Постанова 4855 № 320/10089/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/10089/24 Головуючий у 1-й інстанції: Марич Є.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії КП «Укрспецзв`язок» у зв`язку з наданням неповної інформації на пункти 1, 2, 3 запиту від 30.01.2024 (вхідний номер КП «Укрспецзв`язок» №116/7-24 від 31.01.2024), а також із наданням недостовірної інформації на п. 4 вищезазначеного запиту ОСОБА_1 ; - притягнути директора КП «Укрспецзв`язок» Василя Ковтуна до адміністративної відповідальності за ст. 212-3 КУпАП, який протиправно, як керівник КП «Укрспецзв`язок», не надав повну інформацію на запит позивача, ОСОБА_1 (вхідний номер запиту №116/7-24 від 31.01.2024); - скласти протокол про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП відносно правопорушника, директора КП «Укрспецзв`язок» Василя Ковтуна, який протиправно не надав повну інформацію; - зобов`язати КП «Укрспецзв`язок» відшкодувати позивачеві витрати на судовий збір та надати інформацію (письмову відповідь) на його запит у повному обсязі, відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 запиту позивача від 30.01.2024 (вхідний номер КП «Укрспецзв`язок» №116/7-24 від 31.01.2024). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до директора КП «Укрспецзв`язок» із запитом на доступ до публічної інформації (далі - Запит), в якому, посилаючись на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», просив надати завірені копії наступних документів:

1. Статуту про створення Казенного підприємства «Укрспецзв`язок»;

2. Установчих документів, на підставі яких функціонує станція зв`язку (об`єкт К2/станція радіоелектронної розвідки), що знаходиться в управлінні Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», безпосередньо на території, огородженій бетонним парканом;

3. Колективного Договору Казенного підприємства «Укрспецзв`язок»;

4. Посадових інструкцій (функціональних обов`язків) працівників КП «Укрспецзв`язок», затверджених керівництвом Казенного підприємства, що обіймають посади: - радіооператора; - оператора електрозв`язку; - телеграфіста; - операторів ЕОМ та ОМ. Відповідь просив надіслати у п`ятиденний термін поштовим листом з повідомленням, а також на електронну адресу. Відповідач листом від 07.02.2024 №13/174/8-24 повідомив позивача, що станція зв`язку - об`єкт К2/станція радіоелектронної розвідки, не перебуває в управлінні та на балансі підприємства. Також у листі зазначено, що посади радіооператора, телеграфіста, операторів ЕОМ та ОМ штатним розписом КП «Укрспецзв`язок» не передбачені. Крім того, повідомлено, що посада оператора електрозв`язку згідно із штатним розписом КП «Укрспецзв`язок» віднесена до відповідного структурного підрозділу підприємства з місцезнаходженням поза межами міста Києва. До вказаного листа відповідачем надані наступні копії запитуваних позивачем документів: - статуту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 18.09.2019 №496 (у редакції наказу Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 27.10.2023 №921) на 16 аркушах в 1 примірнику; - Колективного договору Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на 2020-2024 роки (нова редакція) від 23.10.2023, зареєстрованого за №217 від 26.10.2023 в Управлінні соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, на 74 аркушах в 1 примірнику; - посадової інструкції оператора електрозв`язку 2 класу (код КП 4223) група електронних комунікацій ЦЕЗ №31 ЦЕТ №3, затвердженої наказом КП «Укрспецзв`язок» від 25.12.2023 №142, на 6 аркушах в 1 примірнику. Вважаючи таку відповідь неповною і такою, що містить недостовірну інформацію, позивач звернувся із цим позовом до суду. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у межах встановленого законодавством строку відповідач надав позивачу всю інформацію, яка перебувала в його розпорядженні, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими. Апелянт у своїй скарзі зазначає, зокрема, що судом не надано оцінку наявним у матеріалах справи документам, позаяк із змісту наданої посадової інструкції оператора електрозв`язку 2 класу вбачається наявність у штаті відповідача посади радіооператора, указана посадова інструкція затверджена у 2023 році, у той час як новий штатний розпис затверджений у 2024 року, колективний договір затверджений поза встановлений законодавством спосіб, доказів скорочення посад радіооператора, телеграфіста та оператора ЕОМ та ОМ відповідачем не надано. Окремо наголошує на порушенні судом першої інстанції строку розгляду справи, а також неврахуванні існування загрози життю і здоров`ю позивача. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Ця конституційна норма знайшла розвиток у нормах Закону України «Про інформацію», статтею 5 якого передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон). Відповідно до ст. 1 Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію. Приписи ст. 12 Закону визначають, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Частиною 1 статті 19 Закону визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. За правилами п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, коли розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Приписи ч. ч. 1-3 ст. 23 Закону визначають, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що КП «Укрспецзв`язок», отримавши запит ОСОБА_1 на інформацію від 30.01.2024, зобов`язане було протягом встановленого Законом строку надати на нього відповідь, повідомивши інформацію, якої стосувався запит і яка була отримана (створена), відображена на відповідних носіях (задокументована) та знаходилась у розпорядженні відповідача у зв`язку з виконанням визначених повноважень, а у разі відсутності запитуваної інформації - надати запитувачу (позивачу) обґрунтовану відповідь щодо такої відмови, роз`яснивши порядок її оскарження. Як правильно зазначено судом першої інстанції та було встановлено раніше, у відповідь на пункт 1 Запиту КП «Укрспецзв`язок» надало ОСОБА_1 копію статуту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 18.09.2019 №496 (у редакції наказу Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 27.10.2023 №921). На виконання вимог пункту 2 Запиту відповідач повідомив, що станція зв`язку - об`єкт К2/станція радіоелектронної розвідки, не перебуває в управлінні та на балансі підприємства. У відповідь на пункт 3 Запиту КП «Укрспецзв`язок» направило ОСОБА_1 копію Колективного договору Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на 2020-2024 роки (нова редакція) від 23.10.2023, зареєстрованого за №217 від 26.10.2023 в Управлінні соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. На вимогу пункту 4 Запиту відповідач надав позивачу копію посадової інструкції оператора електрозв`язку 2 класу (код КП 4223) група електронних комунікацій ЦЕЗ №31 ЦЕТ №3, затвердженої наказом КП «Укрспецзв`язок» від 25.12.2023 №142, водночас зазначивши, що посади радіооператора, телеграфіста та операторів ЕОМ та ОМ штатним розписом підприємства не передбачені. Викладене, на переконання колегії суддів, дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач надав позивачу своєчасно повну та вичерпну інформацію, яку останній запитував у пунктах 1, 3 Запиту. Щодо інформації, про надання якої просив позивач у пунктах 2, 4 Запиту, колегія суддів зауважує наступне. Як вже було підкреслено вище, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону у задоволенні інформаційного запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обов`язку володіти нею. Так, відсутність об`єкта К2/станція радіоелектронної розвідки в управлінні та на балансі КП «Укрспецзв`язок» об`єктивно унеможливлює надання ним запитуваної позивачем інформації у вигляді установчих документів, на підставі яких функціонує станція зв`язку. У зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про обґрунтованість відмови у наданні інформації на п. 2 Запиту є обґрунтованим. Щодо посадових інструкцій (функціональних обов`язків) працівників КП «Укрспецзв`язок», затверджених керівництвом Казенного підприємства, що обіймають посади радіооператора, оператора електрозв`язку, телеграфіста, операторів ЕОМ та ОМ, колегія суддів зазначає, що аналіз змісту штатного розпису КП «Укрспецзв`язок», введеного в дію наказом підприємства від 16.01.2024 №6, свідчить, що в його складі відсутні такі посади. Викладене, на переконання колегії суддів, унеможливлює надання відповідачем посадових інструкцій таких працівників, позаяк відповідні посади відсутні у штаті підприємства. У свою чергу, судом апеляційної інстанції враховується, що у додатку 2 «Коефіцієнти співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) працівників наскрізних професій до мінімального посадового окладу» до Колективного договору на 2020-2024 роки таких посад як оператор електрозв`язку 1, 2 і 3 класів. Як зазначено у листі відповідача від 07.02.2024 №13/174/8-24, посада оператора електрозв`язку згідно із штатним розписом КП «Укрспецзв`язок» віднесена до відповідного структурного підрозділу підприємства з місцезнаходженням поза межами міста Києва, а тому підприємством надана копія посадової інструкції оператора електрозв`язку 2 класу (код КП 4223) група електронних комунікацій Цеху електрозв`язку №31 Цеху технічної експлуатації №3, затвердженої наказом КП «Укрспецзв`язок» від 25.12.2023 №142. При цьому, на переконання колегії суддів, згадування у вказаній посадовій інструкції посади радіооператора жодним чином не свідчить про те, що така посада повинна бути наявна у штатному розписі КП «Укрспецзв`язок», що також підтверджується і його змістом. Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів як надання позивачу відповідачем неповної інформації на пункти 1-3 Запиту, так і надання недостовірної інформації на пункт 4 Запиту, що дає підстави погодитися з позицією Київського окружного адміністративного суду про необґрунтованість позовних вимог. Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції того, що колективний договір затверджений поза встановлений законодавством спосіб, а доказів скорочення посад радіооператора, телеграфіста та оператора ЕОМ та ОМ відповідачем не надано, колегія суддів відхиляє, оскільки перевірка дотримання КП «Укрспецзв`язок» вимог законодавства при затвердженні колективного договору та нового штатного розпису перебуває поза межами предмету цього спору та правовідносин у сфері доступу до публічної інформації. Щодо посилання апелянта на те, що суд залишив поза увагою ненадання відповідачем заперечення на відповідь позивача на відзив, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. ст. 44, 164 КАС України подання такого документа є правом, а не обов`язком відповідача. З приводу твердження апелянта про порушення судом першої інстанції строку розгляду справи колегія суддів зазначає, що указаний процесуальний недолік не зумовив прийняття судом першої інстанції неправильного судового рішення. Стосовно аргументів апелянта про неврахування судом першої інстанції існування загрози життю і здоров`ю позивача колегія суддів зазначає, що останній не позбавлений права звернутися до правоохоронних органів в установлені законодавством порядок і спосіб. Будь-яких доказів, що електронний лист від 09.08.2023 від « ОСОБА_2 » пов`язаний із зверненням ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, що б вимагало від суду вжиття передбачених ст. 249 КАС України заходів, матеріали справи не містять. До того ж правовідносини, які у цій справі є спірними, виникли у січні-лютому 2024 року. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань та/або посилань скаржника на незаконність рішення суду першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача також не містить. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.