Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/6146/19

Справа № 346/6146/19 Провадження № 22-ц/4808/246/25 Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Бойчука І.В., Пнівчук О.В., секретаря Петріва Д.Б., з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Орешко Л.Л., позивача ОСОБА_2 та його представника адвоката Гринів Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Коломийська міська рада, про знесення самочинно побудованої огорожі та воріт, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Махно Н.В. 21 листопада 2024 року в м. Коломия Івано-Франківської області, повний текст якого складено 29 листопада 2024 року, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про знесення самочинно побудованої капітальної огорожі та воріт. В обґрунтування позову вказав на те, що рішенням Товмачицької сільської ради Коломийського районну Івано-Франківської області від 07 лютого 2014 року №217-20/2014 надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі її у власність орієнтовною площею - 0,3500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , з земель комунальної власності. Позивач зазначає, що він є суміжним землекористувачем із відповідачем, який систематично перешкоджає користуватись під`їзною дорогою до свого господарства, створюючи незручності під`їзду. Відповідач ОСОБА_1 без дозволу та відповідного погодження побудував на земельній ділянці, яка перебуває у власності громади села, у тому числі на частині вулиці Привокзальна, що в селі Товмачик капітальну огорожу. Будівництво вищезазначеної огорожі відповідач проводить на земельній ділянці, яка не передана йому у власність, оскільки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) він не виготовив. Зазначив, що порушення відповідача в сфері містобудівної діяльності призвели до захоплення ним частини дороги, шляхом розміщення на ній свого паркана та воріт, що унеможливлює її використання за цільовим призначенням, так як перешкоджає проїзду передбаченому генеральним планом села. Відповідач, не маючи жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, всупереч принципам моральності та добросусідства, самовільно воротами та парканом перегородив частину під`їзду дороги. Позивач неодноразово звертався до Товмачицької сільської ради з приводу незаконно збудованої капітальної огорожі ОСОБА_1 , та зазначає, що Товмачицькою сільсьскою радою було прийнято рішення від 03 листопада 2017 року № 157-15/2017, яким вирішено сільському голові спільно з архітектурою вивчити питання незаконного будівництва фундаменту під паркан та доповісти на наступній сесії сільської ради. Рішенням Товмачицької сільсьскої ради від 08 лютого 2018 року вирішено зобов`язати ОСОБА_1 , завершити виготовлення документів для передачі земельної ділянки у власність в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 в термін до 15 квітня 2018 року виправити порушення побудови паркана, дотримуючись геодезичної зйомки. Вищезазначені вимоги сесії сільської ради відповідачем не були виконані та порушення не були виправлені. Зазначає, що 27 квітня 2018 року узгоджувальною комісією в складі сільського голови Григорчука В.Д., було проведено обстеження побудови паркана ОСОБА_1 , по вул. Привокзальна,

25. При проведенні обстеження виявлено, що громадянином ОСОБА_1 , збудовано бетонний фундамент висотою 30-50 см під паркан та закладено металеві стовпи. Фундамент збудований на неприватизованій земельній ділянці з порушенням генерального плану забудови села Товмачик і виходить на дорогу (проїжджу частину). Просив зобов`язати ОСОБА_1 за свій рахунок провести демонтаж самовільно збудованої огорожі та воріт які знаходяться по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача понесені судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції: Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2024 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 за свій рахунок провести демонтаж самовільно збудованої огорожі та воріт, які знаходяться по АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги: Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу вказуючи на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Апелянт вказав, що жодного доказу в суді не представлено, що огорожа порушує право позивача. Суд не взяв до уваги лист ПАТ «Прикарпатобленерго» від 19 червня 2020 року, із якого видно що на час будівництва лінії електропередач дорога була відсутня. Судом взято до уваги висновок експерта, який суперечить іншим доказам, у даному висновку експерта конфігурація земельної ділянки не відповідає дійсності. З висновку експерта видно, що огорожа та ворота належному проїзду транспортними засобами дорогою не перешкоджають у випадку мінімальної ширини смуги у проїздах з однією смугою руху та не відповідають при мінімальній ширині вулиці з двома смугами. Але жодного документа, що має бути дорога із двома смугами руху в справі немає. В Коломийській міській раді взагалі відсутня технічна документація яка підтвердила б, що є дорога з двома смугами руху. Зазначає, що з позовом про знесення самочинного будівництва може звертатися орган державної влади, або орган місцевого самоврядування, але не позивач ОСОБА_2 . Доказом того, що ворота та огорожа не виходять на дорогу підтверджується є висновок ТзОВ «Геоземкадастрсервіс», який апелянт не зміг представити в суді першої інстанції, так як отримав після рішення суду. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позиція інших учасників справи: Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заяви (клопотання) учасників справи: Особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_1 , та його представник адвокат Орешко Л.Л. вимоги апеляційної скарги підтримали. Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Гринів Я.В. вимоги апеляційної скарги не визнали. Представник Коломийської міської радиу судове засідання апеляційного суду не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає перегляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності представника Коломийської міської ради. Встановлені обставини справа, позиція Івано-Франківського апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування: Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав. Судом встановлено, що згідно рішення Товмачицької сільської ради від 07 лютого 2014 року № 217-20/2014 ОСОБА_1 , надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) для передачі її у власність орієнтовно площею - 0,3500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 з земель комунальної власності (Том 1 а.с. 9). Товмачицькою сільською радою прийнято рішення від 03 листопада 2017 року № 157-15/2017, яким зобов`язано сільського голову спільно з архітектурою вивчити питання незаконного будівництва фундаменту під паркан та доповісти на наступній сесії сільської ради (Том 1 а.с.11). 08 лютого 2018 року Товмачицькою сільською радою прийнято рішення за № 182-17/2018, відповідно до якого зобов`язано ОСОБА_1 до 15 квітня 2018 року виправити порушення побудови паркана, дотримуючись геодезичної зйомки (а.с.10, том 1) Згідно акту від 27 квітня 2018 року узгоджувальною комісією проведено обстеження побудови паркана ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . При проведенні обстеження виявлено, що ОСОБА_1 , збудовано бетонний фундамент висотою 30-50 см під паркан та закладено металеві стовпи. Фундамент збудований на неприватизованій земельній ділянці з порушенням генерального плану забудови села Товмачик і виходить на дорогу (проїжджу частину)( Том 1 а.с.12). За результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 23/02/23 від 23.02.2023 року, експертом ОСОБА_3 зроблені висновки: площа земельної ділянки ОСОБА_1 , становить 0,3497 га (3497 кв.м.). При будівництві побудованої капітальної огорожі та воріт за адресою : АДРЕСА_1 не було порушення будівельних норм і правил, правил пожежної безпеки, санітарних норм, тощо. Частина капітальної огорожі та воріт, які побудовані ОСОБА_1 , за адресою : АДРЕСА_1 частково розташовані на дорозі загального користування згідно генерального плану села Товмачик. Площа накладання становить 0,0025 га (25 кв.м). Фактична відстань від огорожі ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 до бетонного стовпа ЛЕП р. становить 2,97 метра. Оскільки, мінімальна ширина смуги руху у проїздах становить 2,75 метра (для проїзду з однією смугою руху), а мінімальна ширина вулиці в житловій забудові з двома смугами і мінімальною шириною пішохідної зони тротуару становить 6,5 метра, відповідно до таблиць 5.1-5.2. "ДБН В.2.3-5:2018 вулиці та дороги населених пунктів". Отже згідно висновку експерта, огорожа та ворота, які побудовані ОСОБА_1 , за адресою : АДРЕСА_1 , належному проїзду транспортними засобами дорогою загального користування відповідають у випадку мінімальній ширині смуги руху у проїздах з однією смугою руху та не відповідають при мінімальній ширині вулиці з двома смугами та мінімальною шириною тротуару. Експерт зазначив в висновку, що можливо провести перебудову (змінити розташування) частини капітальної огорожі та воріт, які побудовані ОСОБА_1 , з метою приведення у відповідності до Генерального плану с.Товмачик (Том 1, а.с.124-136). Звертаючись до суду з позовними вимогами про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування (дорогою, вулицею), позивач як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що відповідач , який є власником земельної ділянки з іншої сторони проїзду, встановив частково нову огорожу на бетонному фундаменті, яка виступає за межі його земельної ділянки і накладається на дорогу загального користування, тобто захопив частину дороги (вулиці). Це спричинило перешкоди у користуванні вулицею, оскільки ширина проїзду, що залишилася, не дозволяє позивачу здійснювати проїзд транспортом. На підтвердження позовних вимог, а саме, що дії відповідача призвели до невідповідності фактичної ширини дороги її розмірам, які визначені у проектній документації, позивач надав суду висновок, складений за результатами проведення земельно-технічної експертизи. Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо). Відповідно до статті 21 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі, в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами. Автомобільні дороги, вулиці поділяються на: загального користування, відомчі та приватні. Автомобільні (позаміські) дороги загального користування поділяються на дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення поділяються на магістральні та інші. Статтями 16, 18 Закону України від 08 вересня 2005 року № 2862-IV «Про автомобільні дороги» визначено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Вулиці і дороги міст та інших населених пунктів поділяються на магістральні дороги (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці загальноміського значення (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці районного значення, а також вулиці і дороги місцевого значення. Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування. Межі вулиці за її шириною визначаються «червоними лініями». Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці не допускається. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), на яку посилається заявник, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Статтею 55 Закону про землеустрій (у редакції, чинній станом на 26 липня 2017 року) передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Відповідно до положень статей 16 та 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Згідно з частиною другою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Отже, позивач має право користуватися дорогою (вулицею) загального користування, тому у нього виникло право на позов, незалежно від того чи саме від цієї вулиці забезпечується доступ до його земельної ділянки. Отже, доводи апелянта, що у цьому спорі позивача право не порушено не заслуговують на увагу. Доказів, які б спростовували позицію позивача, відповідачем не подано. Способи захисту порушеного права у такому випадку не є чітко визначеними і повинні бути спрямовані на відновлення права. У разі, якщо такий спосіб захисту відповідає положенням статті 376 ЦК України. Поновлення порушеного права можливе без знесення будівлі, споруди та інше. Право підлягає поновленню шляхом відповідної перебудови для приведення її у відповідність до будівельних норм та правил. Суд за позовом заінтересованої особи може зобов`язати забудовника здійснити перебудову об`єкта, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Будівництво відповідачем огорожі на вулиці загального користування порушує права інших осіб, в тому числі, і права позивача, є істотним порушенням, тому суд вірно задовольнив позов. Отже, безперечно, відповідач має відновити лише порушене право позивача щодо звільнення земельної ділянки загального користування, яка має використовуватися як дорога (вулиця) і огороджена ним на площу 0,0025 га (25 кв.м.) згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, тобто змістити у спосіб демонтажу лише цю частину огорожі, оскільки знесення всієї огорожі земельної ділянки, де вона не є суміжною із вулицею загального користування, не було предметом розгляду у даному спорі. Таких висновків по суті спору дійшов суд першої інстанції, що не дає підстав для зміни або скасування рішення суду в цій частині. Доводи апелянта про те, що судом взято до уваги висновок експерта, який суперечить іншим доказам є необґрунтовані. Інші докази, подані відповідачем у суді апеляційної інстанції про те, що відкриті дані Державного земельного кадастру не містять інформації про сформовану земельну ділянку під дорогою, а також у містобудівній документації «Генеральний план с.Товмачик» не вказана ширина дороги та не вказані профілі вулиць не спростовують висновків експерта, оскільки вимоги до вулиць загального користування у населених пунктах встановлені відповідними Державними будівельними нормами, а після передання у власність відповідачу земельної ділянки у 2014 році, коли були визначені її межі по існуючому паркану (а.с.40,41 том 1), пізніше уже у 2018 році органом місцевого самоврядування встановлений факт перебудови огорожі відповідачем і накладення її на проїзжу частину дороги (вулиці) (а.с.10-12 том 1). Судом першої інстанції взято до уваги висновок експерта, в якому експерт зазначив, що можливо провести перебудову (змінити розташування) частини капітальної огорожі та воріт, які побудовані ОСОБА_1 , з метою приведення у відповідності до генерального плану с.Товмачик. Тобто вищенаведене також вказує на те, що відповідач здійснив будівництво на земельній ділянці яка не була йому відведена для цього, що є порушенням генерального плану села. Тому у відповідності до вимог ст. 376 ЦК України спорудження капітальної огорожі та воріт вважаються самочинним будівництвом, оскільки такі збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи саме на цій земельній ділянці, чим порушується право інших осіб на використання земельної ділянки загального користування. З врахуванням вищенаведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про порушення відповідачем законних прав, зокрема позивача, тяк члена територіальної громади, та обґрунтовано задовольнив вимоги позивача в частині проведення демонтажу самовільно збудованої огорожі та воріт, які знаходяться по АДРЕСА_1 . Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують, ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та задовольнив заявлений позов по суті позовних вимог, які розглядалися. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції рішення в частині вирішення позовних вимог постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості в цій частині. Підстав для його скасування в цій частині з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Тому рішення суду в частині вирішення позовних вимог слід залишити без змін. Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині стягнення судового збору з відповідача, і оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню шляхом ухвалення нового рішення в цій частині, яким судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_2 у розмірі 768, 40 грн, віднести за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» через інвалідність ІІ групи. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення, яким судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_2 у розмірі 768, 40 грн, віднести за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.О. Максюта Судді: І.В. Бойчук О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 24 лютого 2025 року.