Постанова 4824 № 381/5550/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 381/5550/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12214/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Кононовій Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Володимира Олеговича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2024 року (суддя Ковалевська Л.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, ГУ НП в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, встановив: у грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 245 660грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 14 березня 2020 року слідчим СВ Фастівського ВП ГУ НП в Київській області були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020110310000306 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. 23 березня 2020 року прокурором Фастівської місцевої прокуратури Київської області йому було повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, а 30 березня 2020 року прокурором був затверджений обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні, який 14 квітня 2020 року направлено до Фастівського міськрайонного суду Київської області. Згідно пред`явленого обвинувачення, 14 березня 2020 року близько 01:00 год. він, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , вирішив незаконно збагатитись за рахунок викрадення чужого майна. За версією обвинувачення, він, реалізовуючи свій умисел, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, з метою власного незаконного збагачення за рахунок чужого майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, відкрив незачинену хвіртку та шляхом зриву навісного замка проник до вказаного будинку, звідки таємно викрав бензопилу «ShtilMS180», вартість якої, відповідно до висновку експерта становить 2 633,33грн, та з території подвір`я таємно викрав сокиру вартістю 80грн, що належать ОСОБА_2 . Після цього, згідно обвинувального акту, він з місця події втік, розпорядившись викраденим на власний розсуд та спричинивши ОСОБА_2 майнової шкоди на загальну суму 2 713,33грн. Позивач посилався на те, що вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року залишено без змін. Позивач стверджував, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, незаконного перебування під слідством, необхідності явки на допити, судові засідання, звернення за правовою допомогою, він зазнав моральних страждань, у його родині виникли негаразди, авторитет був підірваний, у зв`язку з чим він не міг влаштуватись на роботу та піти на строкову службу до Збройних Сил України. Крім цього, його батько - ОСОБА_3 є учасником бойових дій та брав участь у проведенні антитерористичної операції на сході України у 2015-2016 роках, однак через притягнення його до кримінальної відповідальності, їх з батьком стосунки погіршились, оскільки батько хотів аби він теж пішов на військову службу. Крім цього, його батько є інвалідом ІІ групи, а притягнення його до кримінальної відповідальності негативно вплинуло на стан здоров`я його батька. Позивач зазначав, що він перебував під слідством та судом з моменту повідомлення йому про підозру, тобто з 23 квітня 2020 року, до набрання вироком суду законної сили, тобто до 12 квітня 2023 року, що становить 36 місяців та 20 днів. Відтак, оскільки законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, то розмір моральної шкоди обраховується, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, яка становить 6 700грн. Таким чином, розмір завданої йому моральної шкоди становить 245 660грн. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Гавриленко В.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві. У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУ НП України в Київській області - Чубинський В.С. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на обґрунтування того, що внаслідок перебування під слідством відбулись кардинальні чи суттєві зміни в перебігу життєвих подій, було спричинено тривалий психологічний дискомфорт чи штучне обмеження у плануванні можливостей, погіршилась його репутація, та загалом завдало певної моральної шкоди, отже доводи позивача слід вважати голослівними. У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Київської обласної прокуратури Ігор Грабець просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що позовна заява та апеляційна скарга не містять доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача у ході здійснення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження № 12020110310000306, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань, тощо. Також позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування, прокуратури в ході здійснення досудового розслідування чи судового розгляду вказаного кримінального провадження. Прокурор вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні № 12020110310000306 органи прокуратури діяли у відповідності з вимогами КПК України, будь-які процесуальні дії посадових осіб органу досудового розслідування чи прокуратури не оскаржувались та не визнавались незаконними, а ухвалення судом виправдувального вироку не може безумовно свідчити про незаконність дій органів досудового розслідування та прокуратури. Також, на думку прокурора не заслуговують на увагу доводи позивача, що притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством і судом спричинило моральні страждання та інші негативні наслідки, перелічені позивачем, оскільки жоден з них не підтверджений належними та допустимими доказами. Прокурор стверджує, що позивач зробив необґрунтований розрахунок моральної шкоди, оскільки строк перебування останнього під слідством та судом тривав з 23 квітня 2020 року по 24 січня 2022 року, тобто з моменту повідомлення позивачу про підозру і до ухвалення виправдувального вироку, оскільки стадія кримінального переслідування закінчується прийняттям судом першої інстанції виправдувального вироку, так як з цього моменту особа набуває статусу виправданого. ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гавриленко В.О., будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.43,44, 49, 50-51), двічі у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Направлена на електронну пошту Київського апеляційного суду 26 листопада 2024 року заява ОСОБА_1 , залишена апеляційним судом без розгляду, так як не підписана електронно-цифровим підписом. Державна казначейська служба України, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги через систему «Електронний суд» (с.с.45, 52), двічі свого представника у судове засідання не направила, причини його неявки суду не повідомила. Враховуючи вказані обставини та відповідно до положень ст. 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність вищезазначених осіб. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника Київської обласної прокуратури - Мацієвської О.В. та представника ГУ НП в Київській області - Чубинського В.С., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 14 березня 2020 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 1202011030000306 за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки), поєднаного з проникненням в житло, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. 23 березня 2020 року прокурором Фастівської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_4. було повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, а 30 березня 2020 року прокурором був затверджений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , який 14 квітня 2020 року направлено для розгляду до Фастівського міськрайонного суду Київської області. Вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року позивача ОСОБА_1 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (с.с. 29 -38 т.1) Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року залишено без змін (с.с. 39-45 т. 1). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 повинна бути держава в особі органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, які позивачем не були включені до кола відповідачів, а Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у даній справі. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем у якості відповідача не зазначена Держава, хоча прохальна частина позовної заяви містить вимоги про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України. Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. У статті 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода. Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону. Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, зазначено, « що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.» Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, він перебував під слідством та судом з 23 березня 2020 року до 12 квітня 2023 року (36 місяців 20 днів), до набрання вироком суду законної сили, був вимушений з`являтися на допити, у судові засідання, звертатися за правовою допомогою, у нього погіршилися стосунки з батьком, він не зміг піти на військову службу. Виходячи з викладеного, просив стягнути на його користь 245 660грн моральної шкоди на підставі частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (як відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом). Колегія суддів вважає, що доводи позивача про завдання йому моральної шкоди незаконним обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, яке не було доведено органами досудового розслідування та прокуратури під час судового розгляду, знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи, а відтак позивач має правові підстави для відшкодування завданої йому моральної шкоди. На час звернення з даним позовом мінімальна заробітна плата складала 6 700грн, тому, враховуючи час перебування під слідством та судом, визначений позивачем розмір моральної шкоди, відповідає положенням ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». З приводу належного відповідача у даній справі, колегія суддів зазначає про наступне. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21. З огляду на вказане помилковим є розмежування судом першої інстанції відповідальності держави як боржника у деліктних правовідносинах і відповідальності органу державної влади, який у відносинах із позивачем міг спричинити завдання останньому шкоди. Органи державної влади, зокрема прокуратури України або Державної казначейської служби України, або Міністерства внутрішніх справ України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказала, що «належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є саме держава як учасник цивільних відносин. При цьому вона бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, бо Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача». Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивачем правильно визначено, що належними відповідачами за його позовними вимогами є ГУ НП в Київській області та Київська обласна прокуратура, які є представниками Держави у даному спорі. Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21). Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивачем позов пред`явлено до неналежних відповідачів, та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, які були доведені позивачем та ґрунтувалися на нормах матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Володимира Олеговича задовольнити. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на відшкодування моральної шкоди 245 660грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук