Постанова 4824 № 755/9691/24

справа № 755/9691/24 головуючий у суді І інстанції Савлук Т.В. провадження № 22-ц/824/4684/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 20 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Поліщуком Павлом Павловичем на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, - В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою суду від 12 листопада 2024 року про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність в матеріалах справи належних документів у підтвердження повноважень адвоката Поліщука П.П. на підписання позовної заяви та звернення з позовною заявою до суду від імені та в інтересах позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана до суду в інтересах позивача - адвокатом Поліщук П.П., за відсутності долучених до позову доказів, які підтверджують повноваження представника позивача, серед іншого належним чином оформленого договору про надання правової допомоги (чинного на дату звернення з цим позов до суду) та ордера адвоката, оформленого з дотриманням вимог Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, а тому відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу. Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 06 червня 2024 року до Дніпровського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана та підписана від імені та в інтересах останньої адвокатом Поліщуком П.П. (а.с.1-7). До позовної заяви додано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 23 травня 2024 року в якому зазначено, що ордер видано на підставі договору про надання правої допомоги № 3-05/24К від 20 травня 2024 року та в графі «назва органу, у якому надається правова допомога» вказано «у Головному сервісному центрі МВС, Дніпровському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суду, Верховному Суді» (а.с.8). Стаття 4 ЦПК України закріплює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України). Згідно із частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Указані норми процесуального закону надають право кожному звернення до суду і встановлюють обов`язок позивача довести заявлені ним вимоги. Суд же зобов`язаний надати правову оцінку пред`явленим вимогам та встановити факт їх доведеності належними, достатніми і допустимими доказами. Формальний підхід при вирішенні питання прийняття до розгляду позову та відкриття провадження у справі є неприпустимим. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Форма і зміст позовної заяви має відповідати вимогам статті 175-177 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 175 та ч. 7 ст. 177 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. До позовної заяви, підписаною представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно із ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджується довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Згідно з частинами 1-3 ст. 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордером є письмовий документ, що у випадках, установлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням і повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Відповідно до пунктів 5, 11, 12.4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 листопада 2020 року № 118 (далі - Положення), ордер, встановленої форми, є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Ордер, зокрема, містить наступні реквізити: назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо). Відтак суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви з тих підстав, що у графі «назва органу, в якому надається правова допомога» указано « у Головному сервісному центрі МВС, Дніпровському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суду, Верховному Суді», без зазначення назви конкретного суду, оскільки указане в ордері формулювання є достатнім і необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в Дніпровському районному суді міста Києва, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів. Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд, яка викладена у постанові від 18 травня 2023 року у справі № 754/12387/21, а також у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 361/4347/17, від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19 та від 29 листопада 2021 року у справі № 754/3233/20. Посилання суду першої інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, де зазначено, що в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду, у даному випадку не може бути застосовано, оскільки в зазначеній справі було встановлено, що в ордері на надання правової допомоги у графі: «назва органу, в якому надається правова допомога» були взагалі відсутні відомості про судові органи, тоді як у даній справі вказано про надання адвокатом правової допомоги « у Головному сервісному центрі МВС, Дніпровському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суду, Верховному Суді», що є достатнім для висновку про наявність у адвоката Поліщука П.П. права на підписання та подання позовної заяви від імені ОСОБА_1 . На час подання позову чинним є Положення у новій редакції, згідно з яким під назвою органу, у якому надається правова допомога адвокатом, розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів наприклад: судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо. Більш того, необхідно зауважити, що у відповідності до ч. 2 ст. 62 ЦПК України обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Відтак, якщо такі обмеження не визначені в ордері, представник має право вчиняти від імені особи усі процесуальні дії, у тому числі підписувати і подавати будь-які процесуальні документи. Під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що адвокат не надав доказів на підтвердження у нього права на підписання та подання позовної заяви, з огляду на неналежне оформлення ордеру та, як наслідок, безпідставно повернув позовну заяву позивачу. Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, а ухвала суду як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Поліщуком Павлом Павловичем задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.