Постанова 4851 № 480/1154/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2025 р. Справа № 480/1154/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Львівської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Гелета С.М.) від 06.12.2024 року по справі № 480/1154/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст-Груп" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ТОВ "Віст-Груп", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними і скасувати рішення Львівської митниці про корегування митної вартості товарів від 16.01.2024 №UА209000/2024/400015/2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення про коригування митної вартості товарів від 16.01.2024 № UА209000/2024/400015/2 є протиправним, оскільки документів, наданих позивачем, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення є цілком достатньо для підтвердження заявленої митної вартості товару. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 року по справі № 480/1154/24 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним і скасовано Рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 16.01.2024 №UА209000/2024/400015/2. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Костюшка Тадеуша, буд. 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст-Груп" (вул. Привокзальна, 1-А, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 33326775) суму судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що під час здійснення митного оформлення за митною декларацією № 24UA209140001240U7 від 16.01.2023р., (далі МД) було опрацьовано інформацію, що міститься у поданих до митного оформлення документах та встановлено наступне: 1) у гр. 22 ЦМР внесено інформацію щодо відправника товару «відвантажує за дорученням відправника Langowski», але документи, що висвітлюють договірні відносини згаданої фірми із учасниками угоди відсутні; 2) у п. 3.1 розділ 3 Контракту зазначено, що оплата кожної партії товару здійснюється протягом 30 днів із дати, вказаної у транспортному (морському документі), дата складання коносаменту - 31.10.23, надане до митного оформлення платіжне доручення датоване 12.12.23, у розділі «призначення платежу» зазначено - попередня оплата; 3) сума платіжного доручення не відповідає сумі інвойсу, платіжне доручення посилається на два інвойси: № 7478 від 28.10.2023 та № 8552 від 28.10.2023 і оскільки розрахунки за товар проведено згідно 2-х рахунків, неможливо перевірити повноту розрахунку; 4) довідка про транспортні витрати № 191 від 29.12.2023 не засвідчена підписом особи, яка її видала; 5) у довідці № 561 від 18.12.2023 внесена інформація, щодо включення у вартість наступних послуг, а саме - навантажувально-розвантажувальних робіт (перевалка, оформлення документів у порту прибуття, логістичні витрати та зберігання вантажу на складі на території Польщі), проте, відсутні бухгалтерські документи для перевірки числових даних щодо умов оплати. На підставі цього вважає, що не можливо впевнитися у достовірності числових даних. Також посилається на те, що експортна декларація країни відправлення не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару, також, і ця МД не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту, через відсутність в ній дати експорту. Вказує, що із змісту договору транспортного експедирування 03/06-2020 від 01.03.2020 випливає наявність Заявок на перевезення (п. 2.2.6 2.2.8), але заявка до митного оформлення не надана. Посилається на те, що у довідці зазначено маршрут Гданськ-Львів, проте, у ЦМР зазначено місце розвантаження - Суми. Зазначає, що у графах 16 та 23 зазначено що перевізником товару є ТОВ «Віст Груп», і у такому випадку для підтвердження витрат на транспортування надається калькуляція витрат на перевезення, натомість надано довідку, що не дає можливості перевірити правильність нарахування транспортних витрат на перевезення та відповідно числового значення рівня митної вартості товару. У зв`язку з цим вважає, що документи подані до митного оформлення містять розбіжності та не містять всіх відомостей що підтверджують числові значення митної вартості. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД від 13.10.2023р. № UA100100/2023/448133, де митна вартість товару зі схожими характеристиками становить 3,97 дол. США за кг. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що з метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту від 15.12.2021 № 692-UK (а.с. 18), укладеного між ТОВ ВІСТ ГРУП і компанією ANHUI HYY IMPORT AND EXPORT CO., LTD, (Китай), позивачем до Львівської митниці, 16.01.2024 було подано електронну митну декларацію (далі - МД) № 24UA209140001240U7 (а.с. 13), відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України. При поданні МД, позивачем було надано наступні документи (перелік наведений в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.01.2024 № UA209140/2024/000014): Пакувальний лист від 28.10.2023 б/н; Рахунок-фактура(інвойс) від 28.10.2023 №7478; Коносамент від 31.10.2023 GS123102251; Автотранспортна накладна від 08.01.2024 № MRSU3166619; Декларація про походження товару від 28.10.2023 № 7478; Банківський платіжний документ, що стосується товару від 12.12.2023 № 770; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 08.12.2023 № 1244; Документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 03.01.2024 № 191; Документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 10.01.2024 № 03; Документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 18.12.2023 № 561; Прайс-лист виробника товару від 01.10.2023 б/н; Доповнення до зовнішньо-економічного договору № 2 від 31.12.2023; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, від 15.12.2021 № 692-UK; Договір (контракт) про перевезення від 01.03.2020 № 03/06-2020; Копія митної декларації країни відправлення від 28.10.2023 № 310120230516057433 (а.с. 18-37). Відповідач в своєму повідомленні 16.01.2024 № 2442611 зазначив, що декларантом до митного оформлення не подано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення митної вартості, та запропонував додатково надати документи, без конкретної ідентифікації документів та їх доцільності для проведення митних процедур (а.с. 14). Позивачем було надано пояснення щодо неможливості надати витребувані документи у зв`язку з їх фактичною відсутністю і не обов`язковістю складання для проведення розмитнення товару, що імпортується (а.с. 16). Опрацювавши документи, надані при митному оформленні товарів, які надавались за МД від 16.01.2024 № 24UA209140001240U7, відповідач Рішенням про коригування митної вартості товарів від 16.01.2024 № UА209000/2024/400015/2 (а.с. 12) визначив її резервним методом, мотивуючі своє рішення тим, що: "На вимоги митного органу, декларантом додаткових документів не надано. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - третій статті 53 МКУ, заявлену митну вартість зазначених товарів не визнано. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57. Для визначення митної вартості товарів неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, не застосовано метод 26 (ст. 60 МКУ) з причини відсутності митного органу і декларанта інформації про подібні товари; не застосовано методи 2в і 2г з причин відсутності в митного органу необхідних даних з для розрахунку. Використано метод 2ґ. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД від 13.10.2023 №UA100100/2023/448133, де митна вартість товару зі схожими характеристиками становить 3,97 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не здійснювалося.". Не погоджуючись з рішенням Львівської митниці про корегування митної вартості товарів від 16.01.2024 № UА209000/2024/400015/2, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем було запропоновано надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, однак не зазначено, які саме витрати слід підтвердити і в рамках яких законодавчих актів, а тому рішення Львівської митниці про корегування митної вартості товарів від 16.01.2024 № UА209000/2024/400015/21 є протиправним. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України). Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України). Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію). Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України). Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. Крім того, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій. Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, відповідно до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України. При цьому, слід враховувати, що ст. 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16. Судовим розглядом встановлено, що при поданні МД, позивачем (його декларантом) було надано наступні документи (перелік наведений в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.01.2024 № UA209140/2024/000014): Пакувальний лист від 28.10.2023 б/н; Рахунок-фактура(інвойс) від 28.10.2023 №7478; Коносамент від 31.10.2023 GS123102251; Автотранспортна накладна від 08.01.2024 № MRSU3166619; Декларація про походження товару від 28.10.2023 № 7478; Банківський платіжний документ, що стосується товару від 12.12.2023 № 770; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 08.12.2023 № 1244; Документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 03.01.2024 № 191; Документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 10.01.2024 № 03; Документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 18.12.2023 № 561; Прайс-лист виробника товару від 01.10.2023 б/н; Доповнення до зовнішньо-економічного договору № 2 від 31.12.2023; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, від 15.12.2021 № 692-UK; Договір (контракт) про перевезення від 01.03.2020 № 03/06-2020; Копія митної декларації країни відправлення від 28.10.2023 №310120230516057433 (а.с. 18-37). Відповідно до правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 05.05.2022 року у справі № 2040/6019/18, митний орган має право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах Згідно висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 25.08.2023 року у справі № 810/3516/16, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. В межах спірних правовідносин позивач посилається на те, що в ході митного оформлення відповідачу були подані всі необхідні документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився її розрахунок. Разом з тим, 16.01.2024 р. відповідач прийняв Рішення про коригування митної вартості товарів № UA100380/2024/400015/2, яким скоригував митну вартість Товару, імпортованого Позивачем, та склав Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Надаючи оцінку доводам митного органу в частині того, що у гр. 22 ЦМР внесено інформацію щодо відправника товару «відвантажує за дорученням відправника Langowski», але документи, що висвітлюють договірні відносини згаданої фірми із учасниками угоди відсутні, судом встановлено, що в межах спірних правовідносин фірма Langowski є надавачем розвантажувально-завантажувальних послуг в порту Гданськ. Тобто, відбиток печатки фірми Langowski в графі CMR відправник свідчить, що саме Langowski здійснила навантажування контейнеру № МRSU3166619 на напівпричіп автоперевізника в порту Гданськ - складі тимчасового зберігання розвантажних з кораблів контейнерів. При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 2.1.2 договору транспортного експедирування від 01.03.2020 № 03/06-2020, виконавець (ПП ТРАНСКАРГО), укладає від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги та інше. Наведене свідчить про те, що в графу 22 CMR від 29.12.2023 № HASU4544462 внесена інформація щодо відправника товару Langowski як про підприємство, яке надає складські та перевальні послуги в порту Гданськ і дозволяє виїзд автомобільного транспорту після завантаження на нього морського контейнеру, з яким у ПП ТРАНСКАРГО і були господарські відносини, про що повідомив виконавець транспортно-експедиційних послуг в своїй довідці від 18.12.2023 № 561 про вартість послуг з транспортні витрати. Надаючи оцінку доводам митного органу про те, що у п. 3.1 розділ 3 Контракту зазначено, що оплата кожної партії товару здійснюється протягом 30 днів із дати, вказаної у транспортному (морському документі), дата складання коносаменту - 31.10.23, надане до митного оформлення платіжне доручення датоване 12.12.23, у розділі «призначення платежу» зазначено - попередня оплата, колегія суддів зазначає, що згідно додаткової угоди № 1 від 23.10.2023 р. до контракту № 692-UKвід 15.12.2021 р. встановлено строк здійснення оплати 45 календарних днів, починаючі з дня, що йде за датою, вказаною в транспортному (морському) документі, а тому доводи митного органу в цій частині є безпідставними. Щодо доводів митного органу про те, що сума платіжного доручення не відповідає сумі інвойсу, а також про те, що платіжне доручення посилається на два інвойси: № 7478 від 28.10.2023 та № 8552 від 28.10.2023 і оскільки розрахунки за товар проведено згідно 2-х рахунків, неможливо перевірити повноту розрахунку, колегія суддів зазначає, що для розмитнення, декларантом подавався коносамент, в якому було зазначено про наявність двох контейнерів, довідка та рахунок перевізника про здійснення транспортування двох контейнерів, митна декларація країни відправлення, в якій зазначено про відвантаження на адресу позивача двох контейнерів на загальну суму 59286,78 доларів США, що відповідає платіжному дорученню від 12.12.2023 №

770. Так, в графі «призначення платежу» вказано: Prepayment for contract 692-UK of 15/21/2021 for consumer goods, Invoice NO 7478 of 28/10/23, 8552 of 28/10/23. При цьому, суд враховує, що митному органу було достовірно відомо про наявність іншого контейнеру, розмитнення якого проводилось на тому самому митному посту, тією ж посадовою особою митного органу, про що свідчить рішення про коригування митної вартості товарів від 08.01.2024 № UA209000/2024/400006/1, а також інвойс від 28.10.2023 № 8552 та пакувальний лист до цього інвойсу, які долучені до матеріали справи. Що стосується доводів відповідача про те, що довідка про транспортні витрати № 191 від 29.12.2023 не засвідчена підписом особи, яка її видала, суд зазначає, що матеріали справи такої довідки не містять та митним органом не доведено, що така довідка надавалися при здійсненні митного оформлення імпортованого товару. Щодо посилання митного органу на те, що у довідці № 561 від 18.12.2023 внесена інформація, щодо включення у вартість наступних послуг, а саме - навантажувально-розвантажувальних робіт (перевалка, оформлення документів у порту прибуття, логістичні витрати та зберігання вантажу на складі на території Польщі), проте, відсутні бухгалтерські документи для перевірки числових даних щодо умов оплати, колегія суддів зазначає, що під час здійснення митного оформлення товару позивачем (його декларантом) надано надано довідку про транспортні витрати від 18.12.2023 № 561 (а.с. 34) по перевезенню вантажу за маршрутом з порту Нінгбо (Китай) до порту Гданськ в сумі 88150,00 грн, договір транспортного експедирування від 01.03.2020 №03/06-2020 (а.с. 30-33), коносамент в якому зазначено місце завантаження і вивантаження, постачальник та отримувач товару, транспортна організація, що здійснювала морське перевезення, номер контейнеру (а.с. 29), довідка про транспортні витрати від 10.01.2024 № 03 (а.с. 37), рахунок від 08.12.20234 № 1244 (а.с. 35). Колегія суддів зазначає, що законом не визначено доказ (докази), виключно якими імпортер повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому рахунок на оплату транспортних послуг, довідка про транспортні витрати, договір про надання транспортних послуг є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення. Аналогічні висновки щодо законодавчого визначення переліку документів, якими підтверджуються транспортні витрати в межах заявленої імпортером митної вартості товарів викладений у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 по справі № 804/16553/14. Що стосується посилання митниці на те, що експортна декларація країни відправлення не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару, також, і ця МД не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту, через відсутність в ній дати експорту, колегія суддів зазначає, що копія митної декларації країни відправлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до частини 2 статті 53 МК України, а може лише додатково надаватися митному органу виключно у випадку, передбаченому частиною 3 статті 53 МК України за її наявності, проте, відсутність такого документу не впливає на митну вартість, оскільки він не містить відомостей, необхідних для перевірки митної декларації. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 815/6805/17. Що стосується посилання митного органу на спрацювання ризиків АСАУР, що вже свідчить про наявність обґрунтованого сумніву та є підставою для витребування додаткових документів, колегія суддів зазначає, що спрацювання певних профілів ризиків таких систем саме собою не може свідчити про неправильне визначення митної вартості товару декларантом. А наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди раніше випущені товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. Таким правовий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 р. у справі № 814/1043/16. Що стосується посилання суду першої інстанції на те. що при прийнятті митницею рішення про коригування митної вартості товару за основу взято наявну в митниці інформацію, що міститься в ціновій базі ЄАІС про ідентичний товар, митне оформлення якого вже здійснено за резервним методом визначення митної вартості, колегія суддів зазначає, що для митних цілей згідно із положеннями ст. 59 МК України під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики, 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва, 4) виробник. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Відповідно до положень Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказ Мінфіну України від 24.05.2012 № 598: «Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.» Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 р. у справі № 520/10381/2020. Судовим розглядом встановлено, що в графі 33 рішень про коригування митної вартості, що оскаржується, номер та дата митної декларації, яка прийнята в якості джерела для коригування митної вартості, та ціна в доларах США за 1 кг товару, але не міститься посилання на жодні характеристики імпортованого товару. Колегія суддів зазначає, що згідно з описом графи 33 розділу 2 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 р. № 598, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Суд зазначає, що в спірних рішеннях відповідач не зазначив наявну в митного органу інформацію щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів, яка призвела до виникнення таких сумнівів, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. В свою чергу, в межах спірних правовідносин судом встановлено, що позивачем при здійсненні митного оформлення для підтвердження митної вартості окремої поставки товару та її визначення за основним методом - ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), було надано усі документи, передбачені чинним законодавством, зокрема, ч. 2 ст. 53 МК України. Надані документи містять інформацію про товар та його ціну, у сукупності підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. Відповідачем не надано доказів того, що надані позивачем документи містять розбіжності або ознаки підробки, відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також не надано доказів на підтвердження того, що декларант у декларації митної вартості зазначив не усі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснив розрахунок. На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні рішення про коригування митної вартості товару є протиправним та підлягає скасуванню. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17. Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України. Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача надано до матеріалів справи: договір № 04-01/24 від 18.01.2024 про надання професійної правничої допомоги (а.с. 34-41-47); договір № 04-01/1/24 про надання професійної правничої допомоги від 18.01.2024 (а.с. 42-42); ордер на надання правничої (правової допомоги) (а.с. 44); Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на суму 15000,00 грн (а.с. 45). Детально проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов до висновку, що витрати у сумі 15000,00 грн є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, не відповідають критерію розумності витрат, враховуючи, витрачений час адвокатом, а також ринкові ціни адвокатських послуг. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям. Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналізуючи зміст наданих позивачу послуг, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, час витрачений адвокатом, враховуючи суть спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 року по справі № 480/1154/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко