Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/4490/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2550/25 Справа № 199/4490/24 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Космачевської Т.В., Агєєва О.В., розглянувши без повідомлення учасників справи у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (суддя першої інстанції Михальченко А.О.), В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення до 30 грудня 2024 року. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу зупинено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права та вказує на те, що наданий сторонам строк для примирення тривалістю лише два місяці не відповідає принципу задекларованого сімейним ті процесуальним законодавством щодо вжиття судом всіх заходів задля збереження сім`ї, як основного та важливого інституту суспільства. ОСОБА_1 просив ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року про зупинення провадження у справі та надання строку для примирення подружжя скасувати та направити для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо зупинення провадження у справі. Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про зупинення провадження у справі, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Надаючи подружжю строк для примирення два місяці районний суд обґрунтовано вважав, що для прийняття мір по примиренню подружжя вказаний строк буде достатнім. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам дано роз`яснення, що передбачене статтею 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті. Згідно частини сьомої статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Пунктом 4 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення. Згідно пункту 3 частини першої статті 253 ЦПК України у випадках, встановлених пунктом 4 частини першої статті 251 цього Кодексу, провадження у справі зупиняється до закінчення строку для примирення, визначеного судом. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час розгляду справи з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому її розгляду. Отже, якщо у справі про розірвання шлюбу суд дійде висновку про необхідність надання подружжю строку для примирення, який не може перевищувати шести місяців, суд відповідно до імперативної вказівки пункту 4 частини першої статті 251 ЦПК України зобов`язаний зупинити провадження у справі на цей строк. У даному випадку суд першої інстанції визнав можливим примирення сторін, оскільки відповідач звернувся до суду з відповідною заявою та зупинив провадження у справі на строк, що не перевищує встановлений частиною сьомою статті 240 ЦПК України. Колегія суддів наголошує, що надання судом строку для примирення подружжя не суперечить моральним засадам суспільства, не є примушуванням сторін до спільного проживання, втручанням у їх приватне життя, порушенням норм моралі, конституційних прав позивача та принципу добровільності шлюбу. Незгода відповідача з наданим судом строком не є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Відповідачем не обґрунтовано за яких саме підстав цього часу недостатньо для примирення подружжя. Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що за наданий судом першої інстанції строк відповідач взагалі не вчинив будь-яких дій направлених на примирення з позивачем. Позивач у наданій суду заяві заперечувала щодо надання більшого строку на примирення. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі у зв`язку з наданням подружжю строку для примирення є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи та є обґрунтованими. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни ухвали - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду слід залишити без змін. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)., Керуючись статтями 367- 369, 374,375, 381- 384 ЦПК України,апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Халаджи Т.В. Космачевська О.В. Агєєва