Постанова Харківський апеляційний суд № 641/2651/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2025 року м. Харків справа № 641/2651/24 провадження № 22-ц/818/572/25 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П. за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О. сторони справи: позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харків від 24 вересня 2024 року ухвалене у складі судді Музиченко В.О. - ВСТАНОВИВ: В квітні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент Банк» ( надалі Банк) звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту станом на 07.04.2024 у розмірі 139257,97 грн, з яких 106796,86 грн - заборгованість за кредитом та 32461,11 грн - заборгованість по відсоткам.. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.07.2019 між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК». За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у анкеті - заяві відповідач підтвердив, що підписана ним анкета - заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає договір про надання банківських послуг. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, однак відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, на вимоги про погашення заборгованості не реагує, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, що підлягає стягненню в примусовому порядку. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2024 року, позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 24.06.2021 року у сумі 139 257,97 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн, а всього 142285 грн 97 коп. Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог та неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору щодо повернення позичених грошових коштів. Не погодившись з рішенням суду представник Лисенко А.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що правовідносини між позивачем та відповідачем не оформлені належним чином, а тому не можна вважати, що між сторонами було укладено кредитний договір на зазначених позивачем умовах. Надані позивачем документи не можна вважати кредитним договором, також матеріали справи не містять відомостей, що відповідач була ознайомлена з тією редакцією Умов та правил які надав позивач. Позивачем не надано доказів підтвердження факту передачі грошових коштів, у вигляді кредиту, незаконно нараховані проценти, які не обумовлені в двосторонньому порядку, а тому штучно збільшено суму заборгованості. Відповідач вносила грошові кошти на погашення заборгованості, однак Банк незаконно врахував їх на погашення відсотків, замість тіла кредиту. Суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення про стягнення неіснуючої заборгованості. У відзиві на апеляційну скаргу від 08.11.2024 року позивач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволені апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Вважає, що суд повно та всебічно встановив обставини у справі та зробив обґрунтований висновок про доведення факту укладення між сторонами договору кредиту відповідно до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Відповідачка підтвердила під розпис факт ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та зобов`язалась в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості , боржник користувалась кредитом відповідно до узгоджених між сторонами умов, проте свого обов`язку повернути кредит разом з нарахованими процентами не виконала. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 11.07.2019 ОСОБА_1 власноруч підписала анкету заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК». При цьому ОСОБА_1 засвідчила, що вона ознайомилася та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, зобов`язується виконувати ці Умови та Правила і регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Акцент-Банку www.a-bank. com.ua ( а.с. 9). Відповідно довідки за картами, ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видана картка № НОМЕР_2 , строком дії до грудня місяця 2024 ( а.с. 26). Відповідно до довідки за лімітом, АТ «Акцент-Банк» встановлено ОСОБА_1 наступні розміри ліміту: 11.07.2019 - 3000,00 грн, 22.07.2019 150000 грн, 12.08.2019 18000 грн, 17.01.2020 33000 грн, 22.04.2020 48000 грн, 16.06.2020 500000 грн, 17.01.2022 60000 грн, 01.03.2022 39387 грн, 01.03.2022 106 800 грн ( а.с. 27). Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, відповідач за кредитним договором має заборгованість, яка станом на 07.04.2024 року становить 139257,97 грн, та складається з заборгованості за кредитом у розмірі 106796,86 грн; заборгованості по відсоткам у розмірі 32461, 11 грн ( а.с. 5 8). Як вбачається із виписки по картці, відповідач впродовж 2019 - 2024 років активно користувалася кредитною карткою, нею систематично вносились кошти на погашення заборгованості ( а.с. 11 - 25). До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів користування кредитною карткою, які відповідачем не підписано та Паспорт споживчого кредиту за програмою « Кредитна картка» підписаний ОСОБА_1 з номера телефону ( а.с. 29 - 36, 10). Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банка або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістомстатті 1056 - 1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Однак, матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідачка, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, ознайомилась і погодилась саме з цими Тарифами та Умовами , а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першоїстатті 634ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, який є в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11.07.2019 шляхом підписання заяви-анкети, в якій відсутня базова процентна ставка. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» відсотків у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 11.07.2019, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першоїстатті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третійстатті 509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина першастатті 11 Закону України від 12травня1991 року № 1023-XII « Про захист прав споживачів »(далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першоїстатті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Акціонерне товариство «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 333/36/18 (провадження № 61-11081св19) тощо. Також, колегія зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11.07.2019 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другоїстатті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту. З наданого Акціонерним товариством «Акцент-Банк» розрахунку вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно з умовами обслуговування рахунків фізичної особи, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальником, та його заборгованості. Крім того, як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 106 679,86 грн Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки банком також нараховувались проценти на заборгованість за кредитом. ОСОБА_1 неодноразово вносила кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені нею кошти розподілялись банком на погашення процентів, які передбачені Умовами обслуговування рахунків фізичної особи, що відповідачем не підписані, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим заборгованість зростала. При цьому, як вбачається з виписці по картці ОСОБА_1 банком також здійснювалось автоматичне списання відсотків, списання (без зазначення, що саме списується), щомісячні платежі, що теж враховано ним як заборгованість за тілом кредиту, однак не є фактично такою. З виписки по картці вбачається, що ОСОБА_1 сплатила на користь банку за користування кредитом у період з 19.07.2019 по 01.04.2024 суму у розмірі 105 638,23 грн, а загальний залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 106 796,86 грн. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки банком також нараховувались проценти на заборгованість за кредитом. ОСОБА_1 неодноразово вносила кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені ним кошти розподілялись банком на погашення процентів, які передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг у банку, що відповідачем не підписані, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим заборгованість зростала. Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти, що дорівнюють різниці між 106 796,86 грн та 105 638,23 грн., тобто 1158,63 грн в добровільному порядку Акціонерному товариству «Акцент-Банк» не повернуті, вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що тіло кредиту є неповністю погашеним, що є підставою для стягнення з відповідача фактичного отриманих та використаних коштів та відмови у задоволенні в іншій частині, адже домовленості про сплату відсотків за користування коштами та інших платежів підписана відповідачем анкета-заява не містила. Що стосується паспорту споживчого кредиту, колегія суддів до уваги його не приймає, оскільки вказана позивачем форма ідентифікації клієнта не свідчить про підписання договору за допомогою електронного підпису, форма якого визначена Законом України «Про електронний цифровий підпис». Стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20(провадження № 61-14545сво20) дійшла висновку про те, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту». Суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно дост.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частин. Проте, оскільки судова колегія дійшла до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні в частині суми що підлягає стягненню. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.). Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У зв`язку зі зміною рішення суду, суд апеляційної інстанції відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову. Як убачається з матеріалів справи, при подачі позовної заяви Акціонерне товариство «акцент-банк» сплатило судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Оскільки позовні вимоги задоволено на 98,92% то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 32,70 грн (3028 х 92,98) З матеріалів справи вбачається, що апелянт, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, сплатив 4542 грн судового збору. Апеляційна скарга задоволена на 98,92%. Таким чином, з позивача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 4492,44 грн (4542х98,92%) за подачу апеляційної скарги. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 32,70 грн, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4492,94 грн, то відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, з Акціонерного Товариства «Акцент Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4460,24 грн (4492,94-32,70) судового збору. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова 24 вересня 2024 року змінити в частині стягнутої суми. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного Товариства «Акцент Банк» (ЄДРПОУ:14360080) заборгованість кредитним договором № б/н від 24.06.2021 року у розмірі 1158 ( одна тисяча п`ятдесят вісім) грн 63 коп. Стягнути з Акціонерного Товариства «Акцент Банк» (ЄДРПОУ:14360080) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 4460 (чотири тисячі чотириста шістдесят) грн 24 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 03 березня 2025 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Н.П.Пилипчук