Ухвала ККС ВС № 596/671/23

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2025 року м. Київ справа № 596/671/23 провадження № 51- 126 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_5 , встановив: Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2024 року ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Згідно з вироком, 03 листопада 2022 року в період 16:30 - 17:00, ОСОБА_5 , перебуваючи на території саду домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , у стані алкогольного сп`яніння, діючи цілеспрямовано, з мотивів особистої неприязні, умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечний наслідок у виді настання смерті людини та бажаючи цього, завдав один удар ножем у ліву половину передньої поверхні грудної клітки ОСОБА_6 , чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді рани лівої половини передньої поверхні грудей, що проникає в плевральну порожнину з ушкодженням 5-го лівого ребра, 4-го міжреберного проміжку, перикарду та серця, з крововиливами в м`яких тканинах по ходу раневого каналу. Смерть ОСОБА_6 настала в результаті проникаючого поранення грудей з ушкодженням серця, що супроводжувалось масивною внутрішньогрудною кровотечею та привело до розвитку гострої крововтрати. Вказані тілесні ушкодження, перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням смерті останнього. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 , залишено без задоволення, а вищезазначений вирок без змін. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 не погоджуючись з судовими рішеннями стосовно ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, неправильну оцінку судами доказів, порушує питання про їх перегляд у касаційному порядку. Вважає, що в діях його підзахисного відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК, натомість його дії охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 118 КК, тобто мають кваліфікуватися як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки засуджений оборонявся від протиправних дій потерпілогота умислу на вбивство ОСОБА_6 не мав; жодних беззаперечних доказів, які б доводили винуватість його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 КК, судами не встановлено. Вважає недопустимими доказами протоколи огляду місця події та слідчого експерименту. Також зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на доводи його апеляційної скарги та не навів переконливих підстав для залишення цієї скарги без задоволення, а також не дослідив повторно докази, що свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. За змістом ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та оцінки доказів, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Вказаних вимог судами дотримано у повному обсязі. Як убачається з копії вироку, суд, мотивуючи висновокпро винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК. Зокрема, суд ретельно дослідив докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_5 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, та обґрунтовано послався, зокрема, на: показання потерпілої ОСОБА_7 про те, що обвинувачений носив з собою ніж й висловлював погрози, що заріже ОСОБА_6 ; свідка ОСОБА_8 , про те, що її чоловік декілька разів казав, що може зарізати потерпілого, а ніж, який він носив з собою неможливо носити без чехла, й ніж не міг з нього випасти; свідка ОСОБА_9 про те, що він був понятим під час огляду місця події, в ході якого, ніж, який був у чехлі, знайшли на відстані кількох метрів від загиблого, а коли витягнули з чехла, на ньому була кров або краска; протокол огляду місця події від 03 листопада 2022 року, відповідно до якого виявлено металевий ніж у металевому чехлі, на лезі та на рукоятці ножа наявні крапкоподібні нашарування речовини бурого кольору; висновок експерта № 86 від 05 грудня 2022 року, відповідно до якого утворення проникаючого поранення грудей при падінні «з висоти власного росту на площину або бетонні сходи» неможливе, про що свідчить вид та характер даного ушкодження; висновок експерта № СЕ-19/109-22/12783-БД від 29 березня 2023 року, відповідно до якого генетичні ознаки слідів крові виявлених на предметі, схожому на ніж та чохлі збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_6 і не збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_5 ; висновок експерта № СЕ-19/109-22/12782-БД від 24 березня 2023 року, відповідно до якого генетичні ознаки крові та клітин, виявлених у змиві з правої руки ОСОБА_5 є змішаними, придатні для ідентифікації лише за домінуючим ДНК-профілем, який збігається з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_6 , а також дані інших письмових доказів, яким надана належна правова оцінка в їх сукупності. Згідно з положеннями ст. 94 КПК, суд, під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Погоджуючись з висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Доводи захисника про те, що ОСОБА_5 діяв в стані необхідної оборони, а також про необхідність кваліфікації його дій за ст. 118 КК були предметом розгляду та перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано вказали на їх безпідставність. За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання. Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. Згідно зі ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом, тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів. Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах. Як убачається з копії вироку, судом першої інстанції під час судового розгляду встановлено, що в день вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 з мотивів особистої неприязні завдав потерпілому один удар ножем у ліву половину передньої поверхні грудей, від яких настала смерть останнього. При цьому, суд вказав, що у судовому засіданні не було встановлено такого суспільно небезпечного посягання зі сторони ОСОБА_6 , яке за своїм характером і ступенем небезпеки загрожувало життю ОСОБА_5 та підлягало негайному відверненню. Суд першої інстанції, враховуючи обставини справи, спосіб, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, знаряддя злочину - ніж; завдане ножове поранення лівої половини грудної клітки потерпілого, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження та знаходиться у прямому причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_6 , наявність особистої неприязні ОСОБА_5 до потерпілого, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_8 та потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , дійшов висновку, що ОСОБА_5 діяв з умислом на позбавлення життя потерпілого. Також суд врахувавши показання ОСОБА_5 в тій частині, що жодних тілесних ушкоджень у нього, внаслідок яких мали б місце сліди його крові, не було, свідчить про те, що виявлені сліди крові на одязі ОСОБА_5 належали саме ОСОБА_6 , а тому, вказана ОСОБА_5 , версія подій про те, що він впав на землю на живіт з витянутими вперед рукками, а ОСОБА_6 при падінні на нього напоровся лівою половиною грудей на лезо ножа, заправленого за пояс, враховуючи локалізацію місця розташування виявлених слідів крові на одязі обвинуваченого, дійшов висновку, що така версія не є можливою. Також суд взяв до уваги поведінку ОСОБА_5 після умисного протиправного заподіяння смерті потерпілого, зокрема, те, що обвинувачений відразу після події кинув ніж в кущі, пішов до сусідів і повідомив їм про те, що ОСОБА_6 впав на кол від зрізаного дерева, проколовся та помер. Отже, як підсумував суд, наявність вини ОСОБА_5 у вчиненні саме умисного вбивства підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами, які вказують на те, що ОСОБА_5 завдав удар ножем потерпілому в грудну клітку, тобто спрямував свої дії на позбавлення життя потерпілого, а не на захист від посягань потерпілого на своє життя. Таким чином закон України про кримінальну відповідальність застосовано вірно, про що обґрунтовано ствердив і суд апеляційної інстанції, переглянувши вказаний вирок за апеляційними скаргами сторони захисту, доводи яких по суті аналогічні доводам у касаційній скарзі захисника. Як убачається з оскарженої ухвали, колегія суддів визнала необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що ножове поранення потерпілому ОСОБА_5 завдав з метою самооборони та захисту свого життя і здоров`я, зважаючи на досліджені судом докази. Крім цього, апеляційний суд відхилив доводи апеляційних скарг про відсутність у ОСОБА_5 умислу на вбивство потерпілого, оскільки застосоване обвинуваченим знаряддя злочину, характер, локалізація та механізм нанесення тілесного ушкодження (поранення лівої половини грудної клітки) свідчить про те, що ОСОБА_5 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно-небезпечні наслідки та бажав їх настання. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що місцевий судправильно взяв до уваги поведінку обвинуваченого і потерпілого, яка передувала кримінальному правопорушенню, їх взаємовідносини, наявність між ними конфлікту, що створило неприязні стосунки, врахував знаряддя, за допомогою якого було завдано удар ножем в життєво важливий орган - ділянку серця, а тому дійшов обгрунтованого висновку, що підстав для перекваліфікації його дій на ст. 118 КК немає. З наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів касаційного суду. Доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 404 КПК повторно не дослідив протокол огляду місця події та протокол слідчого експерименту є необгрунтованими. Так, згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції не вбачається, що така умова була встановлена під час апеляційного розгляду кримінального провадження, як не вбачається і того, що сторона захисту висувала такі вимоги в апеляційній скарзі. Сам по собі факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді. Також посилання захисника на недопустимість як доказів протоколу огляду місця події та протоколу слідчого експерименту колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що доводів на обґрунтування цього твердження касаційна скарга не містить, а під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій стороною захисту вказане питання не порушувалось. Отже, колегія суддів вважає, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. З огляду на наведене Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3