Постанова 4815 № 564/2149/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2025 року м. Рівне Справа № 564/2149/24 Провадження № 22-ц/4815/110/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., за участю: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, в с т а н о в и в : У травні 2024 року адвокат Таргоній В.М., як представник позивача ОСОБА_2 , законним представником якого є його мати ОСОБА_3 , звернувся до суду із позовом до АТ "Українська Залізниця" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 червня 2023 року на залізничній колії станції Костопіль вантажний потяг №2840 скоїв наїзд на гр. ОСОБА_4 , який внаслідок отриманих травм помер. Після смерті батька, позивач відчуває пригнічення, в його житті відбулися невиправні зміни, а трагічна подія повністю зруйнувала важливий життєвий зв`язок, тобто зазнав моральної шкоди. Свою моральну шкоду позивач мотивує тим, що внаслідок смерті батька позивач назавжди позбавлений можливості отримувати від нього підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну і жодні зусилля з його сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася. Він не зможе отримати від батька пораду, не зможе запросити на святкування радісних подій в житті або розраховувати на допомогу в негативних подіях. Також позбавлений можливості отримувати любов, турботу та підтримку від батька. Для дітей важливими є виховання, порада та підтримка батька, приклад для наслідування. Смертю батька порушено його право на гідний рівень життя, адже він втратив свого годувальника і тепер його забезпечення покладається лише на матір. Отже, в житті стались істотні зміни, негативні наслідки від втрати він буде відчувати протягом всього свого життя, відновити попередній стан неможливо, втрата батьків для дитини є найтяжчим і найгіршим з усього, що може статись в житті. З урахуванням наведеного вище, невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 250 000 грн. Враховуючи наведене просив суд стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_5 250 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька. Рішенням Костопільського районного суду від 12 вересня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в сумі 1500 грн. На вказане рішення суду АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, подало апеляційну скаргу. Апелянт зазначає, що суд застосував ст.1193 ЦК України без врахування ступеня вини потерпілого у зв`язку з чим вважають, що задоволені позовні вимоги є завищеними. Посилається на недоведеність визначеного судом розміру моральної шкоди, характеру, обсягу та глибини страждань. Вважає, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 175 та 177 ЦПК України, а з рішення неможливо зрозуміти хто є стягувачем. Стверджує, що позивачем не надано доказів хто є власником джерела підвищеної небезпеки. Заперечили щодо стягнення повної суми судового збору, оскільки суд не застосував коефіцієнт 0.8 для позову поданого через електронний суд. Посилались на судову практику у подібних спорах де суди стягували від 10000 гривень до 75000 гривень. Просить при прийнятті рішення врахувати вимоги Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи володільцем джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану смертю батька в розмірі 150 000 грн., що відповідатиме принципам розумності та справедливості, оскільки факт загибелі батька є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких душевних страждань,. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 03 червня 2023 року на залізничній колії станції Костопіль вантажний потяг №2840 скоїв наїзд на гр. ОСОБА_4 , який внаслідок отриманих травм помер. Даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Костопільським відділом ДРАЦС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 14 липня 2023 року. Згідно з висновком експерта №47 від 14.07.2023 року причиною смерті ОСОБА_4 стали несумісні з життям ушкодження - масивні травми тіла з чисельними відкритими уламковими переломами кісток основи і склепіння черепа, руйнуванням головного мозку та чисельними переломами кісток тулуба і пошкодженнями внутрішніх органів. У пункті 1.2.4.6 висновку детально перелічені тілесні ушкодження, які виявлені при дослідженні трупа із вказівкою на прижиттєвість отримання тілесних ушкоджень, які утворились від значної за силою дії тупих предметів, можливо при залізничній травмі, Тілесні ушкодження є тяжкими, які небезпечні для життя у момент їх спричинення, а у даному випадку призвели до смерті потерпілого. При судово-медичній токсикологічній експертизі крові ОСОБА_4 виявлений етиловий спирт в концентрації 1,13 проміле, що відповідно до живої особи відповідає легкого ступеня алкогольного сп`яніння. Відповідно до акту огляду тепловоза серії ТЕ33АС №2012, встановлено, що зауважень по роботі тепловоза не було, гальмівна та пісочна система працює справно . Згідно довідки розшифрування касети реєстрації пам`яті поїзда, локомотив рухався при швидкості 54 км/год, гальмівний шлях склав 228 метрів. Дотримавшись пункту 2.6 Розділу 2 Правил, де забороняється переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м., то смертельного випадку можна було б уникнути. Постановою слідчого від 31 серпня 2023 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, в діях працівників залізничного транспорту ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вини не встановлено. Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 03 травня 2018 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального районного управління юстиції у Рівненській області, загиблий ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №310. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч.2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст.1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Відповідно до роз`яснень п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події. (п.1 ч. ст. 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта буде зобов`язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної виключається за наявнності обставин непереборної сили чи умислу потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до абз. 1 п. 9 цієї ж постанови Пленуму, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 213/4098/18 (провадження № 61-14398св19). Європейський суд з прав людини вказує, що перше речення статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) вимагає від держав, серед іншого, запровадження законодавчих та адміністративних механізмів, спрямованих на забезпечення ефективного стримування загроз праву на життя у контексті як державної, так і приватної діяльності, під час здійснення якої право на життя може опинитися під загрозою (рішення у cправі «Енерюлдіз проти Туреччини»). Якщо порушення права на життя чи тілесну недоторканість не здійснюється навмисно, позитивне зобов`язання за статтею 2 Конвенції щодо створення ефективної судової системи не обов`язково вимагає надання кримінально-правового засобу правового захисту в кожному випадку (рішення у справі «Во проти Франції»). Ґрунтуючись на природно-правових засадах розумності й добросовісності, суд бере до уваги вразливість становища позивачів, ступінь важливості для їх предмета спору та, відповідно, необхідність вияву суб`єктами правозастосування особливої сумлінності при розгляді справи цієї особи. При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат. З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які… зіткнулися з проблемами... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що сам факт загибелі ОСОБА_4 спричинив моральні страждання та переживання його дитині, яка, усвідомлюючи втрату батька, розуміючи те, що, втративши його назавжди, позбавлені можливості отримувати батьківську любов та підтримку загиблого, зазналиа моральних страждань та переживань. Враховуючи глибину моральних переживань та душевних страждань, особливу вразливість дитини, у зв`язку зі смертю свого батька, зважаючи на обставини загибелі, ступінь вини загиблого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що грошова компенсація моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 150000 грн. відповідатиме вимогам розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів відхиляє доводи апеллянта про незрозумілість рішення, оскільки такий недолік, у разі утруднення виконання, усувається судом шляхом його роз`яснення. Також не можна погодитись з доводами апелянта про відсутність доказів права власності на джерело підвищеної небезпеки, так як вибір відповідача є правом позивача, а його належність перевіряє суд, проте доказів, які б вказували на неналежний суб`єктний склад відповідач не надавав. Твердження апелянта, що судом не взято до уваги доводи відповідача щодо необхідності визначення у рішенні суду порядку його виконання з огляду на обов`язок відповідача щодо сплати податків при здійсненні відповідних виплат не заслуговують на увагу з огляду на таке. Щодо оподаткування виплат моральної шкоди то колегія суддів враховує наступне. У постанові Верховного Суду 05 січня 2024 року у справі № 629/2371/23 вказано, що посилання касаційної скарги на незазначення у резолютивних частинах оскаржуваних судових рішень відомостей про те, що моральна шкода підлягає виплаті без відрахування податків та обов`язкових платежів, не є підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень, з огляду на встановлений податковим законодавством порядок оподаткування доходу платника податку, зокрема встановлений підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України припис щодо не включення до оподатковуваного доходу платника податку сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у мотивувальній частині судового рішення з посиланням на підпункт 164.2.14 статті 164 ПК України дійшов неправильного висновку про те, що стягнення відшкодування моральної шкоди у цій справі слід проводити з утриманням податків та зборів. Виходячи зі змісту підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20, від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21. Такий ж підхід відображено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 175/623/23 де, крім того, моральна шкода визначена у розмірі 150000 гривень. Також моральна шкода у розмірі 150000 гривень була визначена як така, що відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості у справах, які переглядав Верховний Суд № 566/800/21 та № 283/2536/21. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції по суті спору. Водночас колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо надмірно стягнутого судового збору. Частиною першою ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп.2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір». За ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Позов містив одну вимогу майнового характеру на суму 250000 гривень. Отже судовий збір, який підлягав сплаті за подання позову становив 2500 гривень. Оскільки позов подано через електронний суд, то підлягав до застосування коефіцієнт 0,8 і до сплати підлягало 2000 гривень. Позов задоволено на 150000 гривень, тобто на 60% від заявлених 250000 гривень. Відтак пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягало до стягнення 1200 гривень, а не 1500 гривень як визначив місцевий суд. Тому, доводи апеляційної скарги в цій частині слід визнати обґрунтованими та таку скаргу слід задовольнити частково, рішення ж суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь держави судового збору слід змінити, зменшивши розмір стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь держави судового збору з 1500 грн. до 1200 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2024 року в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судового збору змінити, зменшивши розмір стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судового збору з 1500 грн. до 1200 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Хилевич С.В.