Постанова 4803 № 679/1140/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/933/25 Справа № 679/1140/24 Суддя у 1-й інстанції - Хаустова Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Лідовська А.А. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 вересня 2024 року, ухваленого суддею Хаустовою Т.А., поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу №29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, повне судове рішення складено 02 вересня 2024 року, ВСТАНОВИВ Позивач ОСОБА_1 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів недоотриманої пенсії. Після смерті бабусі ОСОБА_2 позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману за життя спадкодавця пенсію в розмірі 74698,22 грн., з яким вона звернулась до відповідача. Однак відповідач зменшив суму заборгованості до розміру 64493,83 грн., тобто, обмежив суму трьома роками до дня звернення позивача з повним пакетом документів. Залишок суми 10204,39 грн. відповідачем до теперішнього часу не сплачено. Позивач просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на свою користь недоотриману пенсію після бабусі ОСОБА_2 у розмірі 10204,39 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів у виді недоотриманої пенсії задоволені. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в порядку спадкування за законом у виді недоотриманої за життя пенсії ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 10204,39 грн. (десять тисяч двісті чотири грн. 39 коп.). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнуваньГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.). Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону №1058. Пенсійна справа знята з обліку з 01.04.2024 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач зазначає, що обчислення розміру пенсії, що могла бути нарахована, проводиться згідно з частиною другою статті 49 Закону №1058, з урахуванням вимог статті 46 Закону №1058 (не більше ніж за три року до дня звернення за отриманням пенсії). Датою звернення за отриманням пенсії у випадках смерті пенсіонерів є дата звернення визначеного нотаріусом спадкоємця з усіма передбаченими законодавством документами (аналогічні права належали спадкодавцю). Для надання відповіді на лист приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Сохацької О.В. Відповідачем проведено розрахунок сум недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 та у квітні 2024 року надіслана довідка нотаріусу про суму недоотриманої пенсії в розмірі 74 698,22 грн за період з 13.03.2021 по 31.03.2022 з урахуванням вимог частини першої статті 46 Закону №1058. 06.05.2024 із заявою №2393 щодо виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 звернулась позивач - ОСОБА_1 . Враховуючи дату звернення та вимоги частини 1 статті 46 Закону №1058 за результатом розгляду наданих документів нараховано недоотриману пенсію у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 з урахуванням вимог частини 1 статті 46 Закону №1058 в розмірі 64 493,83 грн за період з 05.05.2021 по 31.03.2022. Відповідач вважає, що судом, при розгляді справи, було не в повній мірі досліджено всі обставини справи наведені Управлінням, що призвело до невірного застосування норм та положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 та інших нормативно-правових актів. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку учасників справи в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого 01 квітня 2023 року Металургійним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . 03 травня 2024 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Сохацькою О.В. видане позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , 1938 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з: права власності на грошові кошти невиплачені пенсійні кошти, що були нараховані в період з 13.03.2021 року по 31.03.2022 року в сумі 74 698,22 грн., що підтверджується повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Управління обслуговування громадян Відділу обслуговування громадян №12 (сервісний центр) №0500-0215-8/34778 від 10.04.2024 року. До відзиву відповідачем було надано інформацію з автоматизованої системи нарахування пенсії (Інтегрованої комплексної інформаційної системи (ІКІС) Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_2 , де зазначено про борг з виплати недоотриманої пенсії померлої в розмірі 64 493,83 грн. Різниця між грошовими коштами, зазначеними у свідоцтві про право на спадщину у розмірі 74 698,22 грн. та коштами, які визнає відповідач у розмірі 64 493,83 грн., становить 10 204,39 грн. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2024 року, видане приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Сохацькою О.В., у якому зазначено, що спадщина складається з недоотриманих пенсійних коштів у розмірі 74 698,22 грн., не оспорено та є чинним, а тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у виплаті пенсії спадкодавця спадкоємцю в розмірі 10 204,39 грн. є безпідставною, оскільки позивач успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується з доводами сторони відповідача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. Відповідно до норм ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав є визнання права. У відповідності до положень ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно норм ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно частин першої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Відповідно до норм ст.1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов`язки, суб`єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов`язки є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія. Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім`ї, бажаючих їх отримати. В такому випадку належить застосовувати ст.1227 ЦК України. Згідно зі ст.1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин. Зміст ч.3 ст.52 Закону України №1058-ІУ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Окрім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч.1 ст.91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №1058-IV встановлені вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, а саме виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Судом встановлено, що відповідні рішення про припинення пенсійних виплат померлої ОСОБА_2 з підстав, визначених ст.49 Закону №1058-IV матеріали справи не містять. Таким чином, нормами жодного Закону України, не визначено позбавлення особи права на пенсію, враховуючи обставини, щодо тимчасової окупації частини території Донецької та Луганської областей та втручання в мирне володіння своїм майном, яке було набуте на законних підставах. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Частиною 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що громадянин України за обставин, - визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання. До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Більш того, в законах України, які регулюють питання пенсійного забезпечення відсутня підстава для припинення нарахування та невиплати пенсії - не звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії. Постановами Кабінету Міністрів України №531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення пенсійного забезпечення та виплати пенсії особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Соціальний захист осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях регулює і Закон України від 18 січня 2018 року №2268-УІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Статтею 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Отже, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі №418/2434/18. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Перший протокол ратифікований Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-1V«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. Як зазначено Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні (проживання за кордоном), на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. На теперішній час Україна від зобов`язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала. Відтак, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та норм матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутність у померлої бабусі позивача ОСОБА_2 довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення ООС (АТО), не є підставою для не нарахування їй належних пенсійних виплат за спірний період, оскільки пенсія є його майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу та повинна бути включена до складу спадщини, на яку претендує її онука - позивач ОСОБА_1 , що є її єдиною спадкоємицею, тому відмовивши позивачу у виплаті всієї суми пенсійних виплат належних за життя її бабусі, які не були їй виплачені, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст.18 Конституції України. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про повне задоволення позову, яке відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення виготовлено 05 березня 2025 року. Головуючий: Судді: