часткового обсягу попередньої оплати покупцю постачальник, відповідно до вимог статей 536 та 693 Цивільного кодексу України, сплачує проценти за користування коштами, отриманими від покупця в якості попередньої оплати, у розмірі 0,1 відсотка від загальної суми попередньої оплати за кожен день користування з дня списання коштів з рахунку покупця до дня фактичного передання товару покупцю або повернення йому суми попередньої оплати. Датою повернення постачальником невикористаної попередньої оплати покупцю рахується дата надходження коштів на рахунок покупця. За змістом ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. Аналіз положень ст. 213 ЦК України свідчить, що тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Проаналізувавши приписи спірного договору у взаємозв`язку із загальноприйнятим у відповідній сфері відносин значенням термінів, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що сторонами було погоджено нарахування процентів за користування чужими коштами лише для випадків неповернення або несвоєчасного повернення сплаченої покупцем попередньої оплати за умови не поставки товару. Зокрема, у п. 9.3 договору сторонами на власний розсуд узгоджено, що проценти за користування коштами нараховуються у випадку "невиконання своїх зобов`язань у визначені для отриманої постачальником попередньої оплати строки або повернення повного або часткового обсягу попередньої оплати". У той же час матеріалами справи встановлено, що відповідач виконав свої зобов`язання з поставки товару в повному обсязі, хоча із незначним простроченням. Північний апеляційний господарський суд зауважує, якщо встановлені ст. 213 ЦК України правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, то суди застосовують правило тлумачення Contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний із неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не лише щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча й були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party). Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, у невигідне становище, оскільки саме вона допустила таку двозначність. Це правило спрямоване на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (зокрема під час вибору мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь у процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов у договорі, складала проєкт усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. Аналогічні висновки зроблені Верховним судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/16011/17, від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 17.02.2021 у справі №916/3948/19, від 18.03.2021 у справі №910/9525/19, від 29.06.2021 у справі №910/6838/20, від 21.12.2021 у справі №910/17027/20). За наведеного, в даному випадку, положення п. 9.3 договору щодо нарахування процентів за користування коштами у випадку "невиконання своїх зобов`язань у визначені для отриманої постачальником попередньої оплати строки або повернення повного або часткового обсягу попередньої оплати" мають тлумачитися проти Національної поліції України. Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 5.7 договору у разі не виконання або часткового виконання постачальником своїх зобов`язань в частині поставки покупцю товару за цим договором в термін поставки, зазначені в п. 5.1. цього договору, постачальник протягом 3 банківських днів з дати закінчення терміну поставки товару зобов`язаний повернути покупцю кошти, отримані в якості попередньої оплати. При цьому сума коштів, що підлягає поверненню покупцю зменшується на суму поставленого товару постачальником на дату закінчення терміну поставки. Як слідує з матеріалів справи, ціна договору про закупівлю становить 24859170,00 грн. 15.02.2023 позивач перерахував відповідачу кошти попередньої оплати у сумі 11932401,60 грн. Поставка товару мала бути здійснена 2 партіями, 1-ша партія у кількості 15000 шт. в термін по 20.03.2023, 2-га партія в кількості 3000 шт. в термін по 30.04.2023 (п. 5.1 договору). Убачається, що 1-ша партія товару у повному обсязі на суму 8468690,58 грн була поставлена позивачу 24.03.2023 (згідно накладних №5 від 23.03.2023 на суму 182300,58 грн та №6 від 24.03.2023 на суму 8286390,00 грн). До закінчення терміну поставки 2-ї партії товару (до 30.04.2023) відповідачем було поставлено позивачу товар ще на суму 11518082,10 грн (згідно накладних №7 від 06.04.2023 на суму 977794,02 грн, №8 від 20.04.2023 на суму 4375213,92 грн та №9 від 28.04.2023 на суму 6165074,16 грн). Тобто, станом на дату поставки товару за накладною №8 від 20.04.2023 відповідачем було повністю використано суму попередньої оплати за договором, що додатково підтверджує безпідставність вимог позивача про застосування до постачальника передбаченої п. 9.3 договору відповідальності. Отже, твердження скаржника про неправильне тлумачення судом першої інстанції умов договору та відповідно, наявність підстав для стягнення з відповідача пені у відповідності до п. 9.3 договору є безпідставними та спростовуються наведеним вище. Щодо вимоги позивача про стягнення пені у відповідності до п. 9.2 договору в розмірі 52635,15 грн. Відповідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За умовами п. 9.2 договору за несвоєчасне виконання зобов`язання передбаченого пунктом 5.1. цього договору, з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка ціни товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого пунктом 5.1. цього договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору. Згідно з ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідач заперечуючи проти нарахування штрафних санкції стверджує, що був позбавлений можливості своєчасно виконати своє зобов`язання з поставки товару через дію форс-мажорних обставин, якими є ракетні обстріли Львівської області та м. Львів, які мали своїм наслідком щоденні відключення електроенергії. В підтвердження свої доводів відповідачем надано Сертифікат Івано-Франківської Торгово-промислової палати №2600-24-2017 від 01.11.2024 про форс-мажорні обставини, яким засвідчено форс-мажорні обставини: військова агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану в Україні, в результаті чого стало неможливо своєчасно завершити поставку по договору, а саме систематично оголошувалися повітряні тривоги, під час яких усі працівники швейного виробництва з метою збереження свого життя та здоров`я були змушені залишати робочі місця та слідувати в укриття. Постійні ворожі атаки з боку російської федерації, обстріли об`єктів критичної інфраструктури та їхнє пошкодження та знищення, що спричинило тривалі відключення електроенергії об`єктивно у своїй сукупності унеможливило своєчасне виконання зобов`язань за договором, що стало перешкодою для здійснення виробничих процесів, спричинило сповільнення здійснення господарської діяльності та, як наслідок, зрив термінів постачання партії товару до 20.03.2023 та 30.04.2023. Надаючи оцінку вказаним доводам скаржника, суд встановив наступне. Частиною 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16). Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20). Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/ обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). Лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (постанова Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18). Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). У постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №913/308/23 сформульовано такі загальні правові висновки у правовідносинах, пов`язаних зі встановленням наявності/відсутності форс-мажорних обставин: 1) неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин; 2) перед тим як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин; 3) форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.10.2022 року у справі №927/25/21). Відтак наведені у сертифікаті обставини оцінюються судом у сукупності з наданими відповідачем доказами. За повідомленнями відповідача, що підтверджується матеріалами справи, виробничі потужності Фізичної особи-підприємця Лоїк І.Г. знаходяться у м. Львів Львівської області. Загальновідомими, в розумінні приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України, є обставини систематичного обстрілу країною-агресором території України ракетами. Так, в період виконання зобов`язань за договором, 10.02.2023 російські військові завдали чергового масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України (14-й масований удар за даними прем`єр-міністра України). Відомо про запуск по українській критичній інфраструктурі 71 ракети. 16.02.2023 в ході чергового масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України російські військові випустили 36 ракет. 09.03.2023 російські військові завдали чергового масованого ракетного удару по об`єктах критичної інфраструктури України. Загалом російські військові випустили 81 ракету різного типу і базування (серед них - рекордні 6 аеробалістичних ракет Х-47М2 "Кинджал"), а також 8 дронів-камікадзе. Унаслідок атаки є загиблі, зафіксовані влучання в об`єкти критичної інфраструктури, у низці українських регіонів були застосовані екстрені відключення електропостачання. Тобто лише протягом місяця (30 календарних днів) з дати укладення договору (07.02.2023) ворог тричі завдавав масовані ракетні удари по Україні, ціллю яких була енергетична інфраструктура України. В свою чергу, загалом за період з 07.02.2023 по 30.04.2023 у Львівській області (за місцем знаходження виробничих потужностей відповідача) було 43 повітряні тривоги, загальною тривалістю понад 52,7 години, які найчастіше оголошувались у період з 06 до 12 години дня. Дані обставини підтверджуються інформацією із сайту статистики повітряних тривог за посиланням https://air-alarms.in.ua/region/lviv?from=2023-02-07&to=2023-04-30#statistic. Згідно розрахунків позивача, загальна тривалість повітряних тривог у Львівській області з 07.02.2023 по 30.04.2023 в робочий час становила 1 день 7 годин 28 хвилини. Проте, як вірно зауважено судом першої інстанції, поза увагою позивача залишилось те, що в Україні діє 8 годинний робочий день. Тобто, з урахуванням 8 годинного робочого дня тривалість повітряних тривог у Львівській області з 07.02.2023 по 30.04.2023 становила майже 4 робочих дні, саме на 4 календарні дні відповідачем допущено прострочення поставки товару. Крім того суд вважає, що до часу тривалості повітряних тривог також потрібно додавати час, який витрачається для повернення людей на робочі місяця після завершення повітряної тривоги, а також для налагодження виробничого процесу після його неочікуваного переривання. Досліджуючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили (масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України) та неможливістю відповідачем належного виконання зобов`язання, колегія суддів враховує наявний в матеріалах справи лист Львівобленерго вих. №203-07-5389 від 31.10.2024, згідно якого в період з 07.02.2023 по 30.04.2023 (протягом 83 днів) електропостачання було відсутнє 9746 хв. В одній добі 1440 хвилин, отже приблизна відсутність електропостачання переведена на добу це 6,5-6,8 діб. Тобто з 83 діб, електропостачання було сумарно відсутнє більше 6 діб. Наведені обставини у їх сукупності (ракетні обстріли та блек-аути, які послідували за такими обстрілами) суд вважає надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили своєчасне виконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки товару, оскільки вони обмежували Фізичну особу-підприємця Лоїк І.Г. як в необхідних для виконання робіт ресурсах (енергетика, трудові ресурси), так і в часі їх виконання (під час тривог які сумарно тривали десятки годин, що припадали на робочий час, відповідач не міг заохочувати своїх працівників нехтувати сигналами повітряних тривог). Також слід звернути увагу, що відповідачем здійснено всіх належних від неї заходів з метою забезпечення своєчасного виконання умов договору. Зокрема, 01.03.2023 між Фізичною особою-підприємцем Лоїк І.Г. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський науково-дослідний інститут тактичного спорядження» укладено договір №0103/2023 про надання послуг з пошиття, згідно якого товариство зобов`язалось надати замовнику послуги з пошиття рюкзаків у кількості 9000 шт. За повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський науково-дослідний інститут тактичного спорядження» (№11-01/24-1 від 01.11.2024), після початку повномасштабного вторгнення в Україну у серпні 2022 року воно здійснило релокацію з м. Харкова до Львівської області. Вказаним підтверджується належність доказів відповідача про кількість та тривалість повітряних тривог, а також відключення світла саме у Львівській області. При цьому не внесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський науково-дослідний інститут тактичного спорядження» відомостей про релокацію виробничих потужностей з м. Харкова до Львівської області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не змінює того факту, що наразі останнє здійснює свою діяльність у Львівській області. Доводи скаржника стосовно того, що спірний договір укладений під час воєнного стану, тобто після настання обставин, на які посилається відповідач в якості форс-мажорних обставин, а тому за умовами договору це не є підставою для звільнення від відповідальності, колегія суддів сприймає критично, оскільки кількість та тривалість обстрілів країни-агресора не мають характеру передбачуваних, тим більше неможливо передбачити чергового масованого ракетного удару по об`єктах критичної інфраструктури України. З огляду на встановлені судом обставини справи, враховуючи принцип справедливості та добросовісності, а також незначене порушення Фізичною особою-підприємцем Лоїк І.Г. строку поставки товару через дію для неї обставин непереборної сили, беручи до уваги повне виконання відповідачем свого зобов`язання, апеляційний суд вважає неправомірним і несправедливим застосування штрафних санкцій до відповідача у даній справі. Тому апеляційна скарга, крім наведеного вище, відхиляється судом також і на підставі ст. 2 ГПК України. Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог у даній справі, неправильне тлумачення судом норм матеріального права (без врахування умов договору) щодо неможливості нарахування пені на день поставки товару не впливає на вірність висновків суду та не може бути підставою для його скасування. Інші аргументи скаржника не впливають на правильність висновків місцевого господарського суду за результатом розгляду вимог позивача. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. За приписами статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12623/24 ухвалено з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Національної поліції України не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі №910/12623/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 06.03.2025. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді В.В. Андрієнко Л.Г. Сітайло