Постанова Волинський апеляційний суд № 161/8605/24

Справа № 161/8605/24 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/108/25 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., секретаря Черняк О.В. з участю: представника позивача Носкова О. М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 адвоката Носкова Олександра Миколайовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2024 року, В С Т А Н О В И В: 03.05.2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав. Позовна заява обґрунтованатим, що під час її перебування у незареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 у них народилась спільна дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, після народження дитини відповідач одразу перестав цікавитись її життям та розвитком. Донька з народження зареєстрована за місцем проживання відповідача, останній відмовляється зняти її з місця реєстрації. Вказує, що дитина фактично весь час проживає з нею, вона самостійно займається її вихованням, піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. На даний час вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 .. Зазначає, що ОСОБА_3 з донькою не спілкується, не цікавиться нею, не проявляє до неї батьківської турботи, не відвідує її та не турбується про її фізичний та духовний розвиток. Враховуючи наведене, просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з відповідача судовий збір. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду,представник позивача ОСОБА_2 адвокат Носков О. М. подав апеляційну скаргу, в якій вважає судове рішення незаконним і необґрунтованим, таким, що ухвалене судом з порушенням норм матеріального права та з недотриманням норм процесуального права. Батько дитини ОСОБА_3 не займається вихованням, не забезпечує харчування, медичного догляду, лікування своєї дитини, не спілкується з донькою та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, причому робить це свідомо, вважаємо, що є всі підстави для позбавлення його батьківських. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення представника позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, позивачем не надано належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх обов`язків щодо виховання малолітньоїдочки, а також, що таке рішення відповідатиме інтересам дитини. З цим висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, зважаючи на таке. Судом встановлено, що сторони по справі є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 7). В обґрунтування заявлених позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим вона ставить питання перед судом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх спільної дитини. Так, рішенням виконавчого комітету Рожищенської міської ради № 8/7 від 14.08.2024 року було затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Рожищенської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 39-41). Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ст. 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Сімейним кодексом України (далі - СК України) у ст. 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно із ч. ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Пунктами 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та допускається лише у виняткових випадках і тоді, коли змінити безвідповідальне ставлення батьків щодо виховання дітей, спілкування з ними неможливо, і лише за наявності винної поведінки таких батьків. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція прав людини) (п. 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», п. 49 рішення у справі «Хант проти України»). Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється ст. 8 Конвенції прав людини і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним. Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано ст. 8 Конвенції прав людини. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої та малолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (ст. ст. 1, 9 Конвенції про права дитини). Статтею 8 Конвенції прав людини гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 02.11.2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20); від 02.12.2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20) та інші. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Наданий позивачем висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Рожищенської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », затверджений рішенням виконавчого комітету Рожищенської міської ради № 8/7 від 14.08.2024 року, складений без об`єктивної оцінки обставин справи, лише зі слів позивачки, висновок фактично зроблений лише з покликанням на те, що відповідач не з`являється на виклики в орган опіки і піклування, а отже не спростовує відсутність наведених вище доказів і позбавляє можливості оцінити викладені у ньому обставини, на предмет всебічності, повноти, об`єктивності та безпосередності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки докази, надані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу як позбавлення батьківських прав саме в інтересах дитини. Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. У справі відсутні відомості про застосування органами у справах дітей заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків, відновлення психоемоційних зв`язків дитини з ним, вжиття заходів щодо збалансування інтересів батька й дочки. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дочки сторін зберегти зв`язок з батьком, не позбавляючи відповідача батьківських прав. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення батька батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_6 , з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечить нормам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 адвоката Носкова Олександра Миколайовича залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2024 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 лютого 2025 року. Головуючий Судді :