Постанова 4856 № 127/11776/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 127/11776/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гуменюк К.П. Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 04 березня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі сержанта поліції 1-го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Управління патрульної поліції у Вінницькій області Паянка Владислава Володимировича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ 05 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в особі сержанта поліції 1-го батальйону 1-ї роти 2-го взводу Управління патрульної поліції у Вінницькій області Паянка В.В. про скасування постанови серії ЕНА №1722219 від 22.03.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вказана постанова є необґрунтованою та протиправною, оскільки будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення інкримінуємого йому адміністративного правопорушення, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано. Інспектор виніс постанову з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року позов задоволено. Постанову серії ЕНА №1722219 від 22.03.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, скасовано. Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Судом встановлено, що постановою серії ЕНА №1722219 від 22.03.2024 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, та накладено штраф в сумі 340 грн. Згідно з постановою серії ЕНА №1722219, 22.03.2024 о 22:49:30 в м. Вінниці по вул. Степана Тимошенка (Якіра) водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом KIA "CEED", д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив виїзд на тротуар та в подальшому продовжив по ньому рух, чим порушив п. 11.13 ПДР України, рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках забороняється, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, що свідчать про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, представником відповідача Ковальчуком Д.О. суду не надано. До відзиву представник відповідача долучив диск з відеозаписом події, однак з даного відеозапису не вбачається, що за кермом автомобіля сидів позивач. Оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП. Також суд звернув увагу, що в оскаржуваній постанові немає посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Суд дійшов висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення складена відносно позивача ОСОБА_1 не відповідає нормам КУпАП, а тому підлягає скасуванню. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи. На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що факт керування позивачем транспортним засобом KIA CEED дн. НОМЕР_1 22.03.2024 було встановлено Вінницьким міським судом Вінницької області по справі №127/10340/24 та підтверджено Вінницьким апеляційним судом, та не було взято до уваги судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення. В рішенні суду по справі №127/10340/24 встановлено, що "Крім цього, судом було досліджено відеозапис з портативних нагрудних камер працівників патрульної поліції, на якому зафіксовано розмову працівників патрульної поліції з ОСОБА_1 . Оскільки надійшло повідомлення про порушення ПДР автомобілем "Kia Ceed", було допитано власника транспортного засобу, який був за кермом авто, що підходило під орієнтування. Після дослідження працівниками відеозапису з ситуаційного центру, де відображено, як автомобіль "Kia Ceed" здійснив наїзд на тротуар, ОСОБА_1 було повідомлено, що відносно нього буде складено протокол за порушення ПДР. В ході розмови з водієм в останнього було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, які були йому озвучені, в зв`язку з чим запропоновано пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу "Драгер". Однак, його товариш зазначив, що саме він керував транспортним засобом, а ОСОБА_1 заперечував факт керування транспортним засобом. На пропозицію працівників патрульної поліції пройти освідування на виявлення стану алкогольного сп`яніння водій відмовився. Крім того, водій не заперечував, що вживав алкогольні напої, що зафіксовано на даному відеозаписі. Після цього водію було роз`яснено його права та повідомлено, що відносно нього буде складено протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також, судом було досліджено відеозапис із ситуаційного центру, з якого вбачається, як автомобіль "Kia Ceed" здійснює наїзд на бордюр, після чого залишає місце дорожньо-транспортної пригоди". Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції, та просив відмовити в її задоволенні. Зазначив, що оскаржувана постанова на місці вчинення вказаного в ній правопорушення не складалася, транспортний засіб не зупинявся працівниками поліції, а працівники поліції приїздили додому до позивача в той час, коли автомобіль знаходився на вулиці біля його будинку та повідомили про те, що на схожому автомобілі було вчинено дорожньо-транспортну пригоду, а саме автомобіль сірого кольору, рухаючись по вул. Москленка (нова назва вулиці Дмитра Білоконя) в`їхав в електроопору, згодом поліцейський вказав, що на перехресті вулиць Москаленка (Дмитра Білоконя) та Ватутіна (Левка Лук`яненка) при здійсненні повороту автомобіль здійснив наїзд на бордюр. Разом з тим, позивач заперечив вчинення ним адміністративного правопорушення та зазначив, Правил дорожнього руху він не міг порушити, оскільки транспортним засобом не керував взагалі, будь-яких доказів присутності позивача на водійському місці немає, а з продемонстрованих поліцейським відеозаписів (які не було долучено до постанови) не вбачалося, що це його транспортний засіб здійснював рух. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення. Частинами 1 - 4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Частиною 1 ст. 9 КУпАП України визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з п. 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частинами 2, 4 статті 258 КУпАП встановлено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд, яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, протокол не складається. У випадках, передбачених ч.ч.1, 2 цієї статті, уповноваженими органами на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 КУпАП. Отже, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП. Згідно з ч.1 ст.276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови та відібранням пояснень від правопорушника роз`яснити його права, надати можливість заявити та розглянути клопотання. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Як зазначає відповідач, під час несення служби на службовий планшет надійшов виклик "ДТП БЕЗ ТРАВМОВАНИХ", а саме: по вул. Левка Лук`яненка в м.Вінниця водій рухався на автомобілі KIA СІД та здійснив зіткнення з перешкодою (бордюр), після чого поїхав в напрямку центральної вулиці. В подальшому поліцейськими роти №3БУПП у вінницькій області ДПП сержантом поліції Паянком Владиславом Володимировичем було виявлено автомобіль, який підпадав під орієнтування, під керуванням водія ОСОБА_1 та було встановлено, що позивач здійснив виїзд на тротуар та в подальшому продовжив по ньому рух, чим порушив п. 11.13 ПДР України. З оскаржуваної постанови вбачається, що 22.03.2024 о 22:49:30 в м. Вінниці по вул. Степана Тимошенка (Якіра) водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом KIA "CEED", д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив виїзд на тротуар та в подальшому продовжив по ньому рух, чим порушив п. 11.13 ПДР України. Згідно із п. 11.13 ПДР забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1, 26.2 та 26.3 цих Правил. Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з приписами ч.1 ст. 72 та ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Колегія суддів зазначає, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач має можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описується в оскаржуваній постанові, тому має подати належні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Також, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність жодного належного доказу на підтвердження зафіксованих в означеній вище постанові обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, що є свідченням невиконання відповідачем обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення. На підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідач надав до суду диск з відеозаписами подій, які передували її прийняттю. Між тим, в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на жоден із доказів, які передбачені ст.251 КУпАП, в тому числі на технічний засіб, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Водночас, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статей 73-74 КАС не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Суд апеляційної інстанції також враховує висновки Верховного Суду у постановах від 26.04.2018 у справі №338/1/17 та від 25.06.2020 у справі №607/1068/17, де суд касаційної інстанції вказав про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки, пояснення свідків тощо. Водночас сам по собі опис адміністративного правопорушення в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути належним доказом його вчинення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує його фіксування. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016). Як зазначалося вище, відеозаписи, надані відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не можуть вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Водночас, з метою повного з`ясування обставин справи, суд дослідив зазначений відеозапис наданий відповідачем. Проте з наданого відеозапису не можна беззаперечно встановити, що саме позивач був за кермом транспортного засобу на час здійснення наїзду автомобілем "Kia Ceed" на тротуар, також не видно державного номерного знаку самого автомобіля. На вказаному відеозаписі не зафіксовано моменту зупинки транспортного засобу "Kia Ceed" з перебуванням за кермом саме ОСОБА_1 . Таким чином даним відеозаписом не доведено те, що позивач керував транспортним засобом по вулиці Степана Тимошенка (Якіра) у м. Вінниці о 22. год. 49 хв. 22.03.2024 (час скоєння правопорушення зазначеного в постанові), а також того, що позивач причетний до зазначеного правопорушення. Відеозапис, на наданому відповідачем диску, починається з того, що працівники поліції підходять до заведеного автомобіля "Kia Ceed" номерний знак НОМЕР_1 , припаркованого біля воріт житлового будинку за адресою проживання позивача: м.Вінниця, вул.Степана Тимошенка, 72, поза межами проїжджої частини дороги. Біля водійського місця вказаного автомобіля стояв ОСОБА_1 , а також були присутні ще чотири особи. Позивач, вказавши, що він є власником, заперечував факт здійснення керування належним йому автомобілем в час та місце, зазначених в оскаржуваній постанові. Зазначав, що святкують день народження, після чого його дружина сяде за кермо і вони поїдуть додому. Інші особи, які вийшли до працівників поліції, сперечалися з ними та надавали суперечливі пояснення приводу того, чи взагалі автомобіль рухався в час та місце, зазначені в постанові та чи є він автомобілем, що зафіксований на відеозаписі. Однак жоден з присутніх не вказав на позивача як на особу, яка керувала транспортним засобом. У подальшому працівники поліції після нетривалої суперечки з особами, які до них вийшли, самостійно визначили ОСОБА_1 , як особу, яка керувала транспортним засобом. При цьому ними не було вжито жодних заходів до встановлення дійсних обставин події та зібрання належних доказів. У жодного з присутніх не було відібрано пояснення, не з`ясовано, хто саме перебував за кермом. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначив, що судом першої інстанції не було враховано постанову Вінницького апеляційного суду від 09.10.2024, якою залишено без змін постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 09.08.2024, по справі №127/10340/24 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водночас частинами 6-7 статті 78 КАС України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Відтак в межах розгляду даної справи про адміністративне правопорушення суд не позбавлений права самостійно оцінити докази, які підтверджують чи спростовують певні факти, зокрема факт керування транспортним засобом позивачем у певному місці у певний час та дату. Враховуючи, що ОСОБА_1 одночасно було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та ч. 1 ст. 122 КУпАП, та припускаючи, що матеріали справи №127/10340/24 можуть містити докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, суд витребував від Вінницького міського суду Вінницької області справу №127/10340/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Утім, матеріали зазначеної справи належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, не містять. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи №127/10340/24 в суді першої інстанції в якості свідків були допитані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зазначили про те, що ОСОБА_1 22.03.2024 не керував транспортним засобом, оскільки вживав алкогольні напої з нагоди дня народження свого сина. Свідок ОСОБА_2 пояснила суду, що у вечірній час цього дня вона їздила на прохання брата докупити продукти, яких не вистачало. Не маючи належного досвіду водіння автомобілем, не впоралася з його керуванням та здійснила виїзд на бордюр. Поліцейським не повідомляла про те, що здійснювала рух на автомобілі, оскільки злякалася та не має посвідчення водія. Аналогічні покази дав свідок ОСОБА_3 . При цьому, свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або відмову від давання показань відповідно до статей 384, 385 КК України та власним підписом підтвердили, що їм зрозумілі їх обов`язки як свідків. Таким чином, фактично матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 узгоджуються з показаннями позивача та вказують на те, що правопорушення ним не скоювалося взагалі. Суд не має підстав вважати ці показання неправдивими, адже вони узгоджуються між собою та не спростовані матеріалами справи або іншими доказами. Нема підстав вважати, що ці покази були змінені з метою виправдати позивача у скоєнні правопорушення. Адже як вже зазначалось, працівники поліції взагалі не відбирали пояснення у учасників події, не з`ясовували, хто і коли керував транспортним засобом, хто і в який період часу де знаходився. Їхня участь на місці події звелась до усного спілкування з усіма учасниками святкування дня народження, а не збору доказів. Після чого на позивача було складено оскаржувану постанову як на власника транспортного засобу. Поряд з тим, відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к) суд апеляційної інстанції наголошує, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку УПП) має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення. Наявність таких обставин, яким версія відповідача не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (в даному випадку УПП), був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях. Так, згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Авшар проти Туреччини" в оцінці доказів суд встановив стандарт доказування "поза розумним сумнівом". Таке доказування передбачає співіснування досить вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій факту, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Виходячи з вищевикладеного, приймаючи до уваги, що за наведеного вище правового регулювання притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності складу адміністративного правопорушення, встановлення вини особи у його вчиненні, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що в спірному випадку в установленому порядку не доведено порушення позивачем Правил дорожнього руху, про яке вказано в постанові ЕНА №1722219 від 22.03.2024, тому законні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП відсутні. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.