Постанова Дніпровський апеляційний суд № 229/3356/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3249/25 Справа № 229/3356/24 Суддя у 1-й інстанції - Давидовська Т. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2025 року м.Кривий Ріг справа № 229/3356/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М.,Зубакової В.П. сторони: позивач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2024 року, яке ухвалено суддею Давидовською Т.В. у місті Дружківка Донецької області та повне судове рішення складено 11 грудня 2024 року, ВСТАНОВИВ: В травні 2024 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що за адресою: АДРЕСА_1 , підприємство регулярно надає послуги теплопостачання, за які необхідно щомісячно вносити оплату за встановленими тарифами. Порушуючи чинне законодавство, відповідач тривалий час ухиляється від сплати за надані послуги, добровільно заборгованість не сплачує, внаслідок чого має заборгованість в сумі 8 804,71 грн, яка складається з: заборгованості за теплову енергію в сумі 7 451,58 грн та абонентське обслуговування в сумі 1 020,51 грн за період з 01 листопада 2020 року по 31 березня 2024 року; інфляційні збитки в сумі 265,39 грн та 3 % річних в сумі 67,23 грн за період з 01 листопада 2020 року по 24 лютого 2022 року, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрат пов`язаних з відправленням листа відповідачу в сумі 42 грн витрат пов`язаних з отриманням витягу в сумі 35 грн. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2024 рокупозовні вимоги задоволено. Стягнуто з з ОСОБА_1 який є власником квартири та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі 8 804,71 грн, яка складається з: заборгованості за теплову енергію в сумі 7 451,58 грн та абонентське обслуговування в сумі 1 020,51 грн за період з 01 листопада 2020 року по 31 березня 2024 року; інфляційні збитки в сумі 265,39 грн та 3 % річних в сумі 67,23 грн за період з 01 листопада 2020 року по 24 лютого 2022 року, на користь ОКП «ДТКЕ». Стягнуто з ОСОБА_1 , який є власником квартири та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОКП «ДТКЕ» судовий збір в сумі 2 422,40 грн, поштові витрати, пов`язані з поштовим відправленням кореспонденції у розмірі 42 грн, витрати, пов`язані з формуванням Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у розмірі 35 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нвое рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що квартира, що належить позивачу та розташована за адресою: АДРЕСА_1 була і досі є відключена від внутрішньо-будинкової мережі центрального опалення, що підтверджується Актом затвердженого рішенням міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО і ГВП протокол № 19 від 14 жовтня 2010 року. Згідно цього акту квартира відключена шляхом видимого розриву радіаторів та залишенням транзитних ізольованих 4-ох стояків діаметром 6=15.2 мм. У рішенні суду (п. 15 розділу IV) зазначено, що послуги надавались у 2020-2024 рр. Проте за ключові періоди (2021-2022 рр. та 2024 р.) акти підключення/відключення системи теплопостачання відсутні. Зазначає у рішенні суду (п. 30, 31 розділу V) зазначено, що відповідач не надав доказів ізоляції транзитних труб, проте відповідач додав Акт про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж від 14 жовтня 2019 року, який підтверджує ізоляцію труб, а також Рішення Виконкому Дружківської міської ради від 06 жовтня 2010 року, що свідчить про дотримання вимог ізоляції транзитних труб. Ці документи судом не були враховані. Зі свого боку, визнав факт того, що відповідач не довів ізоляцію труб, однак не врахував надані документи, що підтверджують протилежне. Встановлення факту ізоляції труб має безпосередній вплив на обсяг теплової енергії, яка враховується при нарахуваннях, і може значно зменшити суму, що підлягає оплаті. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 357101377 від 05 грудня 2023 року, власником квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.14). Особовий рахунок № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито на ім`я ОСОБА_1 (а.с.12). Згідно розрахунку заборгованості за постачання теплової енергії по особовому рахунку № НОМЕР_1 існує заборгованість в сумі 8 804,71 грн, яка складається з: заборгованості за теплову енергію в сумі 7 451,58 грн та абонентське обслуговування в сумі 1 020,51 грн за період з 01 листопада 2020 року по 31 березня 2024 року; інфляційні збитки в сумі 265,39 грн та 3 % річних в сумі 67,23 грн за період з 01 листопада 2020 року по 24 лютого 2022 року (а.с.21-29). Розрахунок здійснено відповідно затверджених у встановленому законом порядку норм та тарифів. В період 2020-2024 років позивачем надавались послуги з централізованого опалення в будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується актами про підключення житлового будинку АДРЕСА_2 до системи централізованого опалення, рішеннями виконавчого комітету Дружківської міської ради за 2021-2024 року ( а.с. 9-11, 17). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач, у встановлені законом строки, не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п`ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17). Положеннями частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У постановах від 26 вересня 2018 року (справа № 703/58/16-ц) та від 03 жовтня 2019 року (справа № 539/2966/15-ц) Верховний Суд зазначив, що оскільки житло відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, вона зобов`язана нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги з централізованого опалення місць загального користування згідно з встановленими тарифами. У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року (№ 703/4963/15-ц) висловлено правову позицію про те, що нарахування оплати за опалення місць загального користування здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства та існуючих нормативних документів, відповідачі дану послугу фактично отримують, а тому повинні її оплачувати. Нарахування плати за послугу з централізованого опалення у місцях загального користування проводиться рівномірно на всіх мешканців - користувачів багатоквартирного будинку, незалежно від того, підключений цей мешканець до централізованого опалення чи має індивідуальну систему опалення, що відповідає вимогам Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 №

359. Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії. Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» надавало відповідачу послуги з постачання теплової енергії. За таких обставин при вирішенні справи суд виходить з обсягу прав і обов`язків сторін відповідно до чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини осіб, що надають послуги із споживачами цих послуг. Квартиру відповідача було відключено від мережі централізованого опалення, що підтверджується Актом затвердженого рішенням міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО і ГВП протокол №19 від 14 жовтня 2010 року. Відповідно до ст. 14 КМУ № 830 від 21 серпня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» Відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Даний обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між усіма споживачами відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 №

315. Відповідно до ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від п.2 ст. 10 «Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування (надалі МЗК) та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі квартири/нежитлового приміщення за Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (від 22 листопада 2018 року № 315 у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358) (надалі «Методика…»), затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства»; «МЗК загальнодоступні місця у будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо)». Відповідно до Методики загальний обсяг спожитої теплової енергії, визначений за допомогою вузла комерційного обліку теплової енергії, складається з наступних складових: Обсягу спожитої теплової енергії на опалення приміщення, визначений за показниками лічильника; Обсягу спожитої теплової енергії на опалення приміщення, донарахований до мінімальної частки середнього питомого споживання (середнє споживання із загального обсягу спожитого тепла у будинку для нежитлових приміщень (квартир) з індивідуальними лічильниками); Обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Відповідно до п.12 р. IV Методики…» «Обсягтепловоїенергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опаленнябудинку, розподіляєтьсяміжусімавласниками (співвласниками) приміщеньбудинку (включаючиприміщення з індивідуальнимопаленням та окреміприміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюванихплощїхжитлових/нежитловихприміщень» та п. 8 р.IV «У разівідсутностіданихщодозагальнихплощ для розрахунківможуть бути застосованіплощі, визначені на базіпроектнихплощвідповідноїсеріїбудівлі/будинку. У разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення, може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку: для 1-5 поверхової будівлі/будинку 25 %» - власне за таким розрахунком проводяться нарахування по об`єкту споживача. Згідно до Розділу IV, п.8 « Методики» - У разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку. Матеріалами справи і судом першої інстанції установлено, що квартиру відповідача було відключено від мережі централізованого опалення, вказану обставину позивач не заперечує. Для квартир з індивідуальним опаленням нарахування витрат на теплову енергію здійснюється за транзитні ділянки трудобпроводів та за загальнобудинкові потреби (забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення). Разом з цим відповідач не надав суду доказів відсутності в належній їй квартирі передбачених проектною документацією на будинок транзитних трубопроводів внутрішньобудинкової централізованої системи опалення. Відповідно до п.2 розділу ІІ Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг обов`язок надати відповідну документацію про відсутність стояків чи їх ізоляцію покладається на власника помешкання з індивідуальним опаленням. Якщо споживач не надав інформацію щодо свого відключеного приміщення, виконавець послуги має обліковувати все те опалення, яке знаходиться у квартирі, як наявне, неізольоване. У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18 зазначено, що споживач, який відключений від системи централізованого опалення, зобов`язаний брати участь у загальних витратах на опалення. Отже, за спожиту теплову енергію, яка заходить у будинок, мають сплачувати усі співвласники багатоквартирного будинку, у тому числі і ті, в кого індивідуальне опалення. Відповідачем документів встановлених форм законодавством України щодо відключення від централізованого теплопостачання та щодо правомірного демонтування (зрізання) за адресою: АДРЕСА_2 , систем теплопостачання, передбачених рохділом ІІІ «Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води», який затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 суду не надано. На підставі наведенного вище суд першої інстанції дійшов обгрнутовнаого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача плати за отримані житлово-комунальні послуги, оскільки для квартир з індивідуальним опаленням нарахування витрат на теплову енергію здійснюється за транзитні ділянки трудобпроводів та за загальнобудинкові потреби (забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення). Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1, 2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язань. При цьом,у передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про те, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, та враховуючи ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за надані позивачем послуги, позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 грудня 2024 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 25 лютого 2025 року. Головуючий: Судді: