Ухвала ККС ВС № 760/9835/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого2025 року м. Київ справа № 760/9835/24 провадження № 51-736ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року про відмову у відкритті провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 9 липня 2024 року, встановив: Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ухвалою від 9 липня 2024 року залишив без задоволення скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна в межах кримінального провадження № 22023101110000169 від 20 лютого 2023 року. Розглядаючи цю скаргу, слідчий суддя встановив, що майно, на поверненні якого наполягає володілець, не має статусу тимчасово вилученого, оскільки входило до переліку майна, визначеного ухвалою слідчого судді Солом`янськогорайонного суду м. Києва від 9 січня 2024року на підставі якої працівники органу досудового розслідування провели слідчу дію, обшук. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню. Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі адвокат просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд ухвалив рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження всупереч приписам Конституції України та кримінального процесуального закону, якими гарантовано право апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, яка не передбачена КПК, а також не враховано висновки Верховного Суду та Європейського суду з прав людини з цього питання. Водночас, касатор обґрунтовуючи свою позицію посилається на судове рішення ухвалене Верховним Судом від 23 січня 2024 року у справі № 569/19829/21. Мотиви Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав. Однією з основних засад судочинства, які закріплено в Конституції України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129). Проте, як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст. 129 Основного Закону держави гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК визначає, у яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)». Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Разом з тим забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Зазначений конституційний припис надає законодавцю певну свободу розсуду: або передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд у процесі розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 5-р/2020). За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд. Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК. Статтею 310 КПК передбачено, що скарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку. Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 цього Кодексу. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, вказаними положеннями не передбачено. Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (ухвала від 09 липня 2024 року) та касаційної скарги і доданих до неї документів, ухвала слідчого судді місцевого суду, якою залишено без задоволення вказану вище скаргу ОСОБА_5 , була постановлена в порядку ст. 303 КПК, а тому, з огляду на положення статей 307, 309 цього Кодексу, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. З оскаржуваної ухвали апеляційного суду видно, що цей суд встановив, що апеляційну скаргу подано на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, у зв`язку з чим на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовив у відкритті апеляційного провадження. За правилами ч. 4 ст. 399 КПКсуддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Отже, суд апеляційної інстанції, установивши, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, і відмовивши у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону. З приводу посилань адвоката на правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справа № 569/19829/21, варто зауважити, що обставини у вищевказаній справі не є релевантними обставинам у провадженні, яке перебуває на розгляді, оскільки у ньому мова йде про скасування арешту майна. Таким чином, твердження касатора про те, що апеляційний суд незаконно відмовив у відкритті апеляційного провадження, суперечать наведеним положенням кримінального процесуального закону, правовим висновкам, викладеним у рішеннях Конституційного Суду України та усталеній судовій практиці Верховного Суду. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження постановлена відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Оскільки з касаційної скарги та доданої до неї копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Касаційний кримінальний суд вважає за необхідне відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 9 липня 2024 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3