Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 521/14819/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 521/14819/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року, прийняте у складі суду судді Сегеди О.М. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року до Малиновського районного суду м. Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 №6312 від 12 вересня 2024 року по справі про адмінітсртвине правопорушення ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення на нього штрафу у розмірі 17000,00 грн., а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 за №6312 від 12 вересня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Ружин, Житомирської області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржуване рішення суду ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також допустив неповне з`ясування обставин справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що висновки суду, що Закон України №2232-ХІІ до 19 травня 2024 року не визначав строку виконання громадянами України військового обов`язку, зокрема і щодо виконання правил військового обліку є помилковими. Апелянт вважає, що будь-які дефекти протоколу не спростовують суті вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, а суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам відповідача, які прямо і опосередковано свідчать про порушення позивачем правил військового обліку, які встановлені законом. Апелянт звертає увагу, що було встановлено факт відсутності у позивача військового квитка офіцера запасу, періодичного медичного обстеження ВЛК в період та під час особливого періоду і в умовах воєнного стану, що є триваючим правопорушенням. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що позивач не довів обставини щодо неправомірності притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 3 статті 210 КУпАП. Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 2024 року уповноваженою особою майором ОСОБА_3 відносно позивача був складений протокол №6312, за змістом якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допустив порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, а саме: несвоєчасне оформлення військово-облікового документу та несвоєчасне проходження військово-лікарської комісії, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с. 63-64). За результатами розгляду протоколу №6312 від 12 вересня 2024 року, тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 , 12 вересня 2024 року винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №6312 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, яке полягає у тому, що в порушенням вимог абз. 5 ст. 10 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року, ОСОБА_1 допустив порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, а саме несвоєчасне оформлення військово-облікового документу та несвоєчасне проходження військово-лікарської комісії (а.с. 62). Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення військовозобов`язаним правил військового обліку в особливий період. Вважаючи, що його було протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не міг вчинити адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП з 2005 року, бо норма ч. 3 ст. 210 КУпАП введена в дію лише 19 травня 2024 року, одночасно із вказівкою на 60-денний строк для уточнення своїх даних щодо військового обліку, що останній зробив 14 липня 2024 року. За висновками суду, притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП неможливе, оскільки закон, який погіршує становище, не має зворотньої дії у часі. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу». Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженим постановами Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016 року та від 30.12.2022 року № 1487. За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період. За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час. За змістом ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Приписами ч.1 ст.210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Частиною 3 статті 210 КУпАП (в редакції чинній на момент складення оскаржуваної постанови) передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст.235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до ст.235 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст.210 КУпАП, віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, від імені яких розглядати справи мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом. Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Стаття 58 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. У своєму рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Окрім того, Конституційний суд України в рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Колегія суддів звертає увагу, що згідно зі ст.8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Таким чином, для правильного вирішення даної справи необхідно встановити, які норми закону врегулювали відповідальність за порушення військового обліку на момент вчинення правопорушення, а не його виявлення, як помилково зазначає суд першої інстанції. Так, адміністративне стягнення було накладено на позивача фактично по двох епізодах порушення правил військового обліку, а саме не проходження ВЛК, починаючи з 2004 року, а також не оформлення військово-облікового документи, починаючи з 2005 року. До набрання чинності Законом України від 09 травня 2024 року № 3696-IX Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», стаття 38 КУпАП, що регулює строки накладення адміністративного стягнення, не встановлювала особливий порядок обчислення строків для правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу. Це питання було врегульоване у частині першій статті 38 КУпАП, яка встановлює, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Зі змісту статті 38 КУпАП вбачається, що початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень. Вказане дає підстави для висновку, що для цілей встановлення строку накладення адміністративного стягнення 2004 та 2005 рік є датою вчинення адміністративного правопорушення. У цій справі відсутні підстави для висновку, що правопорушення, яке інкримінується позивачу, мало триваючий характер, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.07.2019 року в справі №601/952/16. Апеляційний суд наголошує, що на момент вчинення вказаних порушень військового обліку статтею 210 КУпАП було передбачено притягнення до адміністративної відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку (ч.1, розмір штрафу від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період (ч.2, розмір штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). 19.05.2024 року набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 210 КУпАП було доповнено частиною 3, якою передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період (розмір штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) Отже, до 19.05.2024 норми ч.3 ст. 210 КУпАП, за якою позивача притягнули до адміністративної відповідальності, не існувало. В подальшому, було значно посилено адміністративну відповідальність за порушення правил військового обліку в особливий період, а саме встановлений розмір санкції у вигляді штрафу в розмірі 650-1700 грн. збільшився до 17000-25000 грн. Таким чином, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у вересні 2024 року, відповідачем фактично застосовано норму закону, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на приписи ст. 58 Конституції України та ст. 8 КУпАП. При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Повноваження щодо кваліфікації адміністративного правопорушення та визначення розміру штрафу, є дискреційним повноваженням органу (посадової особи) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може перебирати на себе вказані повноваження, оскільки суд контролює виключно дотримання норм чинного законодавства. Таким чином, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню в повному обсязі, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: Г.В. Семенюк Суддя: О.І. Шляхтицький