Постанова 4851 № 480/10675/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2025 р. Справа № 480/10675/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 01.01.2025, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко, м. Суми, по справі № 480/10675/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 30.11.2021 року по 08.05.2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2022,2023 рік; матеріальної допомоги за 2022, 2023 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні; грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткової відпусток; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні); - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 30.11.2021 року по 08.05.2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 рік; матеріальної допомоги за 2022, 2023 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні; грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткової відпусток; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Зазначено, що недоліки необхідно усунути шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку за період з 19.07.2022 до 08.05.2023. На зазначену ухвалу 25.12.2024 представником позивача було надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 30.11.2020 по 08.05.2023. Вважає, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії і додані до неї документи в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язння Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 08.05.2023; грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 рік; матеріальної допомоги за 2022, 2023 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні; грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткової відпусток; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - повернуто позивачу. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що про порушення свого права позивач дізнався 06.11.2024, та саме з цієї дати починається початок перебігу процесуального строку. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 4 цієї статті, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу з Сумського окружного адміністративного суду. Матеріали оскарження ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 надійшли до суду апеляційної інстанції 26.02.2025. На підставі положень ч.2 ст.312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржувану ухвалу та повертаючи позовну заяву позивачу в частині позовних вимог щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 19.07.2022 до 08.05.2023 місячного грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 08.05.2023; грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 рік; матеріальної допомоги за 2022, 2023 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні; грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткової відпусток; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, суд першої інстанції виходив з того, що вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, а отже позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 123 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. У відповідності до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Відповідності до ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов`язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до пунктів 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Враховуючи те, що спірним питанням, є наявність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення із цим позовом до суду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що вказана стаття не містить норми, яка б встановлювала строк звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Разом із тим, така норма містилася в статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), яку і слід було застосовувати в частині строку звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22. Так, частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2023 року) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22. Відповідно до п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексом законів про працю України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Колегія суддів зазначає, що карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, та закінчився 30.06.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651. Тож встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду був продовжений пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22. Таким чином, обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається з наступного дня після припинення дії карантину, а саме: з 01.07.2023 і завершується 02.10.2023. З матеріалів справи встановлено, що з цим адміністративним позовом позивач звернувся до суду 12.12.2024, тоді як останнім днем строку звернення до суду (з урахуванням частини шостої статті 120 КАС України) є 02 жовтня 2023 року. Отже, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, встановлений законом. Колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Колегія суддів вважає, що оскарження особою будь-якої бездіяльності суб`єкта владних повноважень не дає підстав такій особі порушувати встановлений кодексом строк звернення до суду, оскільки строк звернення до суду обчислюється з дати, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися (мала таку можливість) про допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень, а не з дати, коли особа перестала очікувати на усунення суб`єктом владних повноважень такої бездіяльності. В постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан який діє на даний час. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону №389-VIII). Діяльність судів, органів та установ системи правосуддя в умовах воєнного стану регламентовано статтею 12-2 цього Закону, за приписами якої в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. За правилами статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Відтак, позивач мав можливість безперешкодно реалізувати своє право на звернення до суду як шляхом подання позовної заяви безпосередньо через канцелярію суду, так і шляхом направлення позовної заяви до суду по пошті або через систему «Електронний суд». Колегія суддів зазначає, що необізнаність позивача про складові грошового забезпечення, які йому виплачувались під час проходження служби та інші суми, які б мали бути нараховані та виплачені йому при звільненні, свідчить лише про його пасивну поведінку та байдужість до власних прав та обов`язків, за наявності об`єктивної можливості дізнатися про складові грошового забезпечення, які йому виплачувались та інші суми при звільненні, їх розмір та підстави виплати або невиплати. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. На думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Така правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 1.380.2019.005964. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступив від попередніх висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а (щодо легалізації триваючого правопорушення у випадку залишення позовної заяви без розгляду), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (щодо початку перебігу строку звернення після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду). Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 також вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Таким чином, наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки не є такими, що не залежали від волевиявлення позивача, а отже не можуть бути визнані судом поважними. В клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивачем не зазначено обставини та не надано відповідних доказів щодо об`єктивної неможливості звернення до суду у період строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України. Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, з огляду на дату звернення позивача з даним позовом (12.12.2024) та відсутність поважної причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанцій про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, у вказаній частині позовних вимог не навівши при цьому поважних причин. За приписами п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення про повернення позовної заяви в частині позовних вимог. Отже, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви (частини позовних вимог) у відповідності до п.9 ч. 4 ст.169 КАС. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 у справі №480/10675/24 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 312, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 по справі № 480/10675/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін