Постанова 4857 № 140/13328/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13328/24 пров. № А/857/32327/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Мікули О.І., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року про відмову в забезпеченні позову в справі № 140/13328/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Плахтій Н.Б., час ухвалення рішення 18 листопада 2024 року, місце ухвалення рішення м.Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом від 23.10.2024 №24, яким відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; зобов`язання на засіданні комісії повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 18.10.2024 та додані до неї документи. Також, одночасно з позовною заявою, представник позивача адвокат Вінцюк Ю.Б., подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове задоволення заяви. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що дії щодо призову на військову службу полягають не лише у видачі відповідного наказу, а й стосуються вчинення інших активних дій, що передують видачі такого наказу та є складовими процедури мобілізації. Вважає, що у випадкук якщо позивача буде призвано на військову службу, останній набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить виконання рішення суду. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача. Колегія суддів звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно з ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Відповідно до ч. 6 ст. 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача. Крім того, забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем (заявником) та встановленню судом у разі вжиття таких заходів. Необхідно зазначити, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи наявна хоча б одна з передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України обставин та оцінити чи не призведе застосований судом захід забезпечення позову до заподіяння ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти шляхом його застосування. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. З тексту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 , викладену у протоколі від 23.10.2024 №24, щодо надання відстрочки від мобілізації на підставі абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ, відповідно до якої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. Доданими до позовної заяви документами підтверджується, що 18.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення відстрочки відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560), та відповідач направив позивачу повідомлення від 23.10.2024 №8092 про те, що протоколом від 23.10.2024 №24 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та повідомила, що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. При вирішенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції врахував, що заяву позивача про надання відстрочки розглянуто у порядку та строки, визначені пунктом 60 Порядку №560, а про відмову у наданні відстрочки позивачу як військовозобов`язаному було повідомлено письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7 Порядку № 560, відтак відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність протоколу комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 та СПР від 23.10.2024 №24 про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або очевидне порушення прав позивача таким рішенням. Правову оцінку зазначеному рішенню (в т.ч. наявності у позивача передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її належного документального підтвердження) буде надано судом за результатами розгляду справи по суті. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті. Заява про забезпечення позову фактично обґрунтована підставою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України (тобто, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду), та заявник стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення відповідачем дій по мобілізації, змінить статус позивача з військовозобов`язаного на військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Суд першої інстанції вказав, що такі доводи заявника не можуть бути визнані переконливими та достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність вчинення дій, ґрунтуються на припущеннях. Наведені заявником твердження про можливе (а не реальне) настання негативних для позивача наслідків (у цьому випадку, за твердженням заявника, такі негативні наслідки та порушення прав позивача полягають саме у призові на військову службу під час мобілізації, при тому, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України) не зумовлюють необхідність забезпечення поданого у цій справі адміністративного позову. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Колегія суддів зазначає, що сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Сам факт ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки автоматично не зумовлює призову особи на військову службу під час мобілізації і цьому обов`язково передує направлення військовозобов`язаного на медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Мобілізаційне розпорядження вручається лише придатним до військової служби військовозобов`язаним. Проте, доказів направлення позивача на медичний огляд для визначення придатності до військової служби та ухвалення військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки рішення щодо придатності позивача як військовозобов`язаного для проходження військової служби за станом здоров`я до позовної заяви та заяви про забезпечення позову не надано. Щодо твердження позивача про те, що можливий майбутній призов його на військову службу унеможливить виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що дійсно реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття позивачем статусу військовослужбовця (правова

позиція Верховного Суду в справі № 160/10728/23). Однак очевидним є те, що позивач вже розпочав реалізацію свого права на відстрочку (не будучи в статусі військовослужбовця), що спростовує хибні міркування скаржника. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що відповідно до пункту 82 Порядку №560 наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи). Згідно із пунктами 90, 91 Порядку №560 резервісти та військовозобов`язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи). Відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально. За приписами пунктів 94-95 Порядку № 560 до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил). Військовозобов`язані, призванні на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу, направляються до навчальних частин (центрів) для проходження базової загальновійськової підготовки. Тобто, відправлення військовозобов`язаних у складі військових команд або індивідуально до військової частини (установи) здійснюється виключно на підставі наказу, який видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За змістом п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити. Доводи заяви про забезпечення позову фактично зводиться до зупинення дій наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням компетенції в умовах воєнного стану. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року про відмову в забезпеченні позову в справі № 140/13328/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 26 лютого 2025 року.