Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/7730/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/7730/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплату 20 березня 2024 року пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням правових висновків Рішення Конституційного Суду України № 2-р (II) 2024 від 20.03.2024 року, без обмеження максимальним розміром; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату з 20 березня 2024 року пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням правових висновків Рішення Конституційного Суду України № 2-р (II) 2024 від 20.03.2024 року, без обмеження максимальним розміром. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року позов задоволено. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 19 лютого 2024 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по 2 групі інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до розрахунку основний розмір пенсії позивача складає 57089,49 грн, цільова допомога особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - 50,00 грн, підвищення особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - 944,40 грн, додаткова пенсія особі з інвалідністю ІІ групи з числа ліквідаторів ЧАЕС - 379,60 грн, максимальний розмір пенсії - 23610,00 грн. На звернення позивача щодо перерахунку і виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 09.05.2024 повідомило позивача, що перерахунок пенсії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не проводиться, оскільки відсутній механізм його проведення. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. За приписами статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011(далі Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, зокрема, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. При цьому, абзацом другим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Так, згідно з частиною третьою статті 67 Закону України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.06.2020 у справі № 580/234/19 зазначив: «…що положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою. Отже, пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). Таким чином, текстуальний аналіз пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії. Тлумачення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011 і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI; 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію. Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи. Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. При цьому, колегія суддів не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети. Крім того, звертає увагу на той факт, що норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону. Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI). Так, у постанові від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20 Верховний Суд зазначив, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Однак, 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами. Разом з тим, як правильно підкреслив суд першої інстанції, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами. Цим актом суду конституційної юрисдикції також вирішено, що наведені нормативні приписи втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Вирішуючи питання щодо початку дії вказаного рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 у справі №580/7744/23 прийшов до висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону про реформування пенсійної системи із змінами, що поширює свою дію на Закон із змінами, та першого речення ч. 3 ст. 67 Закону із змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 21.03.2024. При цьому у згаданій постанові Верховний Суд також підкреслив, що, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №2-р(II)/2024, з 21.03.2024 правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні. За таких обставин та правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів з урахуванням частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку, що, починаючи з 21.03.2024 (а не з 20.03.2024, як помилково зазначив суд першої інстанції) дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, є протиправними, а відтак позовні вимоги у відповідній частині - обґрунтованими з урахуванням зміни дати, з якої така пенсія підлягає нарахуванню та виплаті без обмеження максимальним розміром. Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, прийшов до правильного висновку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром у зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024, однак помилково поклав на відповідача обов`язок з проведення такого перерахунку з дня ухвалення цього рішення, а не з наступного. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення у мотивувальній та резолютивній частинах. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Стосовно доводів апелянта про те, що призначення, перерахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Відповідно до п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити у мотивувальній та резолютивній частинах шляхом заміни в абзаці третьому останньої дати, з якої необхідно провести перерахунок пенсії позивачу - « 21.03.2024» замість « 20.03.2024». Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України , суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №620/7730/24 - змінити у мотивувальній частині та викласти абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 з 21.03.2024 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром». В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.