Постанова 4820 № 607/16890/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2025 року м. Хмельницький Справа № 607/16890/22 Провадження № 22-ц/820/89/25 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , представниці відповідачки ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2024 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2024 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення боргу. ОСОБА_4 зазначив, що 5 лютого 2021 року між ним і ОСОБА_9 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі попередній договір), за яким ОСОБА_9 зобов`язався продати, а позивач купити житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами по АДРЕСА_1 (далі житловий будинок) і земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 6125281700:02:001:1777, розташовану в селі Великі Гаї, Тернопільського району, Тернопільської області, та призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (далі земельна ділянка). Сторони зобов`язалися протягом строку до 5 квітня 2021 укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна на умовах, передбачених попереднім договором. До підписання попереднього договору позивач сплатив ОСОБА_9 у рахунок забезпечення виконання зобов`язання за цим договором кошти в сумі 280 000 грн (224 000 грн за житловий будинок, 56 000 грн за земельну ділянку), проте 5 квітня 2021 року ОСОБА_9 не виконав умови попереднього договору. Відтак згідно з пунктом 7 попереднього договору в ОСОБА_9 виникло зобов`язання повернути позивачу кошти в сумі 1 120 000 грн, а саме 280 000 грн сплачених ним у рахунок виконання зобов`язання та 840 000 грн 10% від ціни продажу нерухомого майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, а тому позивач пред`явив вимоги до його спадкоємців. Спадщину після смерті ОСОБА_9 прийняли ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які зобов`язані солідарно погасити борг. Оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, то вони повинні сплатити йому 358 445 грн 65 коп. інфляційних нарахувань за період з 6 квітня 2021 року по 31 жовтня 2022 року і 54 772 грн 60 коп. трьох процентів річних за період з 6 квітня 2021 року по 21 листопада 2022 року. За таких обставин ОСОБА_4 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на свою користь 1 120 000 грн авансу за попереднім договором, 358 445 грн 65 коп. інфляційних нарахувань, 54 772 грн 60 коп. трьох процентів річних. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 1 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_4 в частині позовних вимог до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 9 травня 2024 року, в позові відмовлено. Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 9 травня 2024 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що станом на 5 квітня 2021 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 не були укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, внаслідок чого зобов`язання за попереднім договором припинились, а сплачена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 сума фактично є авансом і підлягала поверненню. Водночас ОСОБА_4 не подав суду оригінал попереднього договору та не обґрунтував поважність причин його відсутності, що свідчить про повернення позивачем ОСОБА_9 цього договору як боргового документа під час розрахунку з повернення останнім сплачених за попереднім договором коштів. Отже, ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами наявність у ОСОБА_9 на момент смерті зобов`язання перед ним з повернення коштів і відшкодування збитків, а тому це зобов`язання не увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_9 та не перейшло до спадкоємців останнього. Ухвалюючи додаткове рішення, суд керувався тим, що адвокатка Магдич О.О. надавала відповідачці ОСОБА_2 правничі послуги в суді першої інстанції, внаслідок чого та понесла обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. Оскільки в позові ОСОБА_4 відмовлено, то ці витрати мають бути покладені на нього. Відтак із урахуванням принципів розумності та співмірності з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід присудити витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. Постановою Верховного Суду від 2 жовтня 2024 року постанову Тернопільського апеляційного суду від 9 травня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції керувався тим, що попередній договір є одним із різновидів договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Суди першої та апеляційної інстанції помилково ототожнили попередній договір із борговою розпискою, повернення якої кредитором боржнику (відсутність її у кредитора) свідчить про виконання зобов`язання. Отже, вирішуючи спір, суди не врахували, що відсутність оригіналу попереднього договору у позивача не свідчить про відсутність в ОСОБА_9 зобов`язань з повернення грошових коштів. Водночас ОСОБА_9 вчиняв дії, спрямовані на реалізацію визначеного сторонами договору купівлі-продажу майна, що не було враховано судами під час розгляду справи. Висновки, якими суди обґрунтували відмову у задоволенні позовних вимог, є помилковими, а тому під час розгляду справи суди належним чином не встановили обставин справи, не з`ясували, яка із сторін договору ухилялася від укладення основних договорів купівлі-продажу, чому такі договори не були укладені та чи є правові підстави для стягнення грошових коштів з відповідача. Розпорядженням голови Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року справу передано на розгляд Хмельницького апеляційного суду. Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційних скарг В апеляційних скаргах ОСОБА_4 просить скасувати основне та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на свою користь суму авансу за попереднім договором у розмірі 1 120 000 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 358 445 грн 65 коп., суму трьох процентів річних у розмірі 54 772 грн 60 коп. і відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про підтвердження розміру судових витрат. При цьому ОСОБА_4 послався на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційні скарги мотивовані тим, що договори купівлі-продажу нерухомого майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 не були укладені з вини останнього, внаслідок чого відповідачі як спадкоємці ОСОБА_9 зобов`язані повернути ОСОБА_4 аванс згідно з умовами попереднього договору, а також сплатити йому інфляційні нарахування та три проценти річних. Суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача обов`язок по доказуванню факту невиконання ОСОБА_9 зобов`язання за попереднім договором, неправомірно ототожнив цей договір із борговою розпискою та помилково дійшов висновку про повернення ОСОБА_9 отриманих коштів. Впродовж усього розгляду справи ОСОБА_2 не подала суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а тому ОСОБА_4 не зміг довести необґрунтованість і неспівмірність заявлених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у їх стягненні. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а основне та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на їх законність та обґрунтованість. ОСОБА_5 не висловила своєї позиції щодо апеляційної скарги. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду не відповідають. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково. Суд першої інстанції не врахував норми статей 526, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), неправильно витлумачив норми статей 629, 635, 1218 ЦК України, застосував норми статті 545 ЦК України, які не поширюються на спірні правовідносини, та не дотримався приписів статей 81, 89 ЦПК України. У зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржувані рішення суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення. Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_9 . 23 січня 2004 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений Тернопільською районною нотаріальною конторою (зареєстровано в реєстрі за №1-81), яким усе своє майно заповів ОСОБА_2 . 15 жовтня 2020 року ОСОБА_9 склав новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Берешем С.М. (зареєстровано в реєстрі за №3505), яким усе своє майно заповів ОСОБА_5 5 лютого 2021 року між ОСОБА_9 (продавець) і ОСОБА_4 (покупець) укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Бадер Л.В. (зареєстровано в реєстрі за №123), за яким ОСОБА_9 зобов`язався продати та передати ОСОБА_4 , а той купити та прийняти від ОСОБА_9 житловий будинок і земельну ділянку, протягом строку до 5 квітня 2021 року укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна на умовах, передбачених даним договором (пункт 1 попереднього договору). Пунктами 5 і 6 попереднього договору сторони визначили, що: продаж житлового будинку буде вчинено за 7 000 000 грн з урахуванням коштів в сумі 224 000 грн, які сплачені покупцем до моменту підписання даного договору продавцю в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, кошти в сумі 6 776 000 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю в строк до 5 квітня 2021 року; продаж земельної ділянки буде вчинено за 1 400 000 грн з урахуванням коштів в сумі 56 000 грн, які сплачені покупцем до моменту підписання даного договору продавцю в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, кошти в сумі 1 344 000 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю в строк до 5 квітня 2021 року. Згідно з пунктами 7 і 8 попереднього договору якщо договори купівлі-продажу не будуть укладені протягом строку, встановленого в пункті 1 даного договору, з вини продавця продавець зобов`язується повернути покупцю кошти, сплачені ним в рахунок виконання зобов`язання, в сумі 280 000 грн, а також 10% від ціни продажу нерухомого майна, тобто від 8 400 000 грн, а саме 840 000 грн. Якщо договір купівлі-продажу не буде укладений протягом строку, встановленого в пункті 1 даного договору, з вини покупця, то сума забезпечення виконання зобов`язання, отримана продавцем за даним договором, залишається у продавця. За змістом пункту 10 попереднього договору зобов`язання, встановлене даним договором, припиняється, якщо договори купівлі-продажу не будуть укладені протягом строку, встановленого в пункті 1, пункті 5, пункті 6 даного договору. 5 червня 2021 року ОСОБА_4 висунув ОСОБА_9 вимогу про укладення договору купівлі-продажу домоволодіння на умовах попередніх домовленостей, зокрема зняти з реєстрації місця проживання сторонніх (відмінних від власника майна) осіб і продати йому домоволодіння за вказаною у попередньому договорі ціною. До визначеного у попередньому договорі терміну ОСОБА_9 і ОСОБА_4 не уклали договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, при цьому ОСОБА_9 не повернув ОСОБА_4 280 000 грн сплаченої ним суми грошового забезпечення. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Протягом шести місяців з часу відкриття спадщини ОСОБА_5 та ОСОБА_2 подали Тернопільській районній державній нотаріальній конторі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 . 24 травня 2022 року ОСОБА_4 пред`явив свої вимоги щодо виконання зобов`язання за попереднім договором до спадкоємців ОСОБА_9 , направивши Тернопільській районній нотаріальній конторі претензію кредитора. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року у справі №607/10326/22, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року, визнано недійсним заповіт ОСОБА_9 , який посвідчений 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Берешем С.М. на користь ОСОБА_5 . Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Із положень частини першої статті 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України). Статтею 570 ЦК України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як унормовано частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). В силу статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Із положень статті 1282 ЦК України слідує, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів. Зобов`язання за договором, повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства. Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором. У разі прострочення боржником грошового зобов`язання настають наслідки такого прострочення у виді нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних від простроченої суми. Ці нарахування входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 січня 2021 року (справа №686/6823/14-ц) зазначив, що попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов`зання, може бути передбачена відповідальність сторін з того, чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. За змістом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року (справа №296/10217/15-ц), зобов`язання з повернення авансу належить до грошового зобов`язання, а його прострочення тягне за собою нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних від цієї суми. Спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Об`єктом спадкування можуть бути лише права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає перед кредитором за боргами спадкодавця лише в межах вартості одержаного ним у спадщину майна незалежно від того, чи отримав він свідоцтво про право на спадщину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі 175/4367/15-ц). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_9 і ОСОБА_4 уклали в нотаріальній формі попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. В рахунок забезпечення виконання зобов`язання за основним договором, а також в рахунок часткової оплати вартості нерухомого майна ОСОБА_4 передав ОСОБА_9 280 000 грн. Сторони зобов`язалися укласти основні договори купівлі-продажу в строк до 5 квітня 2021 року. Протягом указаного строку між ОСОБА_9 і ОСОБА_4 не були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сплачена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 сума є фактично авансом і підлягає поверненню позивачу. Водночас суд першої інстанції помилково ототожнив попередній договір із борговою розпискою, повернення якої кредитором боржнику (відсутність її у кредитора) свідчить про виконання зобов`язання. При цьому суд не врахував, що відсутність оригіналу попереднього договору у ОСОБА_4 не свідчить про відсутність в ОСОБА_9 зобов`язання з повернення грошових коштів. ОСОБА_4 висував ОСОБА_9 вимогу про виконання умов попереднього договору, а той, у свою чергу в судовому порядку намагався зняти з реєстрації відсутніх мешканців житлового будинку з метою його продажу. Отже, як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_9 вчиняли дії, спрямовані на реалізацію визначеного сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна. Натомість, у справі відсутні належні та достатні докази про те, з чиєї вини такий договір не був укладений, а тому ОСОБА_4 має бути повернута лише сума авансу 280 000 грн. З огляду на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року у справі №607/10326/22 заповіт ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 визнано недійсним, то ОСОБА_2 як єдина спадкоємиця ОСОБА_9 повинна відповідати за боргами спадкодавця в межах вартості одержаного нею у спадщину майна (житлового будинку та земельної ділянки). Оскільки ОСОБА_5 не набула право на спадщину після смерті ОСОБА_9 , то вона не може відповідати за боргами спадкодавця. Отже з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 280 000 грн авансу. І ОСОБА_9 , і ОСОБА_2 прострочили виконання грошового зобов`язання з повернення ОСОБА_4 авансу, внаслідок чого ОСОБА_2 повинна сплатити позивачу: - 89 611 грн 41коп. інфляційних нарахувань за період з 6 квітня 2021 року до 31 жовтня 2022 року (280000?1,007?1,013?1,002?1,001?0,998?1,012?1,009?1,008?1,006?1,013?1,016? ?1,045?1,031?1,027?1,031?1,007?1,011?1,019?1,025=369 611,41-280000); - 13 693 грн 15 коп. трьох процентів річних від простроченої суми за період з 6 квітня 2021 року до 21 листопада 2022 року (595 днів) (280000?3%?595:365). 3.Висновки суду апеляційної інстанції При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та не дав належної оцінки зібраним доказам, а тому ухвалені ним рішення не можуть залишатися в силі. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 280 000 грн авансу, 89 611 грн 41 коп. інфляційних нарахувань, 13 693 грн 15 коп. трьох процентів річних. Позов ОСОБА_4 у частині вимог до ОСОБА_5 не підлягає задоволенню. Щодо судових витрат Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Статтею 1 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VІ) встановлено, що судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру, сплачується судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За змістом підпунктів 6 і 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а за подання касаційної скарги на рішення суду у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Як передбачено частиною третьою статті 4 Закону №3674-VI, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Із положень статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що судовий збір і витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог. Позов ОСОБА_4 заявлено з ціною 1 533 218 грн 25 коп. (1120000,00+358445,65+54772,60) та задоволено на суму 383 304 грн 56 коп. (280000,00+89611,41+13693,15), тобто на 25% (383304,56?100:1533218,25). ОСОБА_4 поніс витрати зі сплати судового збору: 12 405 грн за подання позову (2481?5), 14 886 грн за подання апеляційної скарги (2481?5?150%?0,8), 19 848 грн за подання касаційної скарги (2481?5?200%?0,8), - а тому з ОСОБА_2 на його користь слід присудити ці витрати в розмірі 11 784 грн 75 коп. ((12405+14 886+19 848)?25%). На підставі договору №14 про надання правової допомоги від 1 березня 2022 року (т. 1 а.с. 214) адвокатка Магдич О.О. надавала ОСОБА_2 професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції. За умовами цього договору вартість послуг визначається за погодженням сторін в залежності від характеру та тривалості справи (пункт 4.1). Замовник вносить оплату авансом до моменту або в момент складення акту приймання-передачі виконаних робіт. Повний розрахунок повинен бути проведений не пізніше 3-х днів з моменту завершення розгляду справи в суді відповідної інстанції (пункт 4.2). Із акту приймання-передачі виконаних адвокатом та оплачених замовником послуг з надання правової допомоги у справі №607/16890/22 від 25 січня 2024 року (т. 1 а.с. 216) адвокатка Магдич О.О. надала ОСОБА_2 юридичні послуги в суді першої інстанції у виді: вивчення судової практики, підготовки відзиву на позов з додатками, збирання та подання документів (18 годин робочого часу) вартістю 9 000 грн; ознайомлення з матеріалами справи та їх аналізу, підготовки та подання процесуальних документів (13 годин робочого часу) вартістю 6 500 грн; аналізу зібраних і досліджених доказів, пояснень інших учасників процесу, підготовки до виступу в судових дебатах (19 годин робочого часу) вартістю 9 500 грн; участі в судових зсіданнях (5 годин робочого часу) вартістю 5 000 грн. Сторони узгодили вартість правових послуг у сумі 30 000 грн. Із акту приймання-передачі виконаних адвокатом та оплачених замовником послуг з надання правової допомоги у справі №607/16890/22 від 9 травня 2024 року (т. 2 а.с. 80) адвокатка Магдич О.О. надала ОСОБА_2 юридичні послуги в суді апеляційної інстанції у виді: вивчення судової практики, підготовки відзивів на апеляційні скарги, збирання та подання документів (18 годин робочого часу) вартістю 9 000 грн; участі в судових зсіданнях (від 1 до 2 годин робочого часу) вартістю 2 400 грн. Сторони узгодили вартість правових послуг у сумі 11 400 грн. Місцевий та апеляційний суди правомірно керувались тим, що розмір указаних витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а також витраченим адвокатом часом на надання послуг. У зв`язку з цим обґрунтованим розміром витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу є 10 000 грн у суді першої інстанції та 5 000 грн у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд погоджується з такими висновками. Оскільки позов ОСОБА_4 задоволено на 25%, то позивач має відшкодувати ОСОБА_2 11 250 грн витрат на професійну правничу допомогу ((10000+5000)?75%). Враховуючи вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає можливим звільнити ОСОБА_4 від сплати ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 534 грн 75 коп. (11784,75-11250,00). Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, ухвалив: Апеляційні скарги ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2024 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат між сторонами змінити. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на корить ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 280 000 гривень авансу, 89 611 гривень 41 копійку інфляційних нарахувань, 13 693 гривні 15 копійок трьох процентів річних, а всього 383 304 гривні 56 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на корить ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 534 гривні 75 копійок судового збору. У решті позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 лютого 2025 року. Судді: О.І. Ярмолюк Л.М. Грох Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Кунець Н.Р. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 19