Постанова Київський апеляційний суд № 333/1110/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/5044/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 333/1110/24 20 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сіромашенко Н.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Запорізької області Задачина Наталія Володимирівна про зобов`язання до виконання шлюбного договору в частині додаткових витрат на дитину та захист прав дитини,- в с т а н о в и в: У лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив: 1) визнати бездіяльність ОСОБА_2 у невиконанні умов Шлюбного договору та неналежне виконання своїх обов`язків щодо управління майном дитини; 2) зобов`язати ОСОБА_2 протягом 30 днів відкрити депозитний рахунок в банківській установі України на ім`я дочки ОСОБА_3 та внести на цей рахунок гроші у розмірі 1000 000,00 доларів США з правом останньою розпоряджатися доходом від цього вкладу та можливістю використання в повній мірі коштів на депозитному рахунку після виповнення 18-ти років. Позовні вимог обґрунтовані тим, що з 25.02.2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.08.2013 року, було розірвано. Від шлюбу мають спільну дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час шлюбу, 22.07.2013 року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н. В. У шлюбному договорі подружжя домовилося про таке: у випадку розірвання шлюбу той з подружжя, який буде проживати окремо від малолітньої доньки ОСОБА_3 та/або інших дітей, які можуть народитися у подружжя під час шлюбу, зобов`язується щомісячно сплачувати аліменти до досягнення дитиною повноліття у розмірі не менше ніж 5000,00 грн.на кожну дитину, але у будь-якому випадку не менше встановленого законодавством мінімуму (пункт 3.1.1. договору); чоловік зобов`язується після продажу нерухомого майна, яке вказане у . 2.6 цього договору, за рахунок частини отриманих від такого продажу грошових коштів відкриті в банківській (-их) установі (-ах) на ім`я малолітньої доньки подружжя ОСОБА_3 депозит (-и) у розмірі (загальному розмірі) не менше 100 000,00 доларів США, відсотки за користування яким буде отримувати (до досягнення донькою повноліття) той з подружжя, який буде проживати разом із дитиною та використовувати на утримання дитини (пункт 3.1.2). Після розірвання шлюбу у грудні 2013 року між позивачем та відповідачкою було досягнуто домовленості про те, що я у відповідності до п. 3.1 Шлюбного договору позивач передає відповідачці 200 000,00 доларів США, з яких 100 000,00 доларів США буде зараховано відповідачем на депозитний рахунок, відкритий нею у банківській установі на користь нашої спільної доньки ОСОБА_3 до досягнення повноліття, для того щоб колишня дружина ОСОБА_4 могла самостійно отримувати відсотки по депозиту та у відповідності до п. 3.1.2 Шлюбного договору використовувати їх на утримання дитини та на додаткові витрати. Решта суми, у розмірі 100 000,00 доларів США, передавалася позивачем відповідачу у рахунок аліментів наперед до повноліття їхньої спільної дитини ОСОБА_3 , передбачених п. 3.1.1 Шлюбного договору. Позивач зазначає, що 27.12.2013 року він передав відповідачці грошові кошти у розмірі 200 000,00 доларів США на виконання Шлюбного договору за рахунок частини отриманих грошових коштів від продажу нерухомості та за рахунок власних коштів. Зазначені кошти відповідачка отримала. Частину грошових коштів, а саме 100 000,00 доларів США відповідач захотіла отримати особисто та пообіцяла і запевнила його, що сама відкриє банківський депозитний рахунок на їх спільну дитину заради отримання відсотків за цим рахунком для забезпечення додаткових витрат на спільну дитину. Зазначає, що вони спільно з відповідачкою домовились про передачу їй цих коштів у готівкому вигляді для відкриття нею депозитного рахунку на їхню в той час малолітню дочку. Разом із тим, у травні 2021 року коли донька повідомила йому, що продає свої книжки, щоб отримати гроші для своїх кишенькових витрат, позивач дізнався, що відповідачка не відкривала депозитного банківського рахунку на дитину, а використала отримані від позивача гроші в особистих цілях. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Запорізької області Задачина Н.В. про зобов`язання до виконання шлюбного договору в частині додаткових витрат на дитину та захист прав дитини залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що його колишня дружина (відповідач) позбавила їх спільну дочку права на розпорядження набутими грошовими коштами в розмірі 100 000,00 доларів США та додатковими коштами у вигляді нарахованих відсотків з депозитного рахунку на додаткові витрати дитини відповідно до Шлюбного договору, про що, останній, зазначає в обґрунтування свого позову. Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 серпня 2024 року, 29 листопада 2024 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що відповідач не надала доказів, що кошти в розмірі 200 000 доларів США вона використала в інтересах їх спільної доньки. Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.03.2023 року в справі № 331/6292/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна встановлено, що «згідно розписки від 27.12.2013 року ОСОБА_5 отримала грошові кошти 200 000 доларів США від ОСОБА_1 на основі раніше укладеного шлюбного договору, на підтвердження чого була підписана розписка від 27.12.2013 року. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Встановлені обставини справи та безпосередньо вимоги позивача свідчать, що грошові кошти отримані відповідачем саме на підставі договірних зобов`язань». Висновки про те, що згідно розписки від 27 грудня 2013 року ОСОБА_6 отримала грошові кошти 200 000 доларів США від ОСОБА_1 на підставі раніше укладеного шлюбного договору також містяться в постанові Київського апеляційного суду від 22.12.2023 року в справі № 761/12015/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 . Заявник звертає увагу, що ним були виконані всі пункти шлюбного договору в частині поділу майна та фінансового забезпечення неповнолітньої дитини. Посилається на те, що він просить лише захистити права дитини та надати їй можливість особисто розпоряджатися грошима, які він передав відповідачу згідно з домовленості за шлюбним договором. У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Видюк Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 адвокат Владикін О.Н., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Видюк Д.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності не з`явившихся сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В., внесено до реєстру під № 1942. У пункті 1.2 шлюбного договору сторони погодили, що майно, яке нажите ними під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя за винятком майна, що підлягає державній реєстрації, яке є особистою приватною власністю того із подружжя, на чиє ім`я воно зареєстровано, а також майна, щодо якого цим договором визначено особливий правовий режим. За умовами пункту 2.6 шлюбного договору подружжя підтверджує, що набуте під час шлюбу (до укладання цього договору) наступне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя: нежиле приміщення, І, ІІ та мансардного поверхів в будівлі спального корпусу № 1 літ. А-2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 267,4 кв. м, додатково площа літніх приміщень 8,8 кв. м; квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 228,79 кв. м, житловою площею 71,1 кв. м. У пункті 3.1.1. шлюбного договору сторони передбачили, що у випадку розірвання шлюбу той з подружжя, який буде проживати окремо від малолітньої доньки - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та/або інших дітей, які можуть народитися у подружжя під час шлюбу, зобов`язується щомісячно сплачувати аліменти до досягнення дитиною повноліття, у розмірі не менше ніж 5 000,00 грн на кожну дитину, але у будь-якому випадку не менше встановленого законодавством мінімуму. Відповідно до п. 3.1.2 шлюбного договору чоловік зобов`язується після продажу нерухомого майна, яке вказане у п. 2.6 цього договору, за рахунок частини отриманих від такого продажу грошових коштів відкрити в банківській (-их) установі (-ах) на ім`я малолітньої доньки подружжя ОСОБА_3 депозит (-и) у розмірі (загальному розмірі) не менше 100 000,00 доларів США, відсотки за користування яким буде отримувати (до досягнення донькою повноліття) з подружжя, який буде проживати разом із дитиною та використовувати на утримання дитини. 27.12.2013 року ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 розписку, відповідно до якої підтвердила отримання грошових коштів від ОСОБА_1 у розмірі 200 000,00 доларів США, на підставі раніше укладеного шлюбного договору. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29.03.2021 року у справі № 761/1950/20 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 додаткові витрати на спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 135 498,50 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 761/1950/20 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Владикіна О. Н. задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року в частині стягнення додаткових витрат на дитину скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на лікування неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2125,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину відмовлено. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна, відповідного до якого просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 200 000 доларів США - безпідставно набутих грошових коштів (справа № 761/20219/21). Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.03.2023 року у справі № 761/20219/21 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна, відмовлено. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2023 року у справі № 761/17202/23 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з липня 2022 року по травень 2023 року включно в сумі 55 000,00 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 22.12.2023 року в справі № 761/12015/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період часу з листопада 2018 року по червень 2022 року (включно) у розмірі 220 000,00 грн. Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками. Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя. Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. Відповідно до частини першої статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки договір, зокрема, шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання. Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки. Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України). У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 97 СК України). Відповідно до статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з приписами статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідачка не виконала умови шлюбного договору, а саме привласнила грошові кошти в розмірі 100 000,00 доларів США, які були передані їй позивачем для відкриття депозитного банківського рахунку на користь спільної дочки згідно умов шлюбного договору від 22.07.2013 року, чим позбавила дитину права на розпорядження вказаними грошима та нарахованими на них відсотками. Судом встановлено, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, у пункті 3.1.2. якого сторони передбачили, що чоловік зобов`язується після продажу нерухомого майна, яке вказане у п. 2.6 цього договору, за рахунок частини отриманих від такого продажу грошових коштів відкрити в банківській (-их) установі (-ах) на ім`я малолітньої доньки подружжя ОСОБА_3 депозит (-и) у розмірі (загальному розмірі) не менше 100 000,00 доларів США, відсотки за користування яким буде отримувати (до досягнення донькою повноліття) той з подружжя, який буде проживати разом із дитиною та використовувати на утримання дитини. 27.12.2013 року ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 розписку, відповідно до якої підтвердила отримання грошових коштів від ОСОБА_1 у розмірі 200 000,00 доларів США, на підставі раніше укладеного шлюбного договору. Доказів того, що грошові кошти отримані позивачкою згідно розписки від 27 грудня 2013 року є коштами призначеними на утримання дитини ОСОБА_3 та відповідач зобов`язана була частину з них розмістити на депозитному рахунку, матеріали справи не містять. Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року, на яке позивач посилається як на підтвердження заявлених вимог, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна відмовлено повністю. Вказаним рішенням установлено, що згідно розписки від 27 грудня 2013 року ОСОБА_7 отримала грошові кошти 200 000, 00 доларів США від ОСОБА_1 на підставі раніше укладеного шлюбного договору, на підтвердження чого була підписана розписка від 27 грудня 2013 року. Разом з цим, цим судовим рішенням не установлювалась обставина, що грошові кошти, отримані позивачкою згідно розписки від 27 грудня 2013 року, є коштами призначеними на утримання дитини ОСОБА_3 . Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заявлених вимог з підстав їх недоведеності. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачка привласнила передані їй грошові кошти в розмірі 100 000,00 доларів США та використала їх не в інтересах їх спільної доньки. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судового рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішенняШевченківського районного суду м. Києва від 13 серпня 2024 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 24 лютого 2025 року. Головуючий: Судді: