Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 539/5659/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2025 р. Справа № 539/5659/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Алтухова О.С., вул. Монастирська, 17, м. Лубни, Лубенський, Полтавська, 37500, повний текст складено 19.12.24 по справі № 539/5659/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 10 грудня 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1550 від 31.10.2024, якою його ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, адміністративну справу закрити. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 грудня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишено без руху. Позивачеві у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху усунути недоліки позовної заяви у відповідності до вимог ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення повернуто позивачу. Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не вручалась, поштовим зв`язком не направлялась, що підтверджується відомостями зазначеними в постанові №1550 від 31.10.2024 року. Вказав, що ОСОБА_1 дійсно особисто отримав копію протоколу № 1550 від 29.10.2024, в якому зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год. 30 хв. 31 жовтня 2024 року. Разом з тим, 31 жовтня 2024 року вранці у позивача піднявся артеріальний тиск, що супроводжувалося сильним запамороченням, слабкістю, нудотою та загальним поганим самопочуттям. Зважаючи на такий стан, він одразу прийняв необхідні медичні препарати для зниження тиску. Однак полегшення не настало одразу, що змусило його залишатися вдома для відновлення свого стану. Через зазначені обставини ОСОБА_1 не зміг особисто з`явитися на розгляд адміністративного протоколу. Для захисту прав та інтересів чоловіка дружина ОСОБА_1 мала намір бути присутньою на засіданні. Однак дружину не допустили до участі. Після зазначених подій, враховуючи порушення своїх прав, позивач звернувся до адвоката. Адвокатом Макеєвим Д.В. у відповідь на адвокатський запит листом отримано 25.11.2024 року копію постанови №1550 від 31.10.2024 року. До суду позивач звернувся 06 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скрагу не скористався. На підставі ч. 2 ст. 312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, встановила наступне. Матеріалами справи встановлено, що 31 жовтня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову №1550, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, за ч.3 ст. 210-1 КУпАП Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява від 18.12.2024 не може свідчити про виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, оскільки наведені причини пропуску строку звернення до суду не є поважними. Колегія суддів не погоджується з вказаною ухвалою, враховуючи наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами. Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975 р., "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 р.). Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Згідно з ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до п. 2 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст. 289 Кодексу України про адміністративне правопорушення). Згідно з ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Судовим розглядом встановлено, що постановою №1550 від 31.10.2024 по справі про адміністративне правопорушення на позивача накладено штраф у розмірі 17000 грн. за порушення ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка винесена за відсутності ОСОБА_1 , та йому не вручена, що підтверджується копією оскаржуваної постанови, яка міститься в матеріалах справи. Зі змісту апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що позивач не зміг прибути на розгляд справи про адміністративне правопорушення 31.10.2024 об 11:30 год., через погане самопочуття. Між тим, апелянт зазначив, що адвокат на свій запит отримала спірну постанову тільки 25.11.2024. З приводу викладеного вище, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано питання належного повідомлення особи про притягнення її до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, через що суд дійшов передчасного висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду. Також колегія суддів зазначає, що судом першої інстанці не вказано дату, з якої починається відлік часу, а саме протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови). Крім того, відповідачем по справі належних та допустимих доказів в підтвердження належного повідомлення позивача про винесення у відношенні нього постанови №1550 від 31.10.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності, до суду також не надано. Отже, судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви позивачу не надано оцінки вищевказаним обставинам, у зв`язку з чим зроблено передчасний висновок, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. У справі "Bellet v. France" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Таким чином, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції на підставі ст.320 КАС України підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.12.2024 по справі № 539/5659/24 - скасувати. Адміністративну справу № 539/5659/24 направити до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк