Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/11550/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/11550/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Коверзнева Д.В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : 22.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича, яким просив: - визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича щодо винесення постанови від 09.11.2023 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з позивача основної винагороди у сумі 2618,52 доларів США та 2900,22 грн. на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича; - визнати протиправною та скасувати постанову від 09.11.2023 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з позивача основної винагороди у сумі 2618,52 доларів США та 2900,22 грн. на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича; - зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича винести постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 09.11.2023; - стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича на користь позивача 552,90 грн., які він безпідставно отримав за його рахунок. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Враховуючи, що позивач виконав умови додаткової угоди та сплатив борг, тому у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції виходив з того, що постанова приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича про відкриття виконавчого провадження та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження винесені відповідачем у межах повноважень, визначених законом, та відповідають встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень. Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції. У судовому засіданні, що проходило в режимі відеоконференції, позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що на підставі заяви приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля В.О. та постанови про стягнення з боржника основної суми винагороди від 11.06.2020 № 62322042, приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.11.2023 № НОМЕР_1 про стягнення з позивача основної винагороди у сумі 2618,52 доларів США та 2900,22 грн. (а.с. 40-41). Також 09.11.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. винесено постанову № НОМЕР_1 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника суму витрат в розмірі 552,90 грн. (а.с. 126 зворот - 127). Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження та про стягнення мінімальних витрат в розмірі 552,90 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вищезазначені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження це як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно частини 1 статті 13 Закону № 1404-ІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 18 Закону № 1404-ІІІ визначені обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців. Зокрема частиною 1 встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. А пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-ІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Разом з тим, за приписами частини першої статті 42 Закону № 1404-ІІІ кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до вимог статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання). З огляду на викладені норми закону, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при надходженні до приватного виконавця заяви стягувача та виконавчого документа, приватний виконавець повинен прийняти одне з двох рішень: постанову про відкриття виконавчого провадження або повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. В свою чергу, частиною четвертою статті 4 Закону також регламентовано вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу. На стадії відкриття виконавчого провадження приватний виконавець не має ані повноважень, ані можливості перевірити обгрунтованість вимог виконавчого документа. Так, до відповідача разом із заявою стягувача Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича надійшла постанова про стягнення з боржника основної суми винагороди від 11.06.2020 № 62322042 на виконання. Тому, з огляду на приписи ст. 4 Закону № 1404-ІІІ, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що приватний виконавець на стадії відкриття виконавчого провадження мав усі законні підстави відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення з боржника основної суми винагороди, при цьому, доказів скасування чи втрати чинності даної постанови матеріали справи не містять. При цьому, колегія суддів наголошує, що обгрунтування позовної заяви та апеляційної скарги фактично зводиться до незгоди позивача із постановою приватного виконавця про стягнення з боржника основної суми винагороди, а не спірної постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак, як вірно було зауважено судом першої інстанції, в межах даної справи позивачем не оскаржується постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної суми винагороди від 11.06.2020 № 62322042. У даній справі, фактичними мотивами, які спонукали позивача звернутись з цим позовом до суду, стала незгода з розміром основної суми винагороди, яка підлягає стягненню. Проте, постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної суми винагороди є окремим виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаної постанови, має наслідком стягнення з боржника вже визначеної суми. За вказаних обставин, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що постанови про відкриття виконавчого провадження та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження винесені відповідачем у межах повноважень, визначених законом, та відповідають встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень. Інші вимоги позивача є похідними, тому також не підлягають задоволенню, оскільки з урахуванням даних обставин у справі вчиненні відповідачем відповідно до чинного законодавства. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав у приватного виконавця для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та правомірності прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Отже, висновок суду першої інстанції щодо не обґрунтованості позовних вимог є правильними. Таким чином, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України. Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін та учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 195, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 р. - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Колегія суддів: О.В. Карпушова О.В. Епель В.В. Файдюк