Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 607/23696/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/23696/24 пров. № А/857/1069/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року, ухвалене суддею Кунцьо С.В. у м. Тернополі у порядку письмового провадження у справі № 607/23696/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: 04 листопада 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АВ №00000868 від 07.10.2024 та закрити справу про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог покликається на відсутність у його діях складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 132-1 КУпАП. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності доказів використання позивачем спеціального колісного транспортного засобу контейнеровоза для перевезення контейнера із відповідним маркуванням. Відсутність контейнеру підтверджується і фотознімками, зробленими під час фіксації факту порушення. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Постановою Кабінету Міністрів від 11.02.2015 №103 затверджено «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті», відповідно до п. 1, пп. 29 п. 5 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 жовтня 2024 року головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Є.В. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серії АВ №00000868, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 гривень. Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 27 вересня 2024 року о 19 год. 00 хв. за адресою Н-07, км 191+578, Сумська область, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб марки «MAN TGS 24.480», державний номерний знак НОМЕР_1 ; відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених п.22.5 Правил дорожнього руху України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 11,375 % (4,55 тонн), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП. Грищук Р.С., вважаючи постанову серії АВ №00000868 від 07.10.2024 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування та закриття провадження у справі. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами того, що транспортний засіб під час перевезення вантажу не використовувався за призначенням саме як контейнеровоз. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Статтею 33 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам, затвердженим у встановленому порядку. Обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством. Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1.1 ПДР України - ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пунктом 1.10 ПДР визначено, що габаритно-ваговий контроль - це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю. Пунктом 22.5 ПДР передбачено, що рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують для типів транспортних засобів для автомобільних доріг державного значення: двовісний автомобіль (тягач) з двовісним напівпричепом 36 т, двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 т, трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом 40 т, двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 42 т, трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 т, двовісний або трьохвісний автомобіль з двовісним або трьохвісним причепом - 40 т; навантаження на строєні осі, в тому числі транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, якщо відстань між осями 1,3 м або менше -21 т; понад 1,3 до 1,4 м 24 т. Пунктом 1.10 ПДР визначено, що габаритно-ваговий контроль - це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю. Частиною другою статті 132-1 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%. Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013). При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції. Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення. Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»). Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень. В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України). Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі. На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17). Згідно постанови серії АВ № 00000868 від 07.10.2024 суть встановленого відповідаче порушення полягає у допущенні позивачем, як відповідальною особою, руху транспортного засобу марки «MAN TGS 24.480», державний номерний знак НОМЕР_1 із перевищенням параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 11,375 % (4,55 тонн), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон. Звідси, об`єктивна сторона порушення визначена у перевищенні максимальної фактичної маси транспортного засобу на 11,375 % (4,55 тонн), у зв`язку з чим прийнято рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. У розділі «Результати автоматичної фіксації транспортного засобу в момент учинення адміністративного правопорушення» оскаржуваної постанови зазначено фактичні зафіксовані параметри транспортного засобу марки «MAN TGS 24.480», державний номерний знак НОМЕР_1 : кількість вісей 6 шт., спарені колеса 3 вісь; відстань між вісями 1-2: 2807 мм, 2-3: 1064 мм, 3-4: 4833 мм, 4-5: 1304 мм, 5-6: 1290 мм; навантаження на вісь 1 7000 кг, 2 5050 кг, 3 9450 кг, 4 9650 кг, 5 9150 кг, 6 9200 кг, загальна маса 49500 кг. Висота 3,718 м., ширина 2,524 м., довжина 14,55 м. Також зафіксована загальна маса транспортного засобу, що виміряна з урахуванням похибки 44550 кг. З наведеного вбачається, що головний спеціаліст відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Є.В. ідентифікувала транспортний засіб марки «MAN TGS 24.480», державний номерний знак НОМЕР_1 як трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом, у зв`язку із чим прийшла до висновку про дозволену максимальну масу такого транспортного засобу 40 тонн для доріг державного значення. Згідно доводів позивача, при здійсненні процедури зважування автоматичні ваги не беруть до уваги тип транспортного засобу, вагові показники якого фіксуються. Також зауважив, що після переобладнання в контейнеровоз напівпричіпу марки «Wilcox TM1000», державний номерний знак НОМЕР_2 було здійснено відповідну реєстрацію даного переобладнання в сервісному центрі МВС. Надаючи правову оцінку таким доводам, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1174 від 27.12.2019 (далі - Порядок №1174). Згідно з пунктом 2 Порядку №1174 автоматичний пункт фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті (далі - автоматичний пункт) - комплекс технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу в русі, визначених пунктом 12 цього Порядку, з одночасною його фотозйомкою, відеозаписом (за наявністю) та ідентифікацією за державним реєстраційним номером. Інформаційно-телекомунікаційна система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - інформаційно-телекомунікаційна система) - система комплексних взаємопов`язаних методів і засобів збирання, збереження, обробки та надання даних про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті та підсистем взаємодії з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, Реєстром адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та іншими інформаційними та інформаційно-телекомунікаційними системами МВС, Агентства відновлення, відповідних державних органів, національного оператора поштового зв`язку, а також з телекомунікаційними мережами операторів, провайдерів телекомунікацій; Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (пункт 7 Порядку №1174). Згідно з пунктом 11 Порядку №1174 автоматичними пунктами фіксуються правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до пункту 12 Порядку №1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи. Пунктами 14, 15 Порядку №1174 встановлено, що інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих. Метадані повинні містити дані про: засоби вимірювальної техніки - назва засобу вимірювальної техніки та його умовне позначення, серійний номер, найменування виробника, рік виготовлення, метрологічні характеристики, найменування власника засобу вимірювальної техніки, документи про відповідність та/або результати повірки (дата повірки, строк дії повірки); місце фіксації (кілометр + метр, географічні координати); найменування автомобільної дороги загального користування, вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; дату і час фіксації здійснення вимірювання, смугу руху, напрямок руху, максимальне дозволене навантаження на вісь, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу), категорію транспортного засобу, тип транспортного засобу згідно з пунктом Г.2 додатка Г ДСТУ 8824:2019 Автомобільні дороги. Визначення інтенсивності руху та складу транспортного потоку, повну масу транспортного засобу, ширину, висоту, довжину, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількість коліс) на вісі); фотографії транспортного засобу - фронтальна, фотографія державного номерного знака транспортного засобу, фотографія державного номерного знака причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу), оглядова фотографія із зображенням розпізнаного державного номерного знака; відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт (за наявності). У постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на даній ділянці автомобільної дороги (пункт 17 Порядку №1174). Отже, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою, зокрема, на автомобільному транспорті може здійснюватися, зокрема, шляхом встановлення на автомобільних дорогах автоматичних пунктів - комплексу технічних засобів, що здатні в автоматичному режимі, зокрема, вимірювати загальну масу транспортного засобу; визначати кількість осей транспортного засобу; вимірювати навантаження, що припадають на кожну вісь транспортного засобу тощо. Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ІІ «Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі», затвердженої Наказом Міністерства інфраструктури України №512 від 27.09.2021, (далі - Інструкція) уповноважена посадова особа розглядає справи про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, які передбачені частиною 2 статті 122-2, частинами 2 та 3 статті 132-1 КУпАП (далі - адміністративні правопорушення). Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем оброблення таких правопорушень в Державній службі України з безпеки на транспорті. Уповноважена посадова особа здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення шляхом опрацювання інформаційного файлу системою фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система), необхідного для об`єктивного розгляду справи та винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі (далі - постанова). У разі якщо адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122-2, частинами 2, 3 статті 132-1 КУпАП, зафіксоване в автоматичному режимі, уповноважені посадові особи встановлюють особу, зазначену у частині 1 статті 14-3 КУпАП за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Пунктом 3 Розділу ІІ Інструкції встановлено, що під час опрацювання матеріалів інформаційного файлу та встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Державної служби України з безпеки на транспорті, уповноважена посадова особа виносить сформовану системою в автоматичому режимі постанову без складання протоколу про адміністративне правопорушення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, оформлюється відповідно до додатка 1 до цієї Інструкції. Додатком № 1 до вказаної Інструкції установлено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі повинна містити суть адміністративного правопорушення, опис обставин, установлених під час розгляду справи, а також допустимі габаритно-вагові параметри транспортних засобів для проїзду на даній ділянці автомобільної дороги, а зокрема: марку, модель, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорія транспортного засобу, тип транспортного засобу, повна маса транспортного засобу, ширина, висота, довжина, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей), фактична міжосьова відстань, фактична шинність (кількість коліс) на вісі, виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги. Системний аналіз наведених вище норм, дає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що Інструкцією №512 визначено лише форму постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, яка оформляється відповідно до додатка 1 до цієї Інструкції, однак, вимоги до змісту самої постанови не встановлені. Ця форма визначає перелік інформаційних даних, які можуть міститися у постанові, в залежності від обставин вчинення порушення. Судом встанолено, що транспортний засіб марки «MAN TGS 24.480», державний номерний знак НОМЕР_1 (спеціалізований вантажний сідловий тягач) рухався із напівпричепом марки «Wilcox TM1000», державний номерний знак НОМЕР_2 . Так, оскаржувана постанова, відповідно до вимог пункту 17 Порядку №1174, містить пряме зазначення про те, що позивач допустив перевищення загальної маси транспортного засобу на конкретну (вказану у постановах) кількість відсотків, при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон. Однак, оскаржувана постанова не містить повних відомостей про транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак), оскільки не містить відомостей про напівпричеп-контейнеровоз, що не відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Оскаржувана постанова не містить виміряних з урахуванням похибки вагових параметрів транспортних засобів, які перевищили нормативні вагові параметри, встановлені саме для контейнеровозів. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що спірним в межах цієї справи є застосування до транспортних засобів параметрів, передбачених для контейнеровоза. Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 напівпричіп марки «Wilcox TM1000», державний номерний знак НОМЕР_2 є спеціалізованим напівпричіпом Н/ПР - контейнеровозом, повна маса 39000 кг, маса без навантаження 5000 кг. Граничне обмеження загальної маси для відповідного типу транспортних засобів з напівпричепом (контейнеровозом) встановлено на рівні 44 тонн. Відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 14.01.1997 №363 «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (далі - Наказ №363) дано визначення н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій-контейнерів. Також, Наказом №363 наведено визначення вантажного контейнера як одиницю транспортного обладнання багаторазового використання, призначеного для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (внутрішній об`єм дорівнює 1 куб.м і більше). Таким чином, саме відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами того, що транспортний засіб під час перевезення вантажу не використовувався за призначенням саме як контейнеровоз. Ба більше, враховуючи факт проведеної державної реєстрації даного напівпричепу як контейнеровоза, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач у межах спірних правовідносин мав класифікувати транспортний засіб саме як контейнеровоз. Натомість, оскаржувана постанова не містить виміряних з урахуванням похибки вагових параметрів транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові параметри, встановлені саме для контейнеровозів. Підсумовуючи наведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП України. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. В силу частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею ст. 286 КАС України. Так, відповідно до ч. 3 цієї статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Оскільки за відсутності належних доказів в діях ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не встановлено наявності події та складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 132-1 КУпАП, що в розумінні п.1 ст.247 КУпАП є обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не може нести адміністративну відповідальність за порушення пунктів 22.5 Правил дорожнього руху України. На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії серії АВ №00000868 від 07.10.2024 із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року у справі № 607/23696/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний