Постанова ККС ВС № 607/19624/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2025 року м. Київ справа № 607/19624/23 провадження № 51-3630 км 24 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції: представника потерпілого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 січня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області вироком від 31 січня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, засудив ОСОБА_8 за: - ч. 2 ст. 342 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; - ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; - ч. 1 ст. 357 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні ним кримінальних правопорушень за таких обставин. 18 серпня 2023 року о 19:00 поліцейські взводу № 1 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП в Тернопільській області ДПП) старший лейтенант поліції ОСОБА_9 та сержант поліції ОСОБА_10 заступили на чергування у складі екіпажу «Юпітер-101». Приблизно о 22:50 сержант поліції ОСОБА_10 , перебуваючи на вул. Максима Кривоноса, 11 в м. Тернополі, винесла постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАТ № 7555589 стосовно ОСОБА_11 . Після чого ОСОБА_8 умисно, з метою самоствердження, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, вирвав із термо-принтера, який був у руках поліцейського ОСОБА_9 , оригінал указаної постанови. Після чого він пошкодив його, зім`явши та розірвавши на дві частини, чим привів даний офіційний документ у стан, який унеможливлює його подальше використання за призначенням. Надалі приблизно о 23:00 ОСОБА_8 почав перешкоджати поліцейським виконувати свої службові обов`язки, поводився агресивно, висловлювався в їхній бік нецензурною лайкою, активно жестикулював руками під час розмови, не реагуючи на їхні законні вимоги припинити неправомірні дії. ОСОБА_8 , розуміючи, що перед ним знаходиться працівник поліції, який був одягнений у формений одяг, почав вчиняти активну фізичну протидію та перешкоджати поліцейському ОСОБА_9 складати адміністративні матеріали, а саме виражався нецензурною лайкою, відштовхував працівника поліції від себе обома руками, на вимогу останнього не пройшов до службового автомобіля, тим самим порушив суспільні відносини, які забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади, особисту недоторканість поліцейських, під час виконання ними своїх службових обов`язків. Після чого ОСОБА_8 умисно наніс поліцейському ОСОБА_9 один удар кулаком лівої руки в праве око, заподіявши потерпілому легке тілесне ушкодження. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 345 КК скасувати, кримінальне провадження - закрити, в частині засудження його підзахисного за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 357 КК - пом`якшити призначене покарання та застосувати положення ст. 75 КК. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції: - безпідставно засудив ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 345 КК, оскільки матеріали кримінального провадження, окрім показань потерпілого, не містять таких доказів, які доводять винуватість його підзахисного у вчиненні цього кримінального правопорушення; - надав неправильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам; - не зваживши на те, що слідчим не було своєчасно залучено до справи захисника для надання ОСОБА_8 правової допомоги під час усього досудового розслідування, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідка, який був очевидцем затримання ОСОБА_8 , пославшись лише на те, що така можливість у захисника була під час досудового розслідування; - не врахував наявність у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, отриманих під час його затримання, що, на його думку, підтверджує, отримання потерпілим тілесних ушкоджень у результаті їхньої спільної боротьби; - призначив надмірно суворе покарання, не врахувавши належним чином даних про особу його підзахисного. Крім того, вказує на те, що суд апеляційної інстанції не зважив на доводи його апеляційної скарги та не надав належної правової оцінки порушенням, допущеним судом першої інстанції під час судового розгляду. Позиції учасників судового провадження Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити. Прокурор та представник потерпілого заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити оскаржувані судові рішення без зміни. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а тому невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнота судового розгляду не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді в розумінні ст. 438 КПК. У поданій касаційній скарзі захисник покликається на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій. Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК). Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. Статтею 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення. Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 357 КК, та кваліфікацію його дій за даними нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, зокрема: - показань потерпілого ОСОБА_9 про те, що 18 серпня 2023 року приблизно о 23 год на вул. Кривоноса в м. Тернополі під час чергування у складі екіпажу патрульної поліції ним було зупинено автомобіль, водій якого допустив порушення вимог Правил дорожнього руху. У ході спілкування з водієм до них підійшов невідомий чоловік, який почав наполягати, щоб йому надали пояснення про причини присутності у дворі поліції, оскільки це приватна територія. Чоловіку, яким виявився ОСОБА_8 , було повідомлено про проведення розгляду адміністративної справи стосовно водія та через відсутність до нього претензій висловлено вимогу відійти. Однак ОСОБА_8 почав поводитись агресивно, скорочував відстань до нього, тому він попередив про наявність зброї, яку може застосувати. Натомість ОСОБА_8 продовжував висловлюватися нецензурною лайкою та, побачивши складання адміністративного протоколу на водія, підійшов і вихопив у нього з рук постанову та порвав. ОСОБА_8 декілька разів було висловлено вимогу припинити свої хуліганські дій та не вчиняти адміністративне правопорушення. Через відмову ОСОБА_8 повідомити свої дані йому було запропоновано проїхати до поліцейського відділення, проти чого останній категорично заперечив. У зв`язку з цим ОСОБА_8 було повідомлено про затримання. Під час спроби провести затриманого до службового автомобіля останній почав відштовхувати його рукою та наніс йому один удар в обличчя; - показань свідка ОСОБА_12 , який є знайомим ОСОБА_8 , про те, що, знаходячись вдома у останнього, вони приблизно о 22:30, побачивши біля будинку працівників поліції, вийшли на вулицю, щоб дізнатися причину їхнього приїзду. Вони бачили, як поліцейський складав адміністративний протокол. Поліцейські зробили їм зауваження, щоб вони не заважали їм працювати. Він бачив, як ОСОБА_8 вирвав із рук поліцейського адміністративний протокол, який кинув на землю, та відштовхнув поліцейського. Проте, яким чином працівник поліції отримав тілесні ушкодження, він не знає; - показань свідка ОСОБА_13 про те, що 18 серпня 2023 року приблизно о 22 - 23 год він під час чергування у складі екіпажу патрульної поліції отримав виклик ОСОБА_9 . По прибуттю на місце виклику він разом із ОСОБА_9 безпосередньо затримував ОСОБА_8 . Затриманий поводився агресивно, виражався нецензурною лексикою та чинив опір (виривав руки, не виконував вказівки поліцейських). Зазначив про те, що він безпосередньо не бачив нанесення ОСОБА_8 удару ОСОБА_9 ; - показань свідка ОСОБА_10 про те, що 18 серпня 2023 року у вечірній час вона здійснювала патрулювання міста у складі екіпажу поліції із ОСОБА_9 . Під час складання адміністративного протоколу на водія транспортного засобу до них підійшов ОСОБА_8 , який вихопив з рук напарника адміністративний протокол, можливо його порвав, зім`яв та викинув на землю. ОСОБА_8 не реагував на зауваження і вказівки поліцейських, висловлювався нецензурною лайкою, кричав, неодноразово штовхав ОСОБА_9 , продовжував вчиняти правопорушення. Зазначила про те, що свідком прямого удару ОСОБА_9 вона не була, проте бачила наслідки тілесного ушкодження - почервоніння ока; - протоколу огляду записів із камер відеоспостереження, на яких зафіксовано події, які стались 18 серпня 2023 року приблизно о 23 год на вул. Максима Кривоноса, 11, в м. Тернополі, а саме, як ОСОБА_8 чинив опір працівнику поліції ОСОБА_9 під час виконання ним службових обов`язків, наніс йому тілесні ушкодження та умисно пошкодив офіційний документ - постанову про вчинення адміністративного правопорушення; - висновку експерта № 717 від 28 серпня 2023 року, відповідно до якого у ОСОБА_9 виявлений синець нижньої повіки правого ока, який утворився від дії тупого предмета, та за ступенем тяжкості належить до легкого тілесного ушкодження; - постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАТ № 7555589 від 19 серпня 2023 року, яка була пошкоджена ОСОБА_8 ; - протоколу огляду пошкодженої постанови про адміністративне правопорушення серії EAT № 7555589 від 21 вересня 2023 року; - протоколів про вчинення ОСОБА_8 адміністративних правопорушень АЗ № 139544, ГБВ № 081245, ВАД № 071567 від 18 серпня 2023 року, ВАВ № 200532 від 19 серпня 2023 року. Отже суд першої інстанції на підставі вказаних доказів встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 357 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих діянь поза розумним сумнівом. При цьому суд першої інстанції проаналізував надані в судовому засіданні показання ОСОБА_8 і належним чином їх оцінив, співставивши їх із сукупністю інших досліджених доказів. Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК. Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічного носія запису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам процесу, в тому числі й стороні захисту, було забезпечено право на відстоювання своєї позиції. Заявлене захисником ОСОБА_7 клопотання про допит свідка було вирішено місцевим судом з дотриманням вимог ст. 350 КПК, з прийняттям відповідного рішення, яке є достатньо обґрунтованим. Сама лише незгода захисника з цим рішенням не свідчить про істотне порушення місцевим судом вимог КПК. Відтак, колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_8 , дотримався вимог статей 50, 65-67, 70 КК, врахувавши ступіньтяжкість вчинених злочинів, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про його особу. Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, які за своїм змістом є аналогічними до доводів, викладених у його касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_8 . Не залишились без належної уваги суду апеляційної інстанції й доводи апеляційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, який, на переконання Суду, правильно визнав їх безпідставними з огляду на те, що вони спростовуються: показаннями потерпілого про умисне нанесення йому ОСОБА_8 удару кулаком в обличчя, який надав їх, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а також відразу повідомив про це у своїй заяві про вчинення стосовно нього злочину, рапорті начальнику та лікарю під час проведення медичного огляду; висновком експерта про наявність у ОСОБА_9 синця на нижній повіці правого ока, який міг утворитись за повідомлених ним обставин у відповідний період; відеозаписом із камер відеоспостереження, на якому хоч чітко і не відображено моменту нанесення обвинуваченим удару кулаком удару в обличчя, однак вбачаються активні дії ОСОБА_8 щодо протидії поліцейському ОСОБА_9 під час його затримання. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, також врахував локалізацію удару, який був нанесений в око потерпілого цілеспрямовано, а також показання свідка ОСОБА_10 , яка бачила синець на оці потерпілого, що виник після затримання ОСОБА_8 . Крім того, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання захисника про допит ще одного свідка, оскільки судом були досліджені всі прямі та непрямі докази, зокрема, допитано всіх очевидців події, зафіксованих на відеозаписі, які підтверджують в сукупності та взаємозв`язку винуватість ОСОБА_8 в умисному заподіянні ним легких тілесних ушкоджень. Колегія суддів погоджується з твердженнями захисника про те, що суд апеляційної інстанції не виклав в ухвалі його доводів про порушення права ОСОБА_8 на захист та не навів своїх мотивів з цього приводу, проте це в цілому не вливає на об`єктивність прийнятого рішення. Позаяк суд касаційної інстанції не встановив того, що під час досудового розслідування та судового провадження ОСОБА_8 був обмежений у реалізації свого права на захист. З огляду на вищезазначене підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає. Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено. Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд постановив: касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 січня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 травня 2024 року стосовно ОСОБА_8 - без зміни. Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3