Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/9604/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/9604/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, яка полягає в не зарахуванні ОСОБА_1 до стажу в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, службу (вислугу років) в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 15.08.2001 по 25.05.2005 станом на 07.11.2015 (дату прийняття на службу в поліцію). - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, службу (вислугу років) в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 15.08.2001 по 25.05.2005 станом на 07.11.2015 (дату прийняття на службу в поліцію). Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та від 30 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року проходить службу у Національній поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 19.04.2023 № 168 о/с на підставі ст. 56 Закону України «Про Національну поліцію» позивача прийнято на службу до поліції та призначено на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №1 Корюківського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області. На вказаній посаді позивач працює по теперішній час. До моменту прийняття на службу в поліції, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 22.08.2005 по 06.11.2015, а також в органах Державної кримінально-виконавчої служби (далі - ДКВС) з 15.08.2001 по 25.05.2005. Зокрема, проходив службу в органах ДКВС на наступних посадах: - з 15.08.2001 по 03.08.2004 - курсант Чернігівського юридичного коледжу Державного Департаменту України з питань виконання покарань; - з 03.08.2004 по 25.05.2005- начальник відділення соціально-психологічної служби Черкаської виправної колонії №62. Звільнений зі служби за ст. 63 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (у зв`язку із сімейними обставинами) з 25 травня 2005 року. Відповідно до вказаного наказу вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить: 03 роки 09 місяців 10 днів, у пільговому обчисленні становить: 04 роки 00 місяців 29 днів. На підтвердження факту проходження служби та наявності відповідної вислуги в органах ДКВС свідчать записи у трудовій книжці позивача, відповідно до якої з 15.08.2001 по 25.05.2005 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Також вказані періоди служби на різних посадах підтверджуються завіреною копією послужного списку із органів ДКВС та витягом з наказу про його звільнення, у якому зазначено вислугу років на день звільнення. Вказані документи підтверджують вислугу років позивача з 15.08.2001 по 25.05.2005 у органах Державної кримінально-виконавчої служби. Разом з тим, вказану вислугу років з 15.08.2001 по 25.05.2005 у органах Державної кримінально-виконавчої служби до стажу в поліції, з моменту прийняття на службу в Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, позивачу не зараховано. У травні 2024 року позивач звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області із заявою, у якій просив зарахувати йому до стажу в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, службу (вислугу років) в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 15.08.2001 по 25.05.2005 станом на 07.11.2015 (дату прийняття на службу). Листом від 15.05.2024 № К-252/124/05/20-2024 Головне управління Національної поліції в Чернігівській області відмовило позивачу у задоволенні заяви, указавши, що відсутні правові підстави включити до стажу служби в поліції періоди проходження служби в ДКВС. Не погодившись з такою відповіддю Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV було передбачено, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статтями 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. Спеціальним Законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, є Закон України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (надалі - Закон № 2713-IV). В попередніх редакціях частини п`ятої статті 23 цього Закону (до змін від 10.11.2015 та від 06.12.2016) було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII ч. 5 статті 23 Закону № 2713-IV викладено в наступній редакції: на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. У постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби. Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV. Згідно з преамбулою зазначеного Статуту, його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Крім того, ч. 1 статті 6 Закону № 2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у вищевказаній постанові дійшов висновку, що всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. У підсумку Верховний Суд констатував, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 серпня 2023 року у справі № 240/30024/21 зазначив, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувалися та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби. Таким чином, доводи апелянта про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років колегія суддів вважає безпідставними. Чинним на час проходження позивачем служби законодавством статус осіб, які проходили службу в Державній кримінально-виконавчій службі України прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а тому, відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, яка полягає в незарахуванні ОСОБА_1 до стажу в поліції службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 15.08.2001 по 25.05.2005 станом на 07.11.2015 є протиправною. Посилання апелянта на внесені Законом № 2123-IX від 15.03.2022 зміни до ч. 1 ст. 60 Закону № 580-VIII (набрали чинності з 01.05.2022) якими передбачено застосування до осіб, які проходять службу в поліції законів та інших нормативно-правових актів лише з питань проходження служби в поліції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі зміни прийняті у часі пізніше, ніж час вступу позивача на службу до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області. Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, колегія суддів зазначає, що вказане судове рішення прийнято Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин, а тому, викладені в ньому висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу в поліції службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 15.08.2001 по 25.05.2005 станом на 07.11.2015. Доводи апелянта про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки спірні правовідносини між сторонами є триваючими, тобто пов`язані з тривалим та безперервним невиконанням апелянтом обов`язків, передбачених законом, а тому строки передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути застосовані. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 242, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов А.Б. Парінов