Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/24411/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2025 р. Справа № 520/24411/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., повний текст складено 21.11.24 по справі № 520/24411/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №204250007942 від 27.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області врахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження військової служби з 16.10.1986 по 07.01.1989; до пільгового стажу період роботи з 10.05.1989 по 03.05.2000 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - з 19.06.2024. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №204250007942 від 27.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що зарахування до пільгового стажу певних періодів роботи можливе лише у разі надання підприємством відповідної довідки, оскільки тільки підприємство на підставі первинних документів визначає умови і характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, найменування списків або їхні номери, куди включається цей період роботи. Звертає увагу, що вік позивача - 55 років 11 місяців 16 днів; страховий стаж становить 32 роки 02 дні; пільговий стаж становить 15 років 04 місяці 05 дні. Вказує, що за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди: робота в колгоспі «Маяк», згідно запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з 15.09.1986 по 03.05.2000, оскільки не надано уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані трудодні. Період зараховано частково з дати реорганізації (20.10.1993). Для зарахування зазначеного періоду необхідно надати належним чином оформлені довідки про підтвердження наявного трудового стажу; період проходження військової служби з 16.10.1986 по 07.01.1989 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки запис не повний (відсутня дата видачі документа). Для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період служби, видану на підставі первинних документів або військовий квиток. Вважає, що Головним управлінням прийнято правомірне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону №1058, оскільки згідно наданих до заяви документів зарахований пільговий стаж становить тільки 15 років 04 місяці 05 дні при необхідному - 20 років. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою від 19.06.2024 про призначення дострокової пенсії за віком. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №204250007942 від 27.06.2024, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії, в зв`язку із відсутністю необхідного стажу. У спірному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період проходження військової служби з 16.10.1986 по 07.01.1989 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки запис неповний (відсутня дата видачі документа). Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період служби, видану на підставі первинних документів або військовий квиток. Вказано, що згідно доданих документів право на пенсійну виплату відповідно до пункту 9 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж на посаді тракториста-машиніста. Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, ініціював даний спір. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №204250007942 від 27.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком, що підлягає скасуванню. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області врахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження військової служби з 16.10.1986 по 07.01.1989, до пільгового стажу період роботи з 10.05.1989 по 03.05.2000, суд першої інстанції виходив з їх передчасності, оскільки відповідачем під час розгляду заяви позивача не було вчинено заходів, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для з`ясування обставин наявності у позивача спірного трудового стажу. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII. Згідно з п. «в» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. Відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. Таким чином, головними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є виконання робіт на посаді тракториста-машиніста, безпосередня зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, досягнення відповідного віку, а також наявність кількості відповідного стажу. Згідно зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. За приписами п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 25.04.2019 у справі №593/283/17. Зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду в Львівській області №204250007942 від 27.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком встановлено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період проходження військової служби з 16.10.1986 по 07.01.1989 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки запис неповний (відсутня дата видачі документа). Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період служби, видану на підставі первинних документів або військовий квиток. Вказано, що згідно доданих документів право на пенсійну виплату відповідно до пункту 9 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж на посаді тракториста-машиніста. Надаючи правову оцінку вказаним підставам для відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів проходження військової служби та роботи позивача, колегія суддів звертає увагу, що записами військового квитка НОМЕР_2 підтверджено проходження позивачем військової служби з 16.10.1986 по 07.01.1989. Разом з тим, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 25.09.1986 містить запис про початок проходження позивачем військової служби з 15.10.1986. Посилання пенсійного органу на відсутність дати видачі військового квитка НОМЕР_2 , як на підставу для неврахування спірного періоду до страхового стажу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач не може відповідати за правильність та повноту оформлення документу, заповнення якого не відноситься до його компетенції. Так, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а. Колегія суддів зазначає, що наявність сумнівів у відповідача, згідно принципу офіційності, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду проходження військової служби до стажу, однак не можуть нівелювати відомості військового квитка НОМЕР_2 та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею страхового стажу. При цьому, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є обов`язком пенсійного органу, тобто перекладання тягаря доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неналежне виконання пенсійним органом свого обов`язку щодо перевірки відомостей, зазначених у поданих документах не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на отримання належної їй пенсії. Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №240/6201/23, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді даної справи. Отже, доводи відповідача щодо недостовірності наданих відомостей про період проходження військової служби з 16.10.1986 по 07.01.1989 згідно військового квитка НОМЕР_2 , відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю, оскільки пенсійним органом не надано жодних доказів на підтвердження проведення та результатів перевірки відомостей щодо спірного періоду позивача. Також, в оскаржуваному рішенні зазначено, що згідно доданих документів право на пенсійну виплату відповідно до пункту 9 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж на посаді тракториста-машиніста. При цьому, пенсійним органом в оскаржуваному рішенні не зазначено, який саме період роботи позивача на посаді тракториста-машиніста не зараховано та з яких правових підстав. У відзиві на позов та апеляційній скарзі відповідач зазначає, що за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи в колгоспі «Маяк», згідно запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з 15.09.1986 по 03.05.2000, оскільки не надано уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані трудодні. Період зараховано частково з дати реорганізації (20.10.1993). Для зарахування зазначеного періоду необхідно надати належним чином оформлені довідки про підтвердження наявного трудового стажу. Згідно з ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексу - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі по тексту - Основні Положення). Відповідно до п.п. 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. Поряд з цим, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі по тексту - Інструкція №162). Відповідно до п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає. Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Отже, позивач не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на нього не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній. За наведених обставин, суд зазначає, що надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії копія трудової книжки серії НОМЕР_1 у достатній мірі підтверджує період його трудової діяльності в колгоспі «Маяк». У матеріалах справи міститься архівна довідка від 21.05.2024 №01-19/48, видана КП Петропавлівської сільської ради «Трудовий архів», якою підтверджено, що позивачем відпрацьовано вихододнів: 1986 рік 47; 1989 рік 193; 1990 рік 272; 1991 рік 294; 1992 рік 289; 1993 рік 264 (в т.ч. 19 днів відпустки); 1994 рік 276; 1995 рік 282; 1996 рік 266; 1997 рік 283; 1998 рік 238 (в т.ч. 13 днів без збереження заробітної плати); 1999 рік 271; 2000 рік 290; 2001 рік 291; 2002 рік

269. Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження не виконання позивачем у відповідні роки встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі без поважних причин, з огляду на що до стажу мали враховуватися час роботи за фактичною тривалістю, тобто фактично відпрацьовані дні згідно трудової книжки. Суд зазначає, що обов`язку додаткового доведення факту відпрацювання позивачем днів трудової участі в колгоспі законодавчо не встановлено, а відтак відповідний стаж мав бути врахований відповідачем. Отже, наведені пенсійним органом мотиви не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у колгоспі «Маяк», слід визнати безпідставними. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №204250007942 від 27.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком не відповідає загальним вимогам, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, а саме критеріям обґрунтованості та вмотивованості, відповідно до яких пенсійний орган мав навести переконливі та зрозумілі мотиви його прийняття, зокрема в частині зазначення висновків про не зарахування періодів роботи позивача на посаді тракториста-машиніста. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення №204250007942 від 27.06.2024 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №204250007942 від 27.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Доводів щодо незгоди з розміром задоволених судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу апеляційна скарга відповідача не містить. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 по справі № 520/24411/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий